Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі
Психіка кожного воїна унікальна. її неповторність пояснюється як особливостями соціальних зв'язків і контактів, так і особливостями біо¬логічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумов¬лених підструктур особистості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки. Темперамент — сукупність найбільш стійких індивідуально-пси¬хічних особливостей воїна, які виявляються в динаміці його поведінки й діяльності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю воїнів, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішньо, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, неговіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супроводжуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці воїнів зумовлена їхнім тем¬пераментом. Перш ніж розглянути різні типи й особливості темпераменту, слід відразу зазначити, що немає кращих або гірших темпераментів — ко¬жен із них має свої позитивні аспекти, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на його виправлення (що неможливо внаслідок приро¬дженості темпераменту), а на розумне застосування в конкретній вій¬ськовій діяльності позитивних якостей і оптимальне врахування й нівелювання слабких сторін. Так, нестриманий холерик дуже активний, безстрашний; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; мля¬вий флегматик завжди має сили і ґрунтовність; нерішучий меланхолік на¬прочуд чутлива людина, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи темпераментів у житті майже не трапляються, існує багато проміжних форм. Коротко розглянемо історію становлення поняття «темперамент» і його типології. Поняття «темперамент» вживається із V ст. до нашої ери — відколи грецький вчений-лгкар Гіпократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність пси¬хічного, духовного життя. За Гіпократом, усі тіла — як мікрокосмос, так і макрокосмос — складаються з одних і тих самих стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає темперамент. У перекладі з латинської «темперамент» — належне співвідношення частин, їх змішування. Правильне змішування чотирьох рідин забезпе¬чує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат.: волога, сік), відомий лікар Античності Клавдій Ґален розробив першу типологію темпераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат: сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр.: флегма)— флег¬матика, переважання жовчі (гр.: хом) — холерика, переважання чорної жовчі (гр.: меланахом) — меланхоліка. Існують різні підходи до типології темпераменту. Наприклад, кон¬ституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо по¬в'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Ернст Кречмер (1888-1964), німецький психолог і психіатр, який 1921 р. видав нині вже класичну працю «Будова тіла і характер». Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань [51]. Е. Кречмер виокремив чотири конституційні типи: лептосоматика (лю¬дину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечами, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зрос¬ту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розви¬нутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима і вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, на¬приклад, занадто великий зріст). Відповідно до цих типів будови тіла Кречмер розрізняє такі темпера¬менти: шизотимічний, циклопіимічний та іскотемічний. Шизотимік має лептосоматичне або атлетичне тіло. Замкнутий, відлюдькуватий, він схиль¬ний до значних коливань емоцій — від роздратування до сухості. Це дуже затята людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікнічну будову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емоційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить вираз¬ні. Гнучкість мислення невисока. Він важко пристосовується до нових си¬туацій [36]. Особистість не існує без тіла, як будинок не існує без стін. Наші потреби, прагнення мають серед інших соматичні джерела. Характер виражається в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому не слід відкидати такі типології темпераментів, як типологія Е. Кречмера, В. Шелдона або К. Конрада. Інтегрування їх із фак¬торними типологіями Ґ. Гейманса й Е. Вірсми, С. Бертаабо Дж. Ґіл-форда може бути досить плідним. У XX ст. англійський психолог Ганс Юрген Айзенк (1916-1997) відокремив такі типи темпераментів: екстраверт та інтроверт. У за¬гальному розумінні екстраверсія — це направленість особистості на на¬вколишніх людей та події, інтроверсія — поняття, синонімічне стурбова¬ності — виявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збуд¬ливість, депресивність. Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, складніше виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить одноманітності, частіше відволікається під час роботи! та ін. Типовими виявами в поведінці екстраверта є товариськість, імпуль¬сивність, недостатній самоконтроль, висока пристосованість до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, схильний до розваг, полюбляє ризикувати, дотепний, не завжди -обов'язковий. Інтроверт часто заглиблений у свої думки, відчуває труднощі, налагод¬жуючи контакти з людьми та адаптуючись до реальності. Він здебільшого спокійний, врівноважений, миролюбний, його дії продумані та реальні. Коло друзів має невелике. Високо оцінює естетичні норми, зазвичай планує май¬бутнє, міркує над тим, як діятиме, не піддається моментальним спонукам, песимістичний. Інтроверт не зносить хвилювань, дотримується усталеного життєвого порядку, обов'язковий. Значний внесок у вивчення основ темпераменту зробили І.П. Пав¬лов та його наукова школа. Вчений вважав темперамент найзагальні-шою характеристикою людини. Він звернув увагу на залежність темпе¬раменту від типу нервової системи і відокремив такі основні типи: 1) сильний, врівноважений, рухливий; 2) сильний, врівноважений, інертний; 3) сильний, неврівноважений; 4) слабкий, загальмований тип. Цей поділ відповідає поділу, здавна усталеному в психології, відпо¬відно до якого розрізняють сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний темпераменти [75, 76]. І.П. Павлов чітко розумів, що описані ним типи нервової системи — не реальні портрети, оскільки жодна конкретна людина не має усіх ознак того чи іншого типу темпераменту. Павловська концепція зв'язку типів темпераменту з типами нервової системи виявилася серйозним кроком на шляху дослідження основ класифікації темпераментів, вона спряму¬вала увагу на подальшу деталізацію окремих властивостей нервової системи з конкретним типом темпераменту. Дослідження Б.М. Теплова та В.Д. Небиліцина довели, що від кожної з означених Павловим властивостей нервової системи залежить кілька інших властивостей. Було*експериментально відкрито нові якос¬ті, а саме: динамічність — швидкість вироблення позитивних та нега¬тивних умовно-рефлекторних зв'язків, стабільність — швидкість ви¬никнення збуджувального або гальмувального процесу. Останніми роками основними складовими темпераменту вважають дві характеристики поведінки — енергетичний рівень і тимчасові па¬раметри. Згідно з концепцією Яна Стреляу, перша характеристика описує активність і реактивність, а друга — пластичність і темп психіч¬них реакцій. Реактивність людини тим вища, чим слабший подразник, здатний викликати реакцію. Вона свідчить, наскільки сильно різні люди реагують на однакові стимули: високореактивні —дуже збуджені, але маловитривалі за дії сильних або повторних подразників. Співвідно¬шення реактивності та активності свідчить про те, що сильніше діє на людину — випадкові фантазії чи довготривала мета. За Стреляу, актив¬ність і реактивність перебувають у зворотній залежності: високореакти-вні люди сильно реагують на подразники, наділені слабкою активністю та інтенсивністю дій, їхні фізіологічні процеси ніби посилюють стимуляцію, і вона швидше стає для них надмірною. Низькореактивні — ак¬тивніші, реагуючи слабше, вони можуть довше підтримувати більшу інтенсивність дій, оскільки їхні фізіологічні процеси швидше пригнічу¬ють стимуляцію. Таким чином, для високоефективних людей завжди більше стимулів надмірних та надсильних, серед яких можуть бути і шкідливі, і ті, що викликають реакцію страху у військовослужбовців [112]. Але з цього не випливає, що кожна людина належить до одного з перелічених типів темпераменту в його чистому вигляді, оскільки та¬кий темперамент трапляється в житті досить рідко і швидше в дитячо¬му віці. Це пов'язано з тим, що тип вищої нервової діяльності природжений. У зв'язку з цим тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію остаточного формування, набуття нових якостей під впли¬вом життєвих обставин. Врівноваженість нервових процесів формується в підлітковому віці, й остаточно тип темпераменту набуває закінчено¬сті в юнацтві. Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин у своїх дослідженнях дове¬ли, що варіацій темпераменту значно більше. Проте, якщо в характері людини чітко домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох означених типів. Підбиваючи підсумки вищенаведеного, можна зауважити, що темперамент пронизує всі пси¬хічні вияви особистості (емоції, мислення, вольові та інші психічні про¬цеси) і виражається в таких основних властивостях. 1. Сенситивність (чутливість). Про цю властивість судять із того, яка найменша сила зовнішніх дій необхідна для пев¬них психічних реакцій воїна. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом є меланхолік. 2. Реактивність. Про неї ми можемо скласти уявлення з того, наскільки емоційно воїни реагують на зовнішні або внутріш¬ні дії однієї і тієї ж сили. Найвища реактивність — це реак¬тивність холерика. 3. Активність. Виражається ступенем впливу воїна на зовніш¬ній світ, його здатністю долати перешкоди під час досяг¬нення мети. Також характеризує здатність самостійно, сві¬домо керувати своєю поведінкою. 4. Темп реакції. Це швидкість перебігу різноманітних реакцій і процесів (швидкість рухів і розуму, темп мови, кмітли¬вість). 5. Пластичність —ригідність. Про цю властивість ми скла¬даємо уявлення з того, наскільки легко і гнучко пристосо¬вується воїн до мінливої реальності (пластичність) або, нав¬паки, наскільки інертна і млява його поведінка (ригідність). Таким чином, пластичність і ригідність є параметрами при¬стосування до зовнішніх впливів. 6. Екстраверсія — інтроверсія. За визначення цієї властивос¬ті враховують: від чого переважно залежать реакції діяль¬ності воїна — від зовнішніх вражень, що виникають у кон¬кретний момент (екстраверсія), чи від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтроверсія). Таким чином, вони свідчать про загальну направленість особистості зовні або всередину. Функції темпераменту: регуляція динаміки психічної діяльності; пристосувальна; енергетична. У процесі службової діяльності офіцерові доводиться прогнозувати поведінку своїх підлеглих, призначати їх на посади, виходячи з їх інди¬відуально-психічних особливостей. Але водночас йому необхідно кон¬тролювати особисту поведінку, враховуючи особливості власної психі¬ки. Ось чому так необхідно знати основні вияви різних типів темпера¬ментів. Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І.П. Пав¬лов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік — палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження [74, с. 86]. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні легкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радості, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються ненадовго. Як правило, воїн з цим темперамен¬том має гнучкий розум, дотепний. Він безтурботний, легко пристосовуєть¬ся до нових умов, товариський, швидко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у військовому колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди доводить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа потребує терпіння і тривалої копіткої праці. Типовими сангвініками серед видатних особистостей були Георгій Жуков, Михайло Лєрмонтов, Наполеон Бонапарт, Юрій Гагарін, із літературних пер¬сонажів — ОстагьБендер. Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною рухливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях і вчинках. Воїн з холерич¬ним темпераментом, як правило, агресивний, запальний, прямолінійний у стосунках з навколишніми, енергійний. Іван Павлов зазначав, що це завзя¬тий, боновий тип, легко і швидко дратується [74, с. 56]. Воїн із цим типом темпераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, які супрово¬джуються сильними емоційними переживаннями, що завжди зовнішньо виражаються в міміці, жестах, швидкій мові. Воїни з цим темпераментом продуктивні за умови нєодноманітної роботи, там, де треба швидко при¬ймати рішення, ризикувати, виявляти ініціативу. Холериками були Петро І, Олександр Суворов, Василь Чапаев, Іван Павлов, із літературних персона¬жів — д'Артаньян. Наприклад, Олександра Суворова вирізняла стрімкість, рухливість. Він ніби не знав спокою і справляв на сучасників враження людини, яка прагла відразу займатися сотнею справ. Навіть у старості він не ходив, а бігав, не їздив, а мчав, не обходив стілець, а перестрибував через нього. Особи з флегматичним темпераментом, на думку Івана