Розвиток і становлення вітчизняної військової психології
На нашу думку, доцільно виділити чотири періоди розвитку і становлення ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ.
/ період — з 1917 р. до кінця 1945 p., який можна охарактеризувати як зародковий. Що було зроблено в цей час? Були спроби розв'язати проблеми військової психології на основі марксисько-ленінської методології, яка тільки заважала практичному розв'язанню цих проблем. У зв'язку з цим у 30-ті pp. спостерігається занепад військової психології.
Тільки 20-ті pp. XX ст. можна умовно назвати «золотим віком» вітчизняної психології, коли фахівцям цієї науки ще не встигли накинути ідеологічний зашморг. У це десятиріччя продовжували працювати відомі ще до революції психологи, з'