Вихідним є поняття «мала група». Як у повсякденній мові, так і в літературі, ми часто стикаємося з хибним ототожненням понять «мала група» і «колектив». Отже, є потреба в чіткому розмежуванні цих по¬нять і наповненні їх конкретним соціально-психологічним змістом. Про складність такої простої, здавалося б, проблеми свідчить як достатньо повне визначення цього поняття у західній соціальній психології, так і його відсутність у вітчизняній військовій психології. Які властивості мусить мати певна сукупність людей, щоб її можна було назвати «малою групою»? Проблеми малої групи почали досліджувати 1897 р. Тоді ж амери¬канський психолог Н. Триплет опублікував результати першого екс¬периментального дослідження проблеми малої групи, сформульованої таким чином: «Які зміни в окремій дії індивідуума відбуваються, коли присутні інші люди?» [цит. за: 52, с. 13]. Наприклад, американські соціальні психологи Д. Картрайт і А. Зан-дер визначають такі властивості малої групи, які, на їхню думку, створю¬ють сукупність індивідів: часта взаємодія між собою; визначення себе як членів однієї групи; додержання загальних норм щодо їхніх інтересів; участь у єдиній системі розподілу ролей; ідентифікація себе з одними і тими сами¬ми об'єктами та ідеалами; уявлення групи як джерела задоволення; коопе¬ративна взаємозалежність; відчуття себе як певної єдності; координація своїх дій щодо соціального середовища. Більш упорядкований список необхідних якостей малої групи дають французькі соціальні психологи Д. Анґ'є та Ж. Мартен. На їхній погляд, мала група характеризується такими властивостями: — обмеженою кількістю членів (щоб кожен мав індивідуальне уяв¬лення про всіх інших); — спільним активним досягненням загальної мети групи, що відпо¬відає різним інтересам як індивіда, так і всієї групи; — емоційними взаєминами між членами групи, можливістю виник¬нення мікрогруп на основі міцних симпатій; — міцною взаємозалежністю членів групи, які пов'язані почуттям солідарності та моральної єдності, навіть поза спільними діями; — диференціацією ролей між членами групи; — відпрацюванням загальних норм і специфічної групової культу¬ри'[цит. за: 28, с. 19-20]. Іноземна соціально-психологічна наука вивчає групову психологію за такими теоретичними напрямами, як теорія поля; інтеракціоністська концепція; теорія систем; соціометрична концепція; психоаналітична орієнтація; загальнопсихологічний підхід; емпірично-статистичний на¬прям; формально-модельний підхід; теорія підкріплення. Розгорнута викладка цих напрямів є у працях О.І. Донцова, К.М. Дубовської, Р.Л. Кричевського, Я. Шматки [28, 52, 156]. Проте аналіз властивостей цих напрямів свідчить, що основний їх зміст — емоційно-почуттєвий компонент. Тут увага акцентується на сприйнятті однією людиною іншої. Відповідно, під групою мається на увазі сукупність вільно об'єднаних, корисних одне одному індивідів, які в процесі кооперативної взаємодії задовольняють власні потреби та бажання. Однак такий підхід до вивчення малих груп, незважаючи на його позитивні риси — неповний. Якщо ми звернемося до радянських підручників з військової психо¬логії та педагогіки, то на поняття «мала група» не натрапимо взагалі. В них є тільки характеристика військового колективу, утвореного держа¬вою для захисту Батьківщини. Ця мета характеризується в тих підруч¬никах як основна ознака колективу. До його психологічних характерис¬тик відносять громадську думку, груповий настрій, колективні традиції і міжособистісні взаємини. У зв'язку з цим робота офіцера щодо фор¬мування військового колективу уявлялася досить простою і не потре¬бувала будь-якої соціально-психологічної технології. Проблема групо¬вої динаміки, соціально-психологічні механізми утворення колективу не розглядалися взагалі. А такі важливі соціально-психологічні пробле¬ми, як лідерство, порушення статутних правил взаємин між воїнами строкової служби, неформальні мікрогрупи у військових підрозділах, емоційні аспекти взаємин між військовослужбовцями, вважалися нега¬тивними рисами військового колективу або на них просто не звертали уваги. Слід зауважити, що як у першому варіанті, так і в другому не чітко визначено й не обґрунтовано об'єктивних умов виникнення малих со¬ціальних груп. Перший підхід найбільш відповідає динаміці функціону¬вання неофіційних груп. Справа в тому, що офіцер взаємодіє першою чергою з військовим підрозділом, який є різновидом офіційної малої соціальної групи. У зв'язку з цим ми не можемо обмежуватися тільки вивченням міжособистісних взаємин, оскільки, як зазначають багато дослідників, є суттєва різниця між високими показниками міжособисті¬сних взаємин і спілкуванням у групі, з одного боку, і низькими показни¬ками її діяльності — з іншого. В такому разі, у груповій свідомості від¬бувається зміщення мети функціонування групи з предмета сумісної дія¬льності на спілкування, від якого члени цієї групи отримують велике за¬доволення. Цей феномен стає самоціллю групи. Тут доцільне використання поняття неправдивий колектив, що ха¬рактеризується круговою порукою, яка, створюючи незадовільну мораль¬но-психологічну атмосферу в підрозділі, заважає службовій діяльності особового складу підрозділу і негативно