Павлова, спо¬кійні, врівноважені, наполегливі й завзяті трудівники [74, с. 86]. Інертність нервових процесів у них створює умови для спокою і холоднокровності. Флегматиків за будь-яких обставин вивести із себе практично неможливо. Ці якості виявляються і в стосунках із товаришами по службі. Ця людина в міру товариська, настрій її завжди рівний. Працездатна, вона ніколи не мар¬нує сил, розраховує їх наперед, справу, як правило, доводить до кінця, нову інформацію засвоює повільно, але грунтовно. Флегматику важко переклю¬читися з однієї діяльності на іншу, важко пристосуватися до нових умрв, міміка в нього невиразна. Флегматиком був Михайло Кутузов. Спокійно, навіть ніби сонливо, він керував військовою радою у Філях, на якій вирішувалася доля Російської імперії. І, очевидно, якраз об цей спокій, ніби об скелю в бурхливому морі, розбилися пристрасті воєначальників, і залишилось місце тільки для хо¬лодного розрахунку розуму. Всупереч намірам більшості генералів дати бій перед Москвою, Кутузов сказав: «...владою, довіреною мені моїм госуда¬рем і Вітчизною, я наказую відступ». Типовими флегматиками є космонавт Андріян Ніколаєв, кіногерой — Штирліц. Для воїнів з меланхолічним темпераментом характерна дуже висока емоційна чутливість; вони дуже вразливі, швидко втомлюються. Рухи в них сповільнені. Емоційні переживання меланхоліків характеризуються вели¬кою глибиною, що часто накладає відбиток на особистість у цілому. Вони нерішучі, тяжко переживають невдачі, кожну з яких вони сприймають як особисту трагедію. Меланхоліки відлюдькуваті, часто ніяковіють, почува¬ються незручно, відчувають розгубленість і нерішучість. «Я з числа тих людей, — говорив про себе Гі де Мопасан, — в яких здерта шкіра і нерви оголені». І не випадково багато поетів, композиторів, артистів є меланхолі¬ками, наприклад, Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Петро Чайковський. Тепер звернімося до такого важливого аспекту проблеми, як взаємо¬зв'язок темпераменту й поведінки воїна. Із врахуванням властивостей темпераменту конкретного воїна можна з певною імовірністю прогно¬зувати особливості його реагування в заданій ситуації. Темперамент позначається па способах спілкування, визначаючи, зокрема більшу чи меншу активність контактів. Взаємозв'язок способу реагування з темпераментом яскраво й образно ілюструє Анатолій Коні (1844-1927) у праці «Пам'ять і увага», характе¬ризуючи вплив темпераменту на свідомість, а саме розповідаючи про те, як поставився би свідок до того чи іншого явища або події. Можна як приклад уявити собі ставлення носіїв різних темпераментів до однієї і тієї самої по-| дії: трамвай наїхав на жінку, яка переходила колію, і заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження або, можливо, і смерть — внаслідок того, що вона сама не зве¬рнула уваги на застережний дзвінок або якщо такий пролунав занадто пізно. Сангвінік, хвилюючись, скаже: «Це була жахлива картина — пролунав надривний крик, бризнула кров. Мені вчувся тріск кісток, ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і непокоячи». Меланхолік скаже: «При мені вагон роздавив нещасну жінку, і ось люд¬ська доля: можливо, вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених діток, рідної домівки. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбо¬та за непоправною втратою, і осиротіла родина». Холерик, сповнений обурення, скаже: «Роздавили жінку! Я давно казав, що міське управління недбайливе у виконанні своїх обов'язків: чи можна доручити керування трамваєм таким водіям, які не вміють вчасно попере¬дити неуважних та тугих на вухо перехожих. І ось наслідок. Потрібно суди¬ти за такий недогляд, і суворо судити». А флегматик скаже: «їду я і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось розглядають; я підвівся на прогоні й бачу: лежить якась жінка упопе¬рек колії, певно, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: їдьмо швидше» [46, с. 89]. Отже, тип темпераменту людини можна визна¬чити за поведінкою. Офіцерові потрібно пам'ятати про те, що темперамент не визначає характер військовослужбовця, але він виявляється в стилі його діяльно¬сті, у взаєминах у військовому колективі, що, природно, може познача¬тися на військово-професійних успіхах. Відомо, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі показники темпераменту воїна можуть змінюватися від умов його учін¬ня, виховання, самовдосконалення та життєдіяльності. Умови життя впли¬вають на