Психологічні аспекти порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями
До порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями строкової служби належать глум І знущання одних з інших (під цим розуміється фізична і моральна образа), які переважно здійснюються щодо воїнів першого періоду служби. Таке знущання називається «дідовщиною». Глум І знущання — це зле висміювання чого-небудь, образа, конкретний образливий вчинок стосовно особистості воїна. До 1958 p. цими поняттями характеризували викривлення дисциплінарної практики. Потім, до 1976 року, так визначалися відповідні дії будь-яких категорій військовослужбовців. Тільки в подальшому глумом і знущаннями стали називатися переважно конфлікти між військовослужбовцями різних періодів служби. Поряд з ними, на початку 60-х pp. XX ст., почали з'являтися нові поняття— «недотримання статутних правил стосунків з підлеглими» (1967), «нестатутні дії офіцерів» (1969). Згодом ці поняття поширилися на інші категорії військовослужбовців. З’явилися фрази: «неправильні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби І молодих воїнів» (1965), «.знущання з молодих воїнів, як антистатутні, антигромадські дії відсталих елементів» (1970), а з 1976 р.— «нестатутні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби і молодих солдатів». В 1983 р. порушеннями статутних правил взаємин знову кваліфікували викривлення дисциплінарної практики офіцерами. З 1987 р. з’явилася тенденція зводити їх до знущань з товаришів по службі. З кінця 1988 р. порушення статутних правил взаємин все частіше стали ототожнюватися з «дідівщиною». На початку 90-х pp. XX ст. порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями характеризувалися такими рисами: — стійкою системою поглядів, що виражалася свого роду ідеологією «нестатутними», яку, практично, підтримують переважна більшість військовослужбовців строкової служби (призовники вже очікують посягання на себе і, коли зіштовхуються з ними, терплять, а потім нерідко стають кривдниками самі), що сприяє живучості казармених хибних традицій; — детальною регламентацією «прав і обов'язків», виражених характерним повсякденним паразитуванням одних військовослужбовців за рахунок інших; — прихованням ряду фактів порушень статутних правил взаємин практично на всіх рівнях, круговою порукою в підрозділах; — невмінням частини офіцерів, прапорщиків і сержантів боротися з порушеннями статутних правил взаємин; — швидкістю відновлення, легкістю видозміни їх там, де, вони на перший погляд, здавалося б, були викоренені. Саме така «спадщина» дісталася Збройним силам України, які формувалися, і, нажаль, супроводжує їх на всіх етапах розбудови, реформування і розвитку. Більшість фактів насильства серед особового складу викриваються лише тоді, коли вони пов'язані з нанесенням тілесних ушкоджень і потерпілі змушені звернутися до медичних установ по допомогу. Ці небезпечні тенденції викликають невдоволеність у суспільстві, формують недовіру до Збройних сил, створюють перешкоди процесу реформ у військовій сфері, знижують або зводять нанівець мотивацію військової служби у призовників. За даними соціологічного дослідження, здійсненого у квітні 2000 р. Головним управлінням виховної роботи Міністерства оборони України за методичної допомоги військової колегії Верховного Суду України, 49,3% опитаних вказали на те, що під час порушення щодо них статутних правил взаємин поруч перебували військовослужбовці старших періодів служби. На присутність при цьому сержантів посилалися 29,3%, прапорщиків — 14,7%, офіцерів — 6,7%. З іншого боку, кожен п'ятий респондент повідомив, що сам ображав товаришів по службі і ці факти були відомі військовослужбовцям старших періодів служби (61% випадків), сержантам (18,6%), прапорщикам (9%), офіцерам (11,4%). При цьому 44% цих військовослужбовців зізналися, що не були покарані за вчинене. Лише 12% повідомлень потерпілих про факти насильства стали підставою для застосування до винних заходів дисциплінарного характеру: за 0,8% повідомленнями потерпілих притягнуто до кримінальної відповідальності, а за 30,3%— все закінчилося простим обговоренням у колективі. Тому 57% повідомлень про застосоване насильство залишилося без будь-якого реагування, а реагування на решту повідомлень не можна визнати задовільними, про що відверто вказали 38% загальної кількості опитаних.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологічні аспекти порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями» з дисципліни «Військова психологія»