впливає на його бойову готов¬ність. У ряді досліджень було зафіксовано такий факт, коли високоефек¬тивна робота спостерігалася і в таких групах, де люди недостатньо зна¬ли одне одного або були взагалі незнайомі. Такі результати отримано в групах, де працювали працівники високої кваліфікації та які були тим¬часово створені для розв'язання певного завдання. Таким чином, обидва описані підходи до вивчення соціально-пси¬хологічних явищ таких груп потерпають від однобокості, хоча можуть розглядатись як взаємодоповнювальні. Групу слід вивчати з двох пози¬цій: по-перше, з погляду емоційно-почуттєвої сумісності, тобто як осо¬бистість відчуває себе в ній: комфортно чи ні, та, по-друге, з погляду результатів спільної діяльності. У радянській соціальній психології цю проблему починають швид¬ко розробляти у 70-ті pp. XX ст. У це десятиріччя сформувалися дві найвідоміші й докладно описані в літературі концепції колективу: стра-тометрична [93] та параметрична [119]. Згодом сформувалися ще дві концепції групової психології: соціометрична [43] та організаційно-управлінська [92, 106]. Суть їх така. Стратометрична концепція групової активності Артура Петров-ського, яка за критерії побудови типології груп бере ступінь опосеред¬кування міжособистісних стосунків у групі, зміст спільної діяльності та суспільну значущість останньої, передбачає у своїй основі діяльний підхід. Велика заслуга в розвитку соиіометричного напряму належить Я.Л. Коломинському, який широко використовував різні варіанти со-ціометричного опитування в емпіричній роботі щодо вивчення малих груп. Творцем параметричної концепції є Лев Уманський; його головна ідея полягає в передбаченні того, що мала група розвивається поетапно завдяки розвитку її найважливіших соціально-психологічних парамет¬рів (організаційних, емоційних та динамічних). Біля джерел організаційно-управлінського підходу стоять психологи ленінградської школи (перш за все Є.С. Кузьмін). В його основу вони поклали уявлення про соціальну організацію та управлінську діяльність. Докладніше деякі з цих концепцій розглядаються нижче. Такими є основні сучасні підходи до вивчення малих груп у радян¬ській соціальній психології. Але як у ній, так і в західній соціальній психології є цілий ряд проблем як теоретичного, так і практичного ха¬рактеру у вивченні малих груп і колективів. Які це проблеми? По-перше, необхідно сформувати універсальне, всебічно обгрунто¬ване визначення поняття «мала група», якого на сьогодні не існує. Най¬більш точну та містку дефініцію малої групи у радянській психології запропонувала Галина Андреева: «Мала група— це група, в якій суспільні взаємини виступають у формі безпосередньо особистих кон¬тактів» [4, с. 228]. Тут важливим моментом виступає трактування її як ланки системи суспільних взаємин, закладених у специфіці безпосе¬редніх міжособистісних контактів, розвиток яких, опосередкований фак¬торами спільної діяльності, веде до набуття групою різних соціально-психологічних характеристик. По-друге, необхідно чітко співвіднести поняття «мала соціальна гру¬па» і «колектив». Якщо в розумінні малої групи різночитань не дуже багато, то стосовно поняття «колектив» такої єдності немає. В деяких випадках ці поняття ототожнюють, що неправильно. Наприклад, А.В. Петровський дає дефініцію колективу як групи, де групові проце¬си опосередковані змістом спільної суспільно цінної та особистісно значущої діяльності [93]. Інші автори під колективом розуміють особ¬ливий якісний стан малої групи, що досягла високого (а на думку де¬яких авторів — найвищого) рівня соціально-психологічної зрілості. Таке розуміння колективу веде до формування положення (яке стало майже трюїзмом), що будь-який колектив являє собою малу групу, але не будь-яка група може бути визнана колективом. У зв'язку з цим постає нова проблема — розроблення проблематики групового розвитку, тобто операціоналізація ознак колективу. Ця про¬блема ускладнюється ще й тією обставиною, що ще й досі мають місце істотні розбіжності в розумінні групового процесу, визначенні тих чи інших групових характеристик. Тому не дивно, що рівні розвитку малої групи визначаються такими розпливчастими поняттями, як «високий рівень розвитку колективу», «низький рівень розвитку колективу» та ін. [76, 93]. Як наслідок, деякі теоретично обгрунтовані ознаки колекти¬ву не мають практичного підтвердження, оскільки вони мають спроще¬ний ідеалістичний характер. Іншим «вузьким» місцем у дослідженні групи є вивчення таких спе¬цифічних атрибутів, як її згуртованість, система групових норм і цінно¬стей, прогнозування поведінки особистості в групі. Розглянемо класифікацію малих соціальних груп. Мала група харак¬теризується незначною кількістю контактувальних індивідів, об'єдна¬них спільними метою та завданнями. Заведено говорити про нижню та верхню кількісні межі групи. Згідно з думкою багатьох дослідників, мала соціальна група розпочинається з «діади». Визначаючи верхню кількісну межу малої групи, слід виходити з відповідності вимогам реа¬лізації її суспільної функції та критерію забезпечення безпосередніх особистісних емоційних контактів між членами цієї групи. Групи класифікуються за кількома ознаками (рис. 8-2).