функціонування центральної нервової системи. Одні з них спри¬яють певному розвиткові сили й рухливості психічних процесів, емоцій¬ній збудливості, інші, навпаки, — повільності, стриманості тощо. Так, спокійний врівноважений флегматик за умови багаторазового повторювання одноманітних сильних емоційних подразників емоційно вибухає і поводиться як холерик. А холерик під впливом певних факто¬рів навколишнього середовища може виявляти невпевненість, розгуб¬леність, нерішучість як меланхолік. У зв'язку з цим одним з основних напрямів позитивного впливу ко¬мандира на темперамент підлеглих є високий рівень організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі, змістовна і якісна виховна робо¬та з підлеглими та чіткий статутний порядок у військовому колективі. Весь процес повсякденної життєдіяльності воїна, з одного боку, має спри¬яти загартуванню й розвитку позитивних рис типів темпераменту, а з іншого — допомагати позбутися певних слабких аспектів конкретного темпераменту. Офіцерові слід зважати ще й на той факт, що особливості темпераме¬нту воїнів позначаються на їхній службі та бойовому навчанні. Воїни з різними типами темпераментів відрізняються не рівнем можливостей пси¬хіки, а своєрідними її виявами. Так, слабкість типу — це не лише брак сили збуджувального та гальмівного процесів, а й пов'язана з цим висо¬ка чутливість і реактивність. Таким чином, кожен темперамент має і свої слабкі аспекти. Наприклад, офіцер, доводячи своїм підлеглим завдання, має враховувати особливості його виконання кожним воїном, виходячи з особливостей типів їх темпераменту. Дослідження свідчить, що резуль¬тативність військової діяльності також залежить від темпераменту. Річ у тому, що воїни з різними типами темпераментів досягають мети кожен у свій спосіб. Так, якщо завдання поділити на три етапи — підготовчий, виконавчий і контрольний, то процес виконання завдання залежатиме від темпераменту. Виявляється, що холерики і сангвініки мало часу приділя¬ють підготовчим і контрольним діям, а флегматики і меланхоліки — на¬впаки. Перші також можуть довго виконувати кілька завдань, не плану¬ючи їх спеціально і не розподіляючи в часі. Інші, виконуючи завдання, розраховане на тривалий час, намагаються свою діяльність планувати. Вони беруться за нову справу лише тоді, коли залагодять попередню, краще справляються з монотонною роботою, але їм не вдаються такі види діяльності, в яких треба мати справу з сильними, несподіваними подразниками. Рухливість та інертність нервових процесів можуть також впливати на якість праці воїна, її ефективність і мають свої позитивні та негатив¬ні аспекти. Вивчення відмінностей між воїнами з жвавішими й інертні-шими темпераментами за опанування військової майстерності дало таку картину. Рухливі (холерики і сангвініки) у швидкому темпі виконували різні завдання, але дещо ненадійно, що виявилось у пропусках складо¬вих завдання. Інертні (флегматики) воїни краще виконують завдання, які вимагають повільних рухів. У них спостерігаються затримки у про¬цесі роботи, але завдання виконано завжди чітко, що є безперечною перевагою. Вони також сильніше мотивовані на виконання більш прос¬тих дій, ніж рухливі, менше втомлюються і дратуються від їх повторен¬ня. У таких воїнів максимум мотивації виявляється у завданнях з вели¬кою імовірністю успіху. Військова справа — така фахова діяльність, в якій саме від власти¬востей темпераменту може залежати її ефективність. Це зумовлює потребу в відборі воїнів за такими властивостями. Цьому сприяє професійний добір, що допомагає виділити претендентів з найбільш відповідними для певної спеціальності психофізіологічними якос¬тями. Наприклад, якщо офіцер добирає воїна на сержантську посаду з трьох кандидатів з різними темпераментами .(холеричний, флегматичний, сангвінічний), то йому належить зважати на те, що холерик імпульсивний, різкий у спілкуванні, підвищено збуджений, для сержанта це не оптимальний спосіб впливу. Флегматик — наполегливий, рівний з товаришами по службі, але повільно переводить увагу на інше завдання, малорухливий, його краще використовувати в самостійній, незалежній від спілкування роботі. З цього дослідження випливає, що для посади сержанта найбільше годиться сангві¬нік. Це справді так. Особливості темпераменту виявляються і в розумовій праці. Вони надають своєрідності стилю і манері діяльності. Тому офіцерові, на¬приклад, у навчально-виховному процесі підлеглих