Директиви - це висловлювання психотерапевта про необхідність певних дій, які має здійснити клієнт, щоб краще зрозуміти себе чи змінити свою життєву ситуацію. Вони можуть мати найрізноманітнішу форму: вказівки, інструкції, конкретні побажання, спонука, залучення до асоціювання,
224 передбачення чи фантазії, регламентація мовних формулювань, пояснення того, як досягати релаксації чи переживання почуттів, тощо. Ось приклади найпростіших директив: „Повторіть, будь ласка, рух плечима, яким тільки-що ви супроводжували ваше висловлювання", „Уявіть себе знову в пережитій ситуації...", „З ким або чим асоціюється ця людина?" і т.д. Кількість та якість конкретних директив залежить від того психотерапевтичного напрямку, який береться за основу для побудови консультативного діалогу. Як правило, характер інтервенцій визначає тип консультації. Ми вже згадували про стратегію „рибалки" та стратегію „мисливця". Консультант -„рибалка" працює здебільшого в парадигмі клієнт-центрованого підходу. Він терпляче йде за клієнтом, провокує його на інсайти, сам часто не знаючи, яким буде вихід зі складної ситуації. Консультант -„мисливець" здогадується або „знає", якого результату потрібно прагнути, і, щоб його досягти, використовує багато директивних інтервенцій. Подібний підхід називають директивним. Директиви - основа психотерапевтичного втручання. Інтервенції бувають прямі, на основі згоди, - передбачається, що клієнт буде їм підкорятися, та парадоксальні, на основі протидії, - посилаючи їх, консультант очікує, що клієнт буде чинити їм протидію. Однак саме така реакція і є необхідною в певній ситуації. Прямі і парадоксальні втручання можуть чергуватися, причому прямі інтервенції скоріше використовуються для тестування та провокування клієнта на зміни, а парадоксальні - для систематичного виявлення того, що чинить їм опір. Наприклад, мамі трирічної дитини, котра звернулася за порадою, що робити у випадку дитячої мастурбації, психолог може пояснити, що це не мастурбація у буквальному розумінні цього слова, а патологічно звичні дії під час невротичних напружень чи депрівації, яку переживає дитина. Немає сенсу якимсь нагальним та жорстким способом позбавляти від них дитину, скоріше варто „не помічати їх", а тим часом зробити все, щоб повернути дитині відчуття душевного комфорту, спокійно та раціонально організувати її життя (відповідне фізичне навантаження, достатня кількість емоційних вражень тощо). Всі вказівки інтерпретуються через реалії життя клієнтки та її дитини. В даному випадку консультант може бути досить авторитарним у тому, щоб вимагати грамотного виконання цих установок. У випадку парадоксальних директив психолог декларує і вимагає виконання чогось, що є протилежним тому, що, здається, потрібно робити. Наприклад, у відповідь на скаргу про те, що 3-4 річна дитина „ні з того, ні з цього" стала заїкатися, психолог радить свідомо стимулювати її до заїкання. Розуміючи механізм мовленнєвих труднощів дітей цього віку, психолог сподівається, що свідомі спроби заїкатися скоріше приведуть до упорядкування процесу бажаного результату - мовлення поліпшиться.
225 Часто парадоксальні директиви мають приховану від клієнта мету викликати реакцію протилежну тій, що приписується. Парадоксальні установки вимагають від консультанта хорошого знання всіх особливостей і деталей ситуації та характеристик її героїв, мають бути достатньо обіграні, щоб спрацювати саме так, як передбачалося. Потрібно також глибоке знання людської природи і певний ризик. Звичайно, різниця досить серйозна між тим, щоб надати свободу і передати підлітку повну відповідальність за гру на гральних автоматах чи дозволити йому раннє сексуальне життя, яке й так вже почалося. Однак і в першому, і в другому випадку у психолога є розрахунок, що дозвіл швидко призведе до насичення дитячої потреби (зауважимо, що дитячі потреби, на відміну від дорослих узалежнень, мають стійку тенденцію до насичення) і формування більш-менш поміркованого ставлення до неї. Класичні парадоксальні повідомлення, де одне повідомлення вказує на те, що непогано було б змінити, а друге - на те, що буде не так вже й добре (при цьому обидва повідомлення передаються одночасно), найчастіше використовуються в сімейній психотерапії. Щоб порушити дисфункці-ональну рівновагу, в якій опинилася система сім'ї, стануть у пригоді будь-які засоби. А використання парадоксальних повідомлень, що несуть в собі протидію, реалізує сподівання, що члени сім'ї почнуть протидіяти тій частині повідомлення, що стримує їх від змін. Таким чином, патогенна рівновага розладнається, система прийде в рух, щоб знайти нову точку рівноваги. Особливо виправданими парадоксальні інтервенції є в тих випадках, коли симптоматична поведінка клієнта виконує в сім'ї певну роль і наперед зрозуміло, що прямі інструкції не будуть виконуватися. Парадоксальні подвійні послання сім'ї тільки виглядають суперечливими. Конструюючи їх, консультант з'єднує симптом з функцією, яку він виконує, і приписує симптому функцію, а функції - симптом. Наприклад, у неповній сім'ї, в якій недавно померла бабуся по материнській лінії, 15-річний син став грубо і непокірно поводити себе з матір'ю. Психотерапевт висунув гіпотезу, що поведінка сина була пов'язана зі стражданням матері, яке вона не проявляла відкрито. Син пробував зменшити печаль матері, влаштовуючи скандали. Психотерапевт рекомендував йому і надалі співпереживати та проявляти турботу про матір, але знайти для цього інші засоби. В розробці системного парадоксу виділяють три головних етапи: 1. Переформулювання - симптом перевизначається як такий, що виконує позитивну функцію. В тих випадках, коли здійснюється насилля, інцест чи незаконні дії, позитивно визначається мотивація, яка стоїть за такими вчинками. 2. Припис, або розпорядження. Приписуються позитивно переозначені і симптом і функція, як такі, що служать один одному. Припис має бути
226 коротким, зрозумілим і неприйнятним для сім'ї. Наприклад, „Продовжуйте й далі „робити" вашого сина хворим і безпомічним, бо це єдиний засіб згуртувати вашу сім'ю". 3. Стримування. Якщо консультант хоче бути послідовним на двох попередніх етапах, то йому потрібно стримувати сім'ю кожен раз, коли в ній будуть виявлятися ознаки змін. Під час стримування формуються потенції для відмови від неконструктивної взаємодії і попереджуються передчасні розчарування, що можуть спровокувати регресію. Серед технік парадоксальної інтервенції, які довели свою ефективність в консультуванні, слід відзначити: 1) переформулювання; 2) зміну ярлика особистості чи проблеми; 3) парадоксальні та ритуалізовані рецепти; 3) приписування симптому, правил, негативних наслідків змін, рецидиву 4) передбачення симптому, рецидиву; 5) декларування безпомічності; 6) стримування тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Директиви» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