Виділяють лабораторні та звичайні природні групи. До перших на¬лежать групи, спеціально створені для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах; до других — ті, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях. За суспільним статусом групи поділяють на формальні (офіційні, ор¬ганізовані) та неформальні (спонтанні, неофіційні). Ті й інші належать до категорії звичайних (природних) груп. Формальні групи становлять собою елементарні осередки соціальної організації, виникнення яких зумовлене необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Неформальні зароджуються стихійно, мимовільно, як у середині орга¬нізованих груп, так і поза ними, у процесі спілкування людей, що є ре¬зультатом взаємних емоційних переваг останніх. За значущістю групи можуть бути референтними та групами членс¬тва. Основа такої класифікації — ступінь значущості групи для індиві¬да з погляду його орієнтування на групові норми і цінності, впливу гру¬пи на систему його настанов. Так, в одному випадку група може розгля¬датись як місце перебування індивіда в соціумі, віддалене від його жит¬тєвих настанов та ціннісних орієнтацій. У такому разі йдеться лише про групу членства. Можливе, однак, існування групи іншого типу, нор¬ми та цінності якої індивід поділяє, співвідносячи з нею свої настано¬ви. Причому робить це незалежно від членства в певній конкретній групі. У такому разі йдеться про референтну групу. Інакше вона визначається як група, в якій людина прагне бути або зберегти членство. За характером контактів між членами об'єднання виділяють первин¬ні (безпосередні контакти) і вторинні (немає безпосередніх контактів) групи. За рівнем розвитку виділяють колективи (високий рівень розвитку) та асоціації, корпорації \ дифузні групи (низький рівень розвитку). У соціальній психології заведено виділяти такі основні якості групи. 1. Інтегративність — міра єдності, згуртованості та спільно¬сті в групі (її відсутність означає дезінтеграцію, роз'єдна¬ність групи). 2. Референтність — ступінь прийняття членами певної гру¬пи групових норм і цінностей. 3. Наслідком попередньої якості є соціально-психологічний клімат, який визначає самопочуття кожної особистості в колективі, її задоволення групою, відчуття комфорту від перебування в ній. 4. Лідерство — ступінь провідного впливу тих або інших чле¬нів групи на групу в цілому, у напрямі здійснення групових завдань. 5. Інтрагрупова активність — міра активізації групою осо¬бистостей, що належать до неї. 6. Ішцергрупова активність — ступінь впливу певної групи на інші. Крім цих, відзначаються й додаткові якості. Наприклад, Артур Петровський розглядає й такі: а) спрямованість групи — соціальна цінність її мети, методів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм; б) організованість — реальна здатність групи до самоуправління; в) інтелектуальна комунікативність — характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння; г) емоційна комунікативність — міжособистісні стосунки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрій групи; д) вольова комунікативність — здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її стресостійкість, надійність в екстремальних умовах [81, с. 67-75]. Табл. 8-1. Психологічна характеристика малої соціальної групи (параметри соціально-психологічного аналізу)
Параметр Характеристика склад групи чисельність, характеристика членів групи структура групи структура комунікацій, структура керівництва та підлеглості, емоційна структура, структура міжособистісних стосунків тощо групові процеси процеси, які організують діяльність групи, насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: керівництво і лідерство, ухвалення групових рішень, вироблення групових норм, формування структури групи групові норми і цінності певні правила, що встановлені, відпрацьовані та прийняті групою норми, виконують регулятивну функцію і спираються на групові цінності До основних характеристик малої соціальної групи (табл. 8-1) (іноді їх називають параметрами соціально-психологічного аналізу групи) від¬носять: її кількісний склад (від 2-3 до 30-40 осіб); структуру стосунків між її членами (структура офіційних взаємин, яку називають каналами комунікації, та структура неофіційних стосунків — психологічний клі¬мат); групові норми — загальні правила поведінки, яких додержуються члени групи (групові думки, традиції та правила поведінки); групові процеси (етапи виникнення, розвитку й розпаду малої групи, рівні її розвит¬ку, керівництво та лідерство); систему санкцій (заохочувальні й забо¬ронні, позитивні та негативні). Знання цих параметрів і та їхніх характеристик допомагає офіцеро¬ві в його роботі з особовим складом підрозділу досягти ефективності бойової та гуманітарної підготовки, формувати здоровий морально-пси¬хологічний клімат у підрозділі як передумови підтримання постійної високої бойової готовності підрозділу, а також вести свій підрозділ від одного рівня розвитку до іншого, більш високого, а саме до колективу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття малої групи і колективу» з дисципліни «Військова психологія»