для оптимізації їх учіння корисно контролювати навчальну діяльність холерика. В роботі з ним недопустимі різкість, нестриманість, бо вони можуть викликати негативну відповідну реакцію. У той же час, кожну його провину слід вимогливо і справедливо гудити. Щодо нього негативну оцінку допус¬тимо застосовувати в дуже енергійній формі й так часто, як це потрібно для поліпшення результатів його служби чи учіння. Перед сангвініком слід ставити нові, цікаві завдання, які потребували б від нього зосеред¬женості й напруженості, також необхідно постійно включати його в активну діяльність і систематично заохочувати. Флегматика потрібно залучати до активної діяльності й зацікавлювати. Він вимагає система¬тичної уваги. Його не слід швидко відволікати від одного завдання для розв'язання іншого. Стосовно меланхоліка недопустимі не тільки різ¬кість, грубість, а й просто підвищений тон, іронія. Про провину, скоєну меланхоліком, краще говорити з ним наодинці. До нього необхідно ви¬являти особливу увагу, своєчасно похвалити за успіхи, рішучість тощо. Негативну оцінку належить давати якомога обережніше, усіляко її по¬м'якшуючи. Наприклад, для деяких воїнів ситуація іспиту може бути стресовою. Так, складаючи іспит, флегматик реагує на запитання по¬вільно, й може скластися враження, що він не знає матеріалу, і, щоб не вивести його з рівноваги, необхідне особливе терпіння. Зайва поспіш¬ність сангвініка або невиправданачіюривчастість холерика в цій ситуа¬ції можуть призвести їх до недостатньо обміркованих відповідей. Тут офіцерові необхідно багаторазово уточнювати, що власне вони хотіли сказати. Меланхолік— найчутливіший і найвразливіший тип. З ним потрібно бути якомога доброзичливішим. Військова праця — це колективна праця. Тому в її організації офіце¬рові також необхідно враховувати особливості вияву темпераментів. Динамічні риси темпераменту військовослужбовця найкраще вплива¬ють на результати, якщо разом служать воїни різних темпераментів і якщо потрібно сприятливе їх поєднання, і навпаки. Так, діяльність холерика стає ефективнішою, коли він працює разом із флегматиком або сангвіні¬ком. За роботи з меланхоліком, а надто холериком, результати набагато гірші. Таким чином, не можна оцінювати значення властивостей темпе¬раменту без врахування спільного характеру багатьох видів військової діяльності. Офіцеру слід також пам'ятати про те, що для розвитку позитивних якостей темпераменту воїнів, він мусить працювати над собою, займа¬тися самовихованням. Це вкрай необхідно, інакше військовослужбо¬вець не може стати високоморальною, гармонійною особистістю. Отже, офіцер має допомагати воїнові вивчити свій темперамент, знати його позитивні та негативні риси, а також озброїти його методикою роботи над собою щодо вдосконалення сильних сторін свого темпераменту і звільнення від негативних аспектів. За звичайних умов темперамент виявляється тільки в особливостях індивідуального стилю, не визначаючи результативності діяльності. За екстремальних умов — а бойові дії для психіки завжди екстремальні — вплив темпераменту на ефективність діяльності посилюється, завчені й попередньо засвоєні дії стають неефективними, і знадобиться додат¬кова енергетична та динамічна мобілізація організму, щоб впоратися з несподіваними або надсильними впливами. Тут багато що залежить від якості попередньої психологічної підготовки особового складу до бо¬йових дій, а також озброєння воїнів різними прийомами самонавіюван¬ня, аутотренінгу, емоційно-вольової саморегуляції тощо. На закінчення необхідно зазначити, що темперамент має вплив на спрямованість особистості, характер воїна. Все це потребує комплекс¬ного підходу у формуванні й розвитку його особистості у бойовій і гу¬манітарній підготовці. Від темпераменту залежить, в який спосіб воїн реалізує свої дії у навчально-пізнавальній діяльності, екстремальних умовах бойової підготовки і бойової служби. Темперамент виявляється в динамічних аспектах поведінки особистості. Це біологічний фунда¬мент, на якому формується особистість як соціальна істота. Тому його необхідно враховувати в індивідуальному підході під час виховання, навчання, психологічної підготовки воїнів. Доведено, що тип темпераменту у воїна — вроджений, а від яких властивостей його вродженої організації він залежить, ще остаточно не з'ясовано. Наступна психічна властивість особистості воїна — характер, що визначає його поведінку і ставлення до навколишнього