Вперше поняття «психологічна війна» використав доктор М. Кам-панео у своїй книжці «Досвід військової психології», що вийшла друком в 1904 р, у Бухаресті. Надалі це поняття вживали майор А. Блау у своїй книзі «Ведення війни духу” (Потсдам, 1937), військовий психолог Зимонаііт («Військова психологія. Короткий огляд проблем і практичним висновків», Берлін, 1943). Фа-раго {«Психологічна війна а Німеччині», Нью-Йорк, 1943), у книжці «Посібник з ведення психологічної війни», видапііі ]955 р. Вільямом Доґертом та Морисом Яноцем тощо. В останні десятиріччя є популярною книжка Пола Лайнбарджера «Психологічна війна», яка була видана у США на початку 60-х pp. XX ст. Перший досвід психологічної війни американці отримали у Другій світовій війні. До 1945 р. ці дії мали допоміжний характер, а потім, у роки «Холодної війни», набули самостійного характеру як «психологічна сфера» зовнішньої політики. 1948 р. була ухвалена «Директива СНБ 10/2», яка зобов'язала ЦРУ провадити психологічну війну. Вона діє і сьогодні. Згідно з цією директивою, основними таємними операціями с: пропаганда, економічна війна, превентивні прямі дії (саботаж, допомога підпільному руху та емігрантським групам тощо). У фашиській Німеччині вживався термін «психологічне шкідництво», основними завданнями якого були: розкол ворожої держави, викликання незадоволення серед населення ворожої держави політикою власного уряду, ізоляція ворожої держави від її союзників, різних перешкод в її підготовці до війни, створення опозиції. Для реалізації цих завдань у фашиській Німеччині використовували такі основні методи психологічного шкідництва: підривна агітація, плітки, підкуп, шантаж тощо. Цією роботою керував Бом, котрий очолював спеціальну організацію «Ауслендерорганізацьйон» («Ausianderorganisation»), яка на¬лічувала 548 груп у 45 державах {25 000 пропагандистів І 2 500 спеціальних співробітників). Тільки в 1937 р. ця організація на реалізацію подібних за¬вдань витратила 100 млн. доларів. Основними напрямами діяльності «Ausianderorganisation» були: здійснення психологічного шкідництва, вивчення психології супротивника, роздроблення рекомендацій для здійснення психологічних диверсій. Сьогодні політика «психологічної війни» є окремим напрямком діяльності більшості країн. Наприклад, в 1948 р. Конгрес США ухвалив закон Сміта-Мукда, який падав уряду право створювати пропаґандивні служби для втручання у справи інших країн. Відповідно цього закону був створений апарат психологічної війни, до якого ввійшли: Держдепартамент, Пентагон, Управління міжнародного розвитку, ряд інформаційних агенцій, Корпус миру, радіостанція «Голос Америки», різні недержавні організації. Характерними рисами сучасної психологічної війни є: —глобальність — вплив на всі сфери життєдіяльності супротивника, нейтральних держав, союзників, свого населення і збройних сил; — тотальність — проникання в усі сфери життя: в дипломатію, економіку, культуру, суспільні стосунки, соціально-психологічну тощо; — технізація — широке використання досягнень науки й техніки як для опрацювання змісту, методів І прийомів психологічної війни, так і форм та способів їх реалізації; —організованість — створення різноманітних органів психологічної війни та чітка координація їхніх зусиль і напрямів діяльності (у всіх розвинених країнах вони об'єднані в єдину державну структуру). В термінологічному словнику армії США (І950) дається таке визначення психологічної війни: «Психологічна війна — це планомірне використання державою в період війни або надзвичайного стану засобів пропаганди з метою впливу на думки, емоції, позиції та поведінку організованих ворожих, нейтральних і дружніх груп таким чином, щоб сприяти досягненню своєї національної політики та визначених цілей». Загальновійськовий термінологічний словник (1964) психологічну війну не обмежує тільки періодом війни, тобто вона стає постійною функцією держави. Об'єктами психологічної війни є: —дружні, нейтральні та ворожі держави («Порадник з ведення психологічної війті», 1971); —армії і населення цих держав. Характер психологічних операцій: — наступальні — посіяти у супротивника сумніви у правоті власних дій; — оборонні— зміцнення власного морального духу у випадку потрапляння в полон І нейтралізація дій супротивника. Засоби психологічної війни: пропаганда, дезінформація, дипломатичні маневри, провокації, саботаж, терор, поширення пліток, створення паніки, випуск фальшивих грошей, документів тощо. Цілі психологічної війни: вплив на почуття, волю, емоції, свідомість і підсвідомість, мотиваційну сферу з метою деморалізації супротивника, підриву його власних поглядів, ціннісних орієнтацій, переконань і нав'язування йому своїх ідей. Основні завдання психологічної війни згідно з американським порадником FM-33-5 (1955): — схилити солдатів супротивника до симуляції, дезертирства і здачі в полон; — посіяти ворожнечу між групами військ і населенням супротивника та нацькувати їх одне на одного; —розпалити у солдатів недовіру до командування та уряду; — пробудити у солдатів сумнів у правоті війни, підірвати віру в перемогу; — підтримати діяльність підривних і диверсійних груп на території супротивника. Отже, психологічну війну можна визначити як планомірне використання державою та її установами засобів І заходів ідеологічної дезорієнтації та розкладання свідомості людей і груп людей з метою зниження їхньої ідейної, політичної, духовної та морально-психічної стійкості, спонукання до негативних дій або бездіяльності населення та особового складу армій інших держав як у воєнний, так І в мирний час.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологічна війна» з дисципліни «Військова психологія»
