Профілактика суїцидальної поведінки у військовому середовищі
В діяльності посадових осіб щодо профілактики суїцидальної поведінки має бути чітка система роботи. Вона має включати найрізноманітніші заходи безпосереднього й опосередкованого впливу командирів (начальників), вихователів і медичних працівників на військовослужбовців, у поведінці яких спостерігається суїцидальний ризик або помітні окремі елементи його вияву. Спершу у військовому підрозділі (частині) слід усунути діяльнісні, соціально-психологічні, психічні, ситуативні та інші фактори, які можуть сприяти або спровокувати суїцидальну поведінку військовослужбовця. Серед цих заходів суттєве місце має посідати робота з молодим поповненням, яке необхідно в перші два місяці служби оточити особливою увагою. У роботі з ним потрібно враховувати труднощі адаптаційного періоду, оволодіння військовою спеціальністю, не допускати фізичних і психічних перевантажень, тим паче нічим невиправданих. Під час роботи з молодим поповненням слід виявляти такт, терпіння, чуйність, увагу, витримку. Необхідно дуже уважно ставитися до заяв і скарг військовослужбовців і на членів їхніх родин, своєчасно реагувати на них, більше уваги звертати на індивідуальні особливості та психічні якості своїх підлеглих, глибоко розбиратись у мотивах, якими вони керуються у своїй поведінці та службовій діяльності. У цей період командирам усіх категорій, вихователям та іншим посадовим особам військової частини слід звертати особливу увагу на ситуаційні реакції військовослужбовців, які за своєю картиною і динамікою можуть бути поділені на шість типів: *реакція емоційного дисбалансу — характерна для молодого поповнення. Загальне тло настрою військовослужбовця пригнічене, він відчуває дискомфорт та має інші негативні переживання, такі як пригніченість, роздратованість, безпомічність. Такий вид реакції характеризується скороченням кола контактів. Нерідко втрачається і глибина контактів — вони набувають поверхового і частково поверхового характеру. Це завжди відчуває той, хто систематично зустрічається і розмовляє з підлеглими. Тривалість цієї реакції — до 2 місяців. Перш за все необхідно виявити причини, що викликають цю реакцію, і постаратися їх усунути або пом’якшити вплив; *песимістична ситуаційна реакція — виражається передусім у зміні світосприймання, появі негативних і песимістичних аспектів у світогляді, судженнях і оцінках, системі цінностей воїна. Вона характерна для періоду його адаптації у випадках постійного глуму і знущань, порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями, що мають місце у підрозділах. Така реакція несприятлива передусім тому, що перепинає шлях до продуктивного планування діяльності на час служби, поступаючись неоптимістичним прогнозам. Тяжкі емоційні перевантаження сприймаються як удари долі, протидії яким бути не може. Цей тип ситуаційної реакції найбільш суїцидонебезпечний, оскільки будь-які втручання сприймаються у дусі власної песимістичної концепції і не можуть повністю нейтралізувати психотрав-мувальні причини. Небезпечна песимістична ситуаційна реакція (вона пригноблює більше, ніж усі інші), яка раптово з'являється і так само швидко й активно реалізується суїцидальним рішенням з виходом у так званий «миттєвий» суїцид. При цьому як спосіб реалізації суїцидального рішення зазвичай використовуються найтяжчі його види (самостріли, самопідриви, самоповішення). Такі епізоди найменше містять елемент «крик про допомогу» — суїцидальні рішення кінцеві, стрімкі і безконтрольні. Військовослужбовці з цією формою ситуаційної реакції найчастіше залишають посмертні записки, що містять роздуми про власне життя. Записки ці відверті і нерідко виявляють справжні причини і приводи для самогубства. Бувають випадки, коли така реакція настає на тлі завищеної самооцінки своїх можливостей, тобто надмірних, що не відповідають потенційним можливостям особи. Цей тип реакції найдовший — у середньому три місяці;
*реакція негативного балансу — передбачає раціональне «підбиття підсумків життя» військовослужбовцем, оцінки ним власного пройденого шляху і перспектив. Вона найхарактерніша для офіцерів, прапорщиків, одружених військовозобов’язаних, пов'язана зі службовими та родинними негараздами, протиправною поведінкою або тяжкою хворобою. Підготовка до самогубства має досить прихований характер. У випадку невдачі зберігається твердий намір повторити самогубство; *реакція пониження комунікативності — характеризується найрізкішими змінами у сфері міжособистісного спілкування або значним його обмеженням, що викликає стійкі, тривалі переживання самотності, безнадії. Найхарактерніша при зраді коханої дівчини, розлученні, хворобі, що пов’язана з фізичною вадою, а також знущаннями з боку товаришів по службі, образі начальником, коли військовослужбовця прилюдно осоромили. Тривалість цього типу реакції у середньому один місяць; *реакція опозиції - характеризується тим, що воїн усе, що відбувається навколо нього, сприймає в опозиційному дусі. Всі події, явища та інформацію має схильність трактувати у вигідному для нього річищі. Складність цієї ситуації полягає в тому, що такі погляди на життя лежать в основі його світосприйняття і світорозуміння, оцінки життєвих цінностей. Під впливом таких переконань і емоційних переживань схильний до різкого суїцидального вчинку; *реакція дезорганізації— воїн повністю загублений, життєві цінності не впливають на його поведінку і діяльність.