середовища, праці, інших людей і самого себе. Якщо в темпераменті виявляється ставлення воїна до подій, які відбуваються навколо нього, то характер — у ставленні до власної діяльності. Темперамент і характер чітко розріз¬няють не завжди. Тимчасом саме характер, а не темперамент ми нази¬ваємо сильним, слабким, твердим, м'яким, тяжким, наполегливим тощо. Описів темпераменту значно менше. На відміну від темпераменту, який залежить головно від природжено¬го типу вищої нервової діяльності, характер більше визначають умови учіння, виховання, стосунки в родині, військовому колективі тощо. Ос¬новні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціаль¬ного середовища, тобто в процесі соціалізації. Тому в психології характер розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей особистості, що виявляються в діяльності, спілкуванні воїна та в його поведінці. Слово «характер» походить від грецького «character» — карбування, печатка, риса. Пізнання' характеру воїна дає змогу досить точно прогнозувати його поведінку можливі вчинки та дії. Дуже важливо виявити і нега¬тивні риси характеру, такі як грубість, зарозумілість, жадібність, не¬правдивість, лицемірство тощо. У цілому вони виявляються у ставлен¬ні воїна до навколишніх, до себе, до праці, до речей. Але ми говоримо про риси характеру лише тоді, коли вони стали для воїна типовими, стійкими. І.П. Павлов у своїх дослідженнях виявив, що фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі головного мозку в процесі набуття життєвого досві¬ду (динамічний стереотип), і тип вищої нервової діяльності людини. Впливаючи на динамічний стереотип, можна змінити характер люди¬ни, тобто немає характеру, який би неможливо було змінити і переінакшити. Нарікання слабохарактерних на те, що «у мене такий характер, і я з собою нічого не можу вдіяти», з психологічного погляду цілком не¬доречне. Змінюючи обставини, життєдіяльність воїна, його звички, мож¬на впливати на формування його характеру. Тип вищої нервової діяльності впливає на характер двояко: — по-перше, він може допомогти або ускладнити виховання певних властивостей характеру (наприклад, у воїна зі слаб¬ким типом нервової системи складніше виховувати впевне¬ність у собі, ніж у воїна сильного і врівноваженого типу); — по-друге, коли в результаті соціальних умов у воїна скла¬лися певні стосунки, то від типу нервової системи залежа¬тимуть ті способи дій, за допомогою яких він буде їх вияв¬ляти (наприклад, працелюбність у флегматика і холерика виявляється по-різному, бо темперамент при цьому є дина¬мічним боком характеру воїна). Психічні якості особистості, які дають змогу з певною імовірністю передбачати поведінку воїна в конкретних умовах, називаються расами характеру. При цьому маємо на увазі, що рисами характеру називаємо лише ті чи інші особливості поведінки воїна, які систематично виявля¬ються в різних видах його діяльності. Вони поділяються на позитивні (мужність, сумлінність, дисциплінованість, ініціативність тощо) і нега¬тивні (боягузтво, безпринципність, недбальство тощо). Існує кілька типів характеру (рис. 3-1). Проблема класифікації характерів завжди приваблювала людей. На¬приклад, ще в IV ст. до Р.Х. Теофраст, що запровадив поняття «харак¬тер», описав у трактаті «Етичні характери» 31 його вид. В основу кла¬сифікації він поклав риси моральності. У словнику української мови наведено понад 1500 понять і термінів, які розкривають різні риси ха¬рактеру. При цьому офіцерові, що вивчає риси характеру підлеглих, не можна обмежуватися його окремими якостями. Характер воїна не просто сукупність, випадковий набір особливостей або рис. Різні властивості характеру взаємопов'язані, взаємозалежні. Закономірні зв'язки і взає¬мозв'язки між різними рисами характеру визначають його структурність, яка має власну ієрархічність. Це означає, що серед рис характеру деякі
