Особливості консультування “немотивованих” клієнтів
Депресію можна розглядати як клінічний синдром і тоді лікуванням депресивних станів повинні займатися тільки лікарі – психіатри. Але такий підхід показав на практиці свою неефективність. Медицина, орієнтована тільки на природничі науки, неефективна і тому не може обходитися без психологічних концепцій. Для людей необхідне комплексне психосоціальне втручання поряд із спеціальними медичними методами. В питаннях реабілітації хворого розділити медичні, психологічні та соціальні проблеми неможливо. Медичні заклади сьогодні гостро потребують допомоги психосоціальної служби. При цьому біологічні концепції сумніву не піддаються, але психосоціальний підхід в допомозі хворим повинен мати місце. Під лозунгом “психосоціальна взаємодія” існують намагання в медичних закладах допомагати не тільки невротичним хворим. Адже відомо, що психотерапія нещодавно проводилася тільки у випадку неврозу і займалися нею виключно лікарі-психотерапевти. Онкологічні, ревматичні, серцеві, ендокринні, психосоматичні хворі залишалися без психотерапевтичної допомоги. Ці патологічні стани, а також будь-який стан довготривалого хронічного захворювання може стати причиною виникнення депресій, стати загрозою суїциду. Людина як цілісність характеризується гармонією трьох форм буття. Вона істотою тілесною, душевною, духовною. Психофізичне повинно бути в єдності з духовним. Але іноді ці дві форми протистоять, стаючи потужною мотивацією до змін. Людина підтримує фізичне здоров`я свого організму, задовільняючи його потреби в їжі, активності, комфорті фізичного середовища тощо. Як істота духовна людина має духовні потреби - любов, воля, віра, самоповага і т.д. Як істота, яка наділена психічними характеристиками, людина прагне доброго настрою, приємних переживань і відсутності напруги. Якщо ці бажання не задовільняються, то людина переживає емоційний стрес, невдачу, фрустрацію. В процесі психотерапії кризових станів слід враховувати тілесні та психічні потреби. Але основну увагу слід звертати на духовно-екзистенційні мотиви. Мотивація змісту життя дуже важлива для виходу людини з кризового стану. Екзистенційно-раціональна психотерапія часто використовується у роботі з депресивними клієнтами і є однією із важливіших технологій. Як правило, людину рухає фундаментальне питання життя: “Я живу, але чи подобається мені так жити ?” Життя як цінність переживається в почутті “добре, що Я є тут”. Якщо людина цінує себе, то вона може цінувати інших. Якщо людина недооцінює себе, то розвивається депресія чи інші важкі психічні паталогії. В області профілактичної медицини психосоціальне втручання незамінне. Адже профілактична медицина приділяє багато уваги способу життя людей, соціальним факторам впливу на здоров`я людей. Можна привести тільки деякі приклади використання профілактики, яка включає психологічні та соціальні питання: - дія на поведінку, яка відноситься до групи ризику для здоров`я, як наприклад: поліфагія, адинамія, шкідливі звички та захоплення; - попередження невротичних та поведінкових порушень у дітей, втручання у взаємовідносини в сім`ї; - попередження до - та післяродових ускладнень у здоров`ї жінок та немовлят. Слід відмітити, що за даними Шепанка, 25 процентів дорослих людей середнього віку мають психогенні порушення в такій мірі, що потребують психотерапевтичної допомоги. Близько 1/6 цих пацієнтів потрібна стаціонарна психотерапія, яка може здійснюватися як в психіатричних закладах, так і в кризових центрах. Kohle end Joraschky [41] визначили, що 30-60 % пацієнтів лікувальних закладів потребують психотерапевтичного втручання та психосоціальної допомоги. Не всі ці пацієнти знають про можливості психотерапевтичного втручання, деякі з них немотивовані на таку форму допомоги. Інакше всі медичні заклади вже сьогодні відчували б гостру та очевидну потребу в психотерапевтах та соціальних прцівниках. Завдяки емпіричним дослідженням стало відомо, що пацієнти можуть використати пропозицію психосоціального втручання тільки у випадку, якщо лікар порекомендує це. Адже будь-який пацієнт