На основі цих реакцій можна виокремити такі характерні риси особистості суїцидента: — невпевненість у собі; — занижений рівень самооцінки; — висока потреба в самореалізації; — симбіотичність. висока значущість для них теплих, емоційних зв'язків, відвертості, емпатичності, розуміння і підтримки з боку довколишніх; — труднощі у вольових зусиллях під час прийняття рішень; — пониження рівня оптимізму й активності у складних життєвих ситуаціях. Знання змісту цих реакцій та адекватне їх розшифрування допомагає командирам та іншим посадовим особам своєчасно виявити військовослужбовців, схильних до суїцидальної поведінки, та організувати з ними цілеспрямовану профілактичну роботу.
Загальними опосередкованими превенційними заходами проти суїциду насамперед є: — висока якість бойової і гуманітарної підготовки у військовому підрозділі; — чітка організація бойового чергування, вартової, гарнізонної і внутрішньої служб особового складу; — повноцінне доведення до військовослужбовців усіх видів забезпечення: — створення і підтримання у підрозділах здорового морально - психологічного клімату та утвердження позитивних традицій; — якісна організація психолого-педагогічної роботи з усіма категоріями особового складу, підвищення їх психолого-педагогічної культури і компетентності: — ефективне здійснення виховної роботи з особовим складом і всебічне МПЗ всіх видів його діяльності. Хотілося б особливо звернути увагу на ці заходи, бо від їх якісної організації та ефективного здійснення залежить попередження і профілактика суїцидальної поведінки військовослужбовця.
Окрім загальних заходів необхідно також організувати конкретні організаційні, правові, соціальні, педагогічні, психологічні й медичні заходи, спрямовані на своєчасне виявлення у військовому підрозділі (частині) суїцидентів або потенційних суїцидентів та надання їм своєчасної професійної допомоги. Кожен із цих напрямів має скласти підсистему у загальній системі роботи щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців.
Усі ці заходи мають бути спрямовані на: — організацію заходів психогігієнічного і психопрофілактичного характеру, орієнтовані на збереження психічного здоров’я військовослужбовців; — забезпечення соціального захисту військовослужбовців та їхніх прав; — попередження порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями у підрозділах та утвердження в них здорового морально-психологічного клімату; — здійснення заходів, спрямованих на виявлення військовослужбовців Із суїцидальним ризиком І суїцидальною поведінкою; -— здійснення психодіагностичної роботи з такими військовослужбовцями; — надання їм своєчасної кваліфікованої медичної, психологічної та Іншої допомоги; — здійснення з ними індивідуальної виховної роботи та ін.
Існує ще одна проблема. Як працювати з військовослужбовцями, котрі скоїли суїцидальні дії! Точно визначити, чи буде повторний суїцид, неможливо. Але відомо, що приблизно 25-50 % суїцидентів пізніше завершують життя самогубством. Ризик повторення суїцидальних дій найбільший протягом перших трьох років після скоєної суїцидальної спроби, і особливо — у перші 6 місяців. У цій системі роботи щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців є одна суттєва особливість. А саме, ці заходи мають бути переважно індивідуального спрямування і бути медичного, психологічного і соціально-психологічного характеру.
В основному тут мають професійно працювати заступники командирів підрозділів (частин) з виховної роботи й військові психологи. Можна визначити такі основні напрями їх превентивної діяльності щодо суїцидальної поведінки військовослужбовців:
—створення системи роботи командирів, вихователів, начальників служб щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців;
— з'ясування передумов, причин і обставин, які можуть сприяти суїцидальній поведінці військовослужбовців, та їх подолання; — здійснення різноманітних психологічних і соціально-психологічних заходів, спрямованих на оптимальну соціально-психологічну, психічну, фізіологічну і військово-професїйну адаптацію молодих воїнів у військовому середовищі; — вивчення соціально-психологічних явищ у військових колективах, з'ясування їх тенденцій і викриття тих, що підштовхують чи провокують військовослужбовців до суїцидальної поведінки або можуть їй сприяти; — здійснення психодіагностичних заходів щодо вивчення ін¬дивідуально-психічних якостей військовослужбовців і виявлення серед них осіб з підвищеним суїцидальним ризиком; — активне виявлення і психологічне обстеження військовослужбовців із суїцидальними тенденціями, а також тих, хто такі спроби вже мав; — організація для них психологічних консультацій, провадження з ними цілеспрямованої психокорекційної і психореабілітаційної роботи; — здійснення психологічного аналізу кожного випадку суїцидальної поведінки військовослужбовців; — виявлення військовослужбовців з девіантною поведінкою, з'ясування причин такої поведінки та їх усунення (ця категорія потенційно може поповнити лави військовослужбовців із суїцидальним ризиком); — разом з лікарем військової частини брати участь в амбулаторному прийомі військовослужбовців; — залучення фахівців інших сфер діяльності, наприклад медиків, соціальних працівників, правознавців, до профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців та здійснення з ними цілеспрямованої індивідуальної превентивної роботи; — здійснення занять з офіцерами, прапорщиками і сержантами підрозділів щодо формування у них психологічної культури і системи роботи з профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців, оптимального розв'язання конфліктних ситуацій у підрозділах, розпізнавання і вирішення міжособистісних і внутрішньо особистісних конфліктів у військовослужбовців та ін.
Таким чином, проблема суїциду є актуальною для Збройних сил України і вимагає від командирів (начальників), вихователів, психологів і медичних працівників професійного ставлення до його діагностики і профілактики.
Але розв'язати водночас її тільки силами і зусиллями Міністерства оборони України неможливо. При профілактиці суїцидальної поведінки важливо знати не лише мотиви, причини та обставини цих фактів у військовому середовищі, а й обставини, що характеризують сучасне українське соціальне середовище і особистість юнака до призову в армію. Тут мається на увазі ряд негативних аспектів щодо військової служби у лавах Збройних сил України. Насамперед це — побутова невлаштованість і слабка соціально-правова захищеність військовослужбовців, безперспективність служби і невпевненість у завтрашньому дні навіть офіцерського складу, зниження авторитету армії в очах українського суспільства і негативне ставлення частини населення України до військових. Наслідком цього є небажання багатьох молодих людей служити у Збройних силах. Аналіз суїцидальної поведінки військовослужбовців свідчить, що вона зумовлена впливом ряду небезпечних факторів, які виникли ще до призову в лави Збройних сил. Це: — недостатня фізична готовність призовників до військової служби (джерело небезпеки — незадовільний стан здоров’я, наявність захворювань, слабка фізична загартованість); — низька психологічна готовність до повноцінної життєдіяльності у суспільстві взагалі та до військової служби зокрема (джерело небезпеки — нестійкість психічного стану та недостатня розвиненість провідних психічних якостей, викривлення життєвих настанов); — слабка підготовленість призовної молоді до військової служби (джерело небезпеки — скорочення програм підготовки призовної молоді та державної підтримки закладів щодо роботи з призовним складом): —схильність у цивільному житті до девіантної поведінки (джерело небезпеки — шкідливі для життя та здоров'я звички, набуті в допризовний період); —слабка розвиненість у юнаків позитивної мотивації на збереження та забезпечення особистого життя (джерело небезпеки— неправильне уявлення про цінності життя та здоров’я в юнацькому віці). З цього видно, що попередження та усунення суїцидальних дій серед військовослужбовців є складною соціально-психологічною проблемою, тому вона не має простого та швидкого вирішення. У цьому мають бути задіяні всі соціальні верстви суспільства, визначені та затверджені соціальні програми, залучені необхідні кошти на їх виконання. Таким чином, профілактична робота щодо суїциду у військовій частині за своїм змістом і організацією має об'єднувати заходи соціального, психологічного, медичного, правового і педагогічного характеру, бути безперервною, послідовною і системною та проводитися за участю всіх посадових осіб військової частини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Профілактика суїцидальної поведінки у військовому середовищі» з дисципліни «Військова психологія»
