Поряд зі знанням причин конфліктів офіцерові для цілеспрямованої роботи з їх попередження і подолання необхідно добре знати динаміку їхнього розвитку і розв'язання (рис. 12-2), бо вони, незважаючи на їхню різноманітність, мають процесуальний характер. Завдання офіцера у вирішенні міжособистісного конфлікту — вжити заходів його недопущення або усунення на ранній стадії виникнення. Таким чином, постає проблема усвідомлення конфлікту, своєчасного з'ясування конфліктної поведінки, виділення певних етапів або стадій у розвитку та розв'язанні таких конфліктів. Загострення емоцій. Практика свідчить, що конфлікт виникає не миттєво — йому передує певне загострення емоцій у процесі спілкування і діяльності воїнів, викликане певними суперечностями. Аналіз великої кількості фактів життя військових підрозділів дає змогу виділити типові суперечності, які найчастіше зумовлюють конфліктні ситуації: 1. Суперечності між воїнами у сфері офіційних та неофіційних стосунків. 2. Зіткнення особистісних та громадських інтересів, мотивів і цілей у взаєминах. 3. Суперечності між відсталими та передовими, консервативними і прогресивними поглядами стосовно військової служби, діяльності, один одного тощо. 4. Взаємоперенесення ділових конфліктів у структуру та динаміку міжособистісних стосунків або навпаки. Певний час суперечності не усвідомлюються учасниками конфлікту. Тому цю стадію можна назвати етапом потенційного конфлікту, який у разі несвоєчасного розв'язання призводить до конфліктної ситуації. Саме усвідомлення суперечностей породжує конфліктну поведінку. Нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю: 1. Адекватно усвідомлений конфлікт: об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність, себе, інших та ситуацію в цілому. 2. Неадекватно усвідомлений конфлікт; об'єктивно конфлікт на ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. 3. Конфліктна взаємодія відсутня: об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. 4. Удаваний, помилковий конфлікт: об'єктивно конфліктна ситуація не існує, але стосунки сприймаються як конфліктні. Особливої уваги потребують передусім випадки удаваного і неадекватного конфлікту, через те що внутрішній аспект конфліктної ситуації зумовлює їхню поведінку. Тут необхідно ретельно проаналізувати фактори, що спричинили відхилення від реальності та механізми впливу цих відхилень на перебіг конфлікту. Усвідомлення ситуації як конфліктної являє собою початковий етап розвитку конфлікту. Це усвідомлення завжди має емоційне забарвлення, яке, як правило, загострює (а інколи навіть стимулює) конфліктну поведінку. Найхарактерніші ознаки конфліктної поведінки учасників конфліктних ситуацій: — ухиляння окремих воїнів від виконання вказівок і розпоряджень безпосередніх начальників; — висловлювання невдоволення на адресу товаришів по службі; — різка зміна ставлення до служби і товаришів по службі; — негативні судження про оточення, життя і діяльність посадових осіб; — відлюдькуватість, пригніченість окремих осіб; — факти приниження особистої гідності за офіційних та неофіційних обставин тощо. Якщо цих суперечностей офіцер вчасно не помічає і не застосовує заходів щодо усунення, то вони призводять до другого етапу розвитку конфлікту: посилення конфліктної напруженості. Внаслідок загострення суперечностей у воїнів може з'явитися психічна неврівноваженість, яка виявляється в посиленій дратівливості, негативній реакції на товаришів по службі, слова, речі, явища. Розлад у психіці особистості воїна призводить її до такого критичного психічного стану, коли інколи для виникнення конфлікту достатньо незначного поштовху. Тому офіцер має вжити заходів і попередити або нейтралізувати конфліктну ситуацію. Конфлікт необхідно попередити вже на цьому етапі. Головне на цій стадії— виявити причини конфліктної ситуації та ліквідувати їх. Тут можливі три ситуації: 1) повне вирішення конфліктної ситуації, що створює атмосферу довіри, взаєморозуміння і веде до вияву особистих спроможностей воїна; 2) часткове вирішення конфлікту або його нейтралізація (цей варіант дій не найбажаніший, бо з часом за певних обставин може виникнути нова конфліктна ситуація); 3) невирішення конфліктної ситуації (цей шлях веде безпосередньо до конфлікту, чому сприяє виникнення нових приводів, обставин, які створюють конфлікт). Конфлікт. Аналіз конфліктів свідчить, що для переходу конфліктної ситуації в конфлікт потрібен якийсь поштовх, яким зазвичай буває внутрішня або зовнішня спонука. Такими можуть бути: зневажений жест, міміка, грубе різке слово, образливі висловлювання, приниження гідності, упереджене ставлення до особистості тощо. При цьому найактивнішими збудниками є слово та інтонація. Отже, такі дії призводять до початку конфлікту і, як правило, супроводжуються зіткненням супротивних сторін у формі демонстративної поведінки, висловлювань, а іноді й фізичних дій. Це зіткнення має гостро емоційний характер та характеризується високим ступенем внутрішньої напруженості сторін конфлікту. Тут можуть мати місце такі варіанти дій сторін конфлікту: —розсудливе закінчення— повне вирішення конфлікту, що веде до об'єктивної життєвої позиції; — втрата смислу життя, що може призвести до найтрагічніших наслідків або, в кращому разі, до конформізму, пристосування, спроможності здійснення різноманітних порушень. У випадку необ'єктивного та неповного розв'язання командиром конфлікт може статися ще раз. Тому необхідно вжити різноманітних заходів щодо усунення його причин, щоб у конфліктарів не лишалося жодних негативних післяконфліктних позицій. Дії командира на етапі розв'язання конфлікту докладніше розглянуто у підрозділі 12.2. У психологічному відношенні складну проблему становить післяконфліктний період, який характеризується глибокими переживаннями сторін конфлікту, усвідомленням своїх позицій, причин та наслідків конфлікту. Тут від офіцера вимагається об'єктивний та конструктивний розгляд минулого конфлікту, надання сторонам конфлікту психологічної допомоги у формі консультацій, порад і рекомендацій. Офіцер має провадити цілеспрямовану індивідуально-виховну роботу і усувати як причини конфлікту, так і його наслідки. У противному разі у військових колективах можуть мати місце різні негативні явища. Це пов'язано з тим, що воїни безпосередньо зв'язані з бойовою технікою, зброєю, державними і військовими таємницями, а також із тим, що у сферу їхніх дій втягуються й інші особи. Це відриває бійців від виконання функціональних обов'язків і, врешті-решт, негативно позначається на їхній службовій діяльності і зводить до нуля діяльність всього підрозділу. А тому цілеспрямована робота посадових, осіб щодо попередження конфліктів є важливою умовою високої бойової готовності підрозділу, ефективної бойової та гуманітарної підготовки, нормальної повсякденної життєдіяльності особового складу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Динаміка конфлікту» з дисципліни «Військова психологія»