хвилюється за безпеку будь-якого втручання. Тому саме лікарі повинні знати та розуміти особливості психотерапевтичного та психосоціального втручання, поєднувати його з традиційними медичними підходами, стати гарантом серйозної пропозиції. На перших етапах становлення медико-соціальної служби авторитетна підтримка авторитетного медика просто наобхідна. Ось перелік деяких питань, які може розглядати психолог та соціальний працівник в медичних закладах та кризових центрах: - ситуативні фактори в смислі подій або гострих важких переживань, наприклад, ситуація втрати, розлучення, періоди навчання та ін. - конфлікти з референтними групами та особистостями , як наприклад, положення відкинутого, надзалежності і т.д. - установки пацієнта, які можуть бути значимі в патогенетичному відношення щодо хвороби; - відношення до здоров`я та хвороби; - життя в залежності від інших особистостей; - життя в залежності від внутрішнього конфлікту; - життя в хронічних стресогенних обставинах; - життя в розлуці; - життя в ізоляції. Аналіз психосоціальних факторів базується : - на фактах, що згадує клієнт; - на спостереженні за пацієнтом; - на даних бесіди; - на результатах проведенних спеціальних психодіагностичних процедур; - на спостереженні під час психотерапевтичних сесій; - на фактах, що повідомляють родичі та близькі клієнта. Для ефективного втручання в кризові стани та ведення депресивних пацієнтів потрібний багатопрофільний колектив професіоналів.В цьому колективі повинні бути лікарі, психологи, соціальні педагоги, соціальні працівники, духовні особи. Деякі автори рекомендують підготовку інструкторів-волонтерів, які в минулому пережили кризу і успішно справились з нею. Ці волонтери проходять відповідну підготовку і допомагають власним досвідом формувати реалістичні погляди. Вони - живий приклад видужання та подолання труднощів, вони надають віру, надію на успіх. Програму повної соціальної реабілітації розробляють на декілька місяців і навіть років. На перших етапах - це інтенсивне структуроване втручання (2 – 4 рази в тиждень по 1 – 1,5 години), потім 1 раз в тиждень на протязі 3 місяців, надалі 1 раз в місяць на протязі року. В деяких випадках доречно зустрічатися 1 раз в два місяці протягом другого року. Якщо перший етап в психотерапевтичній роботі – це симтомоцентрований, то другий етап – корекція інтрапсихічних та міжособистісних проблем. Важливим моментом в терапевтичній роботі також є те, щоб навчити пацієнта раціональній поведінці, тобто, щоб у випадку кризи та рецидиву пацієнти негайно звертались за допомогою. Психотерапія попереджає подальшу психопатизацію та/або наркотизацію клієнта, хронізацію його психосоматичних розладів, можливу маніфестацію психотичної паталогії та суїцидальної поведінки. Основною методикою у роботі з депресивними та суїцидальними клієнтами є метод кризової інтервенції. Це швидка медико-психолого- соціотерапія. Основна мета втручання – вплив на світогляд клієнта в бік реалістичності та пластичності, підготовка клієнта конструктивного подолання життєвих криз. В межах кризової інтервенції використовують аксіопсихотерапію Ларичева В.П. та профілактично - орієнтовану патогенетичну психотерапію Барома Б.А. Кризова інтервенція базується на теорії Ліндемана та концепціях життєвого циклу та криз ідентифікації Еріксона. Криза - це блокування енергії цілеспрямованої життєдіяльності. Вважається , що затяжні кризові депресивні реакції характерні для людей з вираженою акцентуацією характеру, незрілим світоглядом, вузькоспрямованою життєвою установкою. Депресію можна розглядати як тупик, який робить життя беззмістовним, нецікавим, важким. Для ефективного втручання в кризові стани потрібна грунтовна професійна підготовка соціального працівника та психолога. Аксіотерапія по Ларичеву В.П. передбачає слідуючі завдання: 1) попередження фіксації когнитивної установки безвихіддя та відсутності самосприйняття, що частіше зустрічається при органічних захворюваннях психіки; 2) особистісний ріст клієнта для підняття кризової та фрустраційної толерантності; 3) корекція аксіопсихологічної парадигми шляхом використання прийомів переорієнтації – знаку значення, переакцентування, актуалізація - дезактуалізація рангу індивідуального значення в ціннісній ієрархії клієнта. Можна використати профілактично-орієнтовану патогенетичну психотерапію Барома Б.