Консультативну зустріч можна умовно поділити на 2 частини -діагностичну та терапевтичну, яка в свою чергу ділиться на етап постановки та етап розв'язання терапевтичного завдання. Якщо під час першої частини переважно збирається інформація, активно застосовуються методи ведення та структурування інтерв'ю, то в другій частині зустрічі отримана інформація аналізується, використовуються методи та прийоми впливу, вироблення плану дій. Цілі терапевтичної частини інтерв'ю переважно стосуються коригування та конструктивних трансформації, а це підвищує вимоги до роботи як консультанта, так і клієнта.
77 Чітке усвідомлення завдання визначає успішність його розв'язання. Ця істина, справедлива у всіх випадках, у психології набуває особливої ваги. Зазвичай психолог має справу з неоднозначними варіантами трактування поведінки людини та механізмів її психіки. Лоцманом в безкрайньому морі варіантів є сам клієнт. Терапевтичні завдання в консультуванні можуть бути розв'язані лише за його активної участі. Від того, наскільки він зуміє стати суб'єктом вирішення власних психологічних проблем, залежить результативність допомоги. Це ніяк не применшує доробку консультанта: йому належить ініціатива у виборі і формулюванні консультативного завдання, роль активного помічника і фасилітатора в його розв'язанні. Першим варіантом терапевтичного завдання є запит клієнта. Однак об'єктивно для людини не завжди необхідно саме те, з чим вона звернулася в консультацію. Тому завдання в процесі консультування поступово уточнюється і змінюється. Остаточна зміна обов'язково узгоджується з клієнтом. Протягом консультації може бути кілька моментів уточнення та переформулювання терапевтичного завдання. Остаточна крапка у його виборі ставиться, як правило, після моменту інтерпретації, що символічно й поділяє консультацію на діагностичну і терапевтичну частини. Решта завдань, сформульованих упродовж зустрічі, беруться до уваги як основа для наступних консультативних сесій.
Секрети ефективного консультанта Консультативне завдання вважається сформульованим лише тоді, коли воно визнано клієнтом.
Сформулювати терапевтичну задачу - це визначити, яку допомогу і в який спосіб варто надати в конкретному випадку, щоб досягти бажаного результату. Вона обумовлюється психологічними проблемами людини, точніше їхньою деструктивною дією. В найбільш загальному вигляді завдання формулюється так: «Які практичні чи психологічні дії варто здійснити людині, щоб усунути, зменшити або компенсувати деструктивний вплив психологічних проблем?» Це не означає, що існують якісь стандартні формулювання, доречні для багатьох випадків. У кожній конкретній ситуації формулювання терапевтичного завдання буде індивідуальним. По суті, це найбільш творчий момент діяльності психолога-консультанта. Хоча й тут є певні стратегічні підказки, з урахуванням яких можна уникнути типових помилок. По-перше, терапевтичне завдання повинно бути спрямовано не на усунення психологічних проблем клієнта, а на їх прийняття, підтвердження права на існування, тобто скоріше на гармонійну асиміляцію, ніж на волюнтаристське протистояння реальності. Краще покластися на принцип
78 позитивного ставлення до того, що відбувається: „якщо щось має місце, значить, у цьому є сенс" - і розширити свідомість людини до того, щоб віднайти цей сенс та узгодити внутрішні когнітивні дисонанси. Таким чином, розв'язання терапевтичного завдання повинно бути зорієнтовано на зміну ставлення до проблеми. По-друге, формулювання завдання здійснюється з урахуванням причин виникнення психологічних проблем, тому що на причини явищ можна вплинути більш ефективно, ніж на їх наслідки. Пошук причин суттєво ускладнює перебіг консультації, бо часто вони, як підводна частина айсберга, знаходяться за межею доступного. Наприклад, ранній досвід об'єктних стосунків, на думку багатьох психоаналітично зорієнтованих психологів, є сталим протягом усього життя. Однак навіть у цьому випадку психологія має достатній арсенал засобів, щоб розв'язати більшість проблем. Так, деякі техніки психотерапії дозволяють мандрувати в особисту історію клієнта, щоб по-новому відредагувати найбільш травматичні її епізоди (Ф. Перлз, НЛП). Існує можливість маточного «повернення в часі» — ігрове відтворення значущих подій минулого життя клієнта з їх наступною корекцією, що сприяє зменшенню травматичного впливу чи руйнуванню патогенних причинно-наслідкових зв'язків (Я.Морено, 3. Морено, Д. Кіппер та ін). Цікавим є досвід вистежування проявів проблем через тілесні м'язові затиски (В.Райх, А.Лоуен та ін.), роботи з трасовим наведенням (М.Еріксон та ін.), експериментів зі зміненими станами свідомості людини (психоделічна терапія, техніка холодинаміки, холотропне дихання С.Грофа та ін.). По-третє, не варто мати ілюзій щодо кардинальних змін особистості. Природу людини суттєво змінити не можна, навіть якщо вона — джерело серйозних проблем. Варто сприймати реалії буття і не планувати неможливого: наприклад, примирити подружжя, серйозно налаштоване на розлучення; „вселити" віру, любов і т. ін. Спроби розв'язувати задачу, що не має розв'язку, не просто марні, але й шкідливі, тому що клієнт, не одержуючи реальної допомоги, зневіриться в можливостях практичної психології. Час і зусилля консультанта буде витрачено даремно, а терапевтичне завдання, що має рішення, навіть не буде сформульовано.