основні, провідні, визначальні, інші —другорядні. Основні риси підко¬ряють собі другорядні. Залежно від переважального впливу тих чи інших властивостей пси¬хіки на стосунки і діяльність воїна, можна виділити моральні, інтелек¬туальні, емоційні та вольові риси характеру. Інтелектуальними властивостями характеру вважають такі якості: теоретичний чи практичний склад розуму має воїн, володіє тонкою спо¬стережливістю чи ні, має гнучкий розум чи йому, навпаки, притаманні точність та інертність. Коли йдеться про емоційні риси характеру, то мають на увазі показ¬ник збудження, пристрасне або розсудливе ставлення до явищ дійснос¬ті, що він любить і що ненавидить тощо. Залежно від вольової активності характери поділяють на сильні та слабкі. Звичайно, воїни, які мають сильний характер, рішучі, цілеспря¬мовані, сміливі, готові до ризику, витримані й володіють собою. їм влас¬тива відповідальність за власні дії; коли вони керують, то покладають на себе відповідальність за стан справ у колективі. Сильні особистості частіше трапляються серед сангвініків. Вольовими рисами воїна вва¬жаються: наполегливість, упертість, схильність до навіювання тощо. Б.М. Теплов класифікував риси характеру за такими позиціями: — загальні — ініціативність, розсудливість, легковажність; — особливості ставлення до самого себе — скромність, за¬розумілість; — ставлення до інших людей — товариськість, доброта, чуй¬ність, замкнутість тощо; — ставлення до праці — працьовитість, лідерство. Системи взаємопов'язаних психічних якостей називаються симпто-мокомплексами. Існують чотири групи рис характеру, які створюють симптомокомплекси: 1) риси, що характеризують ставлення воїна до колег, до вій¬ськового колективу загалом, до суспільства (товариськість, чуйність, повага до інших воїнів, колективізм і протилежні їм риси — замкнутість, байдужість, бездушність, презир¬ство до товаришів по службі тощо); 2) риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, від¬повідальність, ініціативність і протилежні їм риси —ліно¬щі, безвідповідальність, пасивність); 3) риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (по¬чуття власної гідності, самокритичність, скромність і про¬тилежна їй зарозумілість, яка деколи переходить у нахаб¬ство, пихатість, егоїзм, егоцентризм). В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ста¬виться до власної особи. Психологи це називають «атрибуцією відповідаль¬ності». Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчин¬ках, інші ж — в обставинах, інших людях. Відоме твердження В. Гюґо про те, що в людини три характери: тон, який їй приписують, той, що вона сама собі приписує, той який є насправді. Л.М. Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник — те, що вона собою являє, а знаменник — що вона про себе думає. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб; 4) риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охай¬ність або неохайність, дбале або недбале ставлення до сво¬го обмундирування, речей). Структуру характеру в цілому визначають також такі властивості: — ступінь глибини (зв'язок рис характеру зі стрижневими сто¬сунками особистості); — цілісність (внутрішня єдність характеру, відсутність у ньо¬му протилежних рис, відповідність між направленістю і ді¬яльністю); —рівень прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою); — ступінь стійкості характеру (дає змогу дійти висновку про його визначеність); — активність (виявляється як постійна потреба воїна бути в діяльному стані); — сила характеру (визначається тим, наскільки енергійно воїн досягає мети у послідовності дій і завзятості тощо). Офіцер мусить мати чітке уявлення про те, що характер можна вихо¬вувати, формувати, змінювати, загартовувати. Характер людини зміню¬ється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим основними факторами формування характеру воїна є: со¬ціальне середовище, в якому діє воїн; діяльність; виховання; самовихо¬вання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб все¬бічно підтримати вияви позитивних рис характеру підлеглих і не ство¬рити умов для розвитку в них негативних якостей. Характер — це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відо¬ме східне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Основними психологічними умовами формування і розвитку харак¬теру військовослужбовців є: — вивчення підлеглих і на цій основі формування змістовних і різносторонніх мотивів їх службової діяльності; — цілеспрямована виховна робота з підлеглими; — вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала би прикладом; — психологічна насиченість бойової підготовки; — залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвину¬ти свої риси характеру; — керівництво самовихованням підлеглих; — заохочення мужніх вчинків; — статутна організація життєдіяльності воїнів тощо. Характер воїна.тісно пов'язаний з іншими психічними властивостя¬ми (наприклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі» з дисципліни «Військова психологія»