А., яка також відноситься до емоційно-когнитивних методів. Вона базується на принципах короткостроковості ( інтенсивності, фокусуванні) реалістичності, інтегративності (пластичності, особистісної включеності) психотерапевта і самоцентрованого контролю. Використовуються парадоксально-шокові прийоми (“ все надто погано”, “ передсмертний договір з психотерапевтом”, “ перехід в інше життя”). Рекомендується аналізувати причини кризу. Іноді відкривають” забуті в минулому” потреби та інтереси клієнта шляхом їх актуалізації в ситуації блокуавння” єдинї мети життя”. Мета такої терапії – подолання егоцентризму та однонаправленого спрямуванняв житті, научіння конструктивному раціонально-емоційному опору життєвим кризам. Багаточисленні дослідження показали високу ефективність когнитивної психотерапії при лікування депресій. Цей напрямок терапії створений на початку 60 – років дослідженнями А.Бека [42]. А.Бек визначив , що суть депресії – деформовані когнитивні процеси, тобто внутрішнє відчуття безнадійності. Безнадійність – результат неправильного узагальнення пацієнтом свого життєвого досвіду, тобто пацієнти страждають від власних думок.Тому в терапії потрібно змінити неадаптивні думки, тобо ті, які лежать в основі патологічного процесу. Когнитивна терапія працює з свідомим змістом проявів хвороби. Техніки когнитивної терапії близькі до технік біхевіорального підходу. Показано, що найбільш ефективний спосіб змінити думки та переконання - це зміна поведінки. Але робота з депресивними клієнтами показала, що когнитивні зміни в них не проходять поряд із зміною поведінки. Тому в таких випадках краще використовувати спеціальні когнитивні техніки. Терапія депресій , як правило, проводиться в рамках 25 сесій на протязі 20 тижнів. Психотерапія включає чотири етапи: 1 етап - ідентифікація неадаптивних думок. З цією метою використовують декілька технік. А.Бек вказав, що метод сократівського діалогу найкраще використовувати на цьому етапі. Терапевт ставить такі питання, які проясняють проблему, ідентифікують неадаптивні думки. 2 етап - віддалення. Пацієнт займає об`єктивну позицію щодо проблеми, тобто віддаляється суб`єктивно від неї. Терапевт повинен допомогти клієнту засумніватися в істинності неадаптивної думки. 3 етап - перевірка істинності неадаптивної думки. Терапевт веде розмову так, що пацієнт починає розуміти, що його хибні неадаптивні думки є особливістю його характеру, виховання, а не реальною характеристикою ситуації. 4 етап - процес безпосередньої заміни неадаптивних думок на адаптивні. Суїцидальну поведінку А.Бек розглядав як прояв високого рівня безнадійності та труднощів в прийнятті рішень. Марджорі Вайтхед [43] пропонує трьохступеневу модель психологічної допомоги. Модель. Стадія 1 Стадія 2 Стадія 3 відповідь персоналізація дія дослідження розуміння прийняття. Автор наголошує, що в процесі горя, ступені в цій моделі необов`язково циклічні. Можливі індивідульні відмінності у перебігу для кожного клієнта. Роль консультанта заключається в тому, щоб встановити на якій ступені знаходиться клієнт і працювати з ним на кожній ступені в індивідуальному темпі. На першій ступені, котру називають стадією вивчення, або дослідження проблеми, клієнт просто розповідає про своє горе так, як він це хоче зробити. Консультант просто вислуховує клієнта, викорстовучи прийоми: - відображення; - перефразовування; - відзеркалювання; - підказка та заохочення; - підсумки; - фокусування. На цій стадії клієнт має завдання розповісти свою історію, подивитись на неї ніби з боку, “вивчати її”. Консультант на цій стадії приймає участь у розмові та формулює психологічний діагноз. Слід зауважити, що ця стадія важлива у налагодженні психотерапевтичного контакту та створенні психотерапевтичного альянсу. Такі питання як розклад сеансів, умови зустрічей, конфіденційності та ін. повинні