Секрети ефективного консультанта Визначаючи способи досягнення терапевтичного ефекту, бажано пропонувати клієнтові не один, а, по можливості, одразу кілька варіантів практичних дій чи рекомендацій. Приступаючи до розв'язання терапевтичного завдання, доцільно зробити прогноз щодо результативності психологічного впливу, передбачити його ефект і стійкість наслідків.
79 Психологічний прогноз може бути сприятливим (тобто свідчити про високу імовірність досягнення мети консультування) і несприятливим (свідчити про протилежне). Сприятливість прогнозу залежить не тільки від характеру психологічних проблем та їхніх причин, але й від того, чого ми хочемо досягти, яке завдання ми ставимо перед собою. Іншими словами, в одній і тій же ситуації є можливість поставити як реальні, так і нереальні задачі. Так, наприклад, при роботі з акцентуантами формулювання завдання: «подолати або скоригувати акцентуацію характеру» - є неграмотним. Прогноз виявиться несприятливим, бо акцентуація є вродженою і коригуванню не піддається, таким чином задача не матиме розв'язку. Якщо ж сформулювати завдання по-іншому, наприклад, «навчити клієнта визначати ситуації, що призводять до соціальної дезадаптації, щоб нівелювати або уникати їх» - прогноз буде значно сприятливішим, і терапевтичний ефект, імовірно, буде надійнішим. Якщо сформульоване терапевтичне завдання має несприятливий прогноз (а це може з'ясуватися після перших терапевтичних дій), є сенс переформулювати або скоригувати його умову таким чином, щоб воно не виходило за межі можливостей психолога-консультанта і не орієнтувало на нереальні цілі. Останнім етапом консультативної взаємодії є етап розв'язання терапевтичного завдання. Він має дещо інший темп та характер взаємодії, бо як правило йде з використання певних психотерапевтичних методів та технік. Хоча основним інструментом консультанта і надалі залишається консультативна бесіда та саме цей час найчастіше відводиться на застосування специфічних прийомів і технік психотерапії. Взагалі технології коригуючого впливу в консультуванні можуть запозичуватись з будь-якого психотерапевтичного напряму. Однак важливо, щоб консультант мав відповідні вміння та навички кваліфікованої реалізації підібраного інструментарію. Звичайно, за час першого прийому консультативна взаємодія може й не просунутися настільки, щоб визріло рішення про залучення спеціальних технік. Первинний прийом, як правило, закінчується підбиттям підсумків та виділенням основних напрямків, що потребують обговорення та опрацювання, укладанням остаточного контракту про консультативну взаємодію. З огляду на те, що пріоритетне право вирішити, чи буде продовжуватися психологічна робота належить клієнтові, на завершення першого прийому консультант окреслює можливості співпраці та ще раз наголошує на її добровільності. Наприклад, прощаючись, він може сказати щось на зразок: „Ми сьогодні окреслили проблемні моменти вашого життя, які можна прояснити в ході психологічної роботи, але лише ви маєте вирішити, будемо ми працювати чи ні", або „Якщо ви приймете
80 рішення про нашу подальшу співпрацю, зателефонуйте мені на початку наступного тижня, я передбачу консультацію для вас у графіку своєї роботи". Закінчення процесу консультування не менш важливе, ніж його початок: як відзначає Т.М.Оіїтоге (1989), завершення консультаційної програми означає початок критичного періоду життя клієнта, який тепер залишається наодинці зі своїми проблемами, має застосувати на практиці набуті навички самостійного розв'язання проблем без підтримки консультанта, що стала вже звичною. Щоб підтримати „бойовий дух" клієнта, консультант, як правило, на останньому сеансі ще раз резюмує основні фрагменти набутого досвіду, визначає їх місце у реальному житті клієнта, апелює до його відповідальності за результативність майбутніх змін. Далеко не завжди можна говорити про повне вирішення клієнтом своїх психологічних проблем. Іноді знадобиться тривале співробітництво або повторна допомога консультанта. У всякому разі, необхідно домагатися того, щоб клієнт знав про свої психологічні труднощі, розумів їх сутність, відчував потребу їх розв'язати і вірив у можливість цього. Якщо після закінчення консультативної роботи клієнт увесь час потребує уваги консультанта, телефонуючи йому, то терапевтичне завдання, скоріше за все, розв'язано не було. Консультативні стосунки через деякий час можуть бути поновлені, але не повинні тривати нескінченно, бо інакше є сенс думати про існування так званих донорських зв'язків, які свідчать про некваліфіковану роботу консультанта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постановка та розв'язання терапевтичного завдання» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