бути з`ясованими. На цій стадії консультант повинен дотримуватись слідуючих правил: - безумовне позитивне відношення до клієнта та його проблеми без яких-небудь моральних суджень; - емпатія, розуміння почуттів; - щирість, відкритість, конгруентність, бути на рівні з клієнтом, а не демонструвати свої переваги. Слід звернути увагу на той факт, чи клієнт не заперечує реальність. Це важливий момент у переході до другої стадії. Стадія 2 називається стадією нового розуміння проблеми. Клієнт повинен зрозуміти, яку роль відіграє проблема у його житті, подивитись на ситуацію з іншого боку. Консультант повинен допомогти клієнту сфокусуватися на власних почуттях, а не на історії та інших учасниках конфлікту. Використовується метод персоніфікації: тобто “я”, а не “ми”, “моє”, а не “наше” і т.д. Консультант повинен: - бачити світ очима клієнта, відчувати все так, як він це відчуває; - стимулювати клієнта до діалогу та конфронтації; - миттєво реагувати на всі зміни, які проходять під час консультації; - відмічати моменти сильної залежності клієнта від втрати ( наприклад, від померлої людини); - звернути увагу на почуття провини, його адекватність; - працювати з амбівалентними почуттями; - приймати почуття та страхи людей серйозно; - розглянути питання незакінчених справ ( наприклад, з померлим); - розпізнати питання вторинної вигоди від горя для клієнта; - використовувати особисті речі клієнта в психотерапевтичній роботі ( фотографії, листи, книги тощо); - не сердитись на клінтів в ситуації неуспіху або відмови їх від подальшої допомоги. Англійський дослідник цієї проблеми психолог Марджорі Ваайтхед відмічає цікаві факти. Реальність клієнта, яка сприймалася як сама собою зрозуміла і формує основу для всіх рутинних дій, розмов і очікувань, раптово розпалася. Хаос поширився у ту сферу, яка вважалася стабільною, не піддавалася сумнівам, проник в контекст акумульованих знань щодо минулого та очікувань від майбутнього. Світ, який сприймався клієнтом як сам собою зрозумілий, надійний, впорядкований став хаотичним та потенційно небезпечним. Якщо особа втратила близьку людину, яка була важливою в щоденній взаємодії, то вона переживатиме виснаження, сприймаючи нову реальність.. Всі дії та розмови, які проходили у взаємодії з втраченою особою і які брали свій початок від взаємного розуміння минулого досвіду, поточного та планувалися на майбутнє, тепер перестали бути доречними. Реальність, яку конструювали та якою ділилися з іншою важливою людиною, перестала мати будь-яке значення без партнера, його більше не існує. Споглядання того, що індивідууми, які понесли втрати, діють так, ніби померла особа ще все жива, є невід’ємною частиною цього етапу. Прикладом цього може бути накривання столу на двох, очікуючи, що померлий чоловік ось-ось повернеться додому з роботи, або бачення та розмовляння з втраченою особою. Все це представляє продовження звичного життєвого процесу, який ось так – вмить змінити не можливо. Більше того, такі дії продовжують нести своє значення поки реальність втрати не буде повністю усвідомлена та прийнята. Поступово стає зрозумілим, що партнер по взаємодії більше не існує. Коли так трапляється, реальність дизінтегрується і людина, яка понесла втрату, починає відчувати відчай та власну незначущість. Якщо клієнт знаходиться на цій ступені переживання горя, то консультант повинен втрутитися в його переживання реальності і спонукати зміни в сприйманні клієнта. Стадія 3 називається стадією дії та прийняття рішень. Клієнт в цій стадії приймає конкретні рішення та виконує конкретні дії щодо травмуючої ситуації. Клієнт “приймає” втрату та адаптується до нових умов життя. Консультант допомагає клієнту здійснити його наміри та адаптуватися до нових умов житття. Переживання горя - це особистісний індивідуальний процес. Його не можна просто зрозуміти і відмітити на когнитивному рівні. Його потрібно пережити. На це потрібний простір і час.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості консультування “немотивованих” клієнтів» з дисципліни «Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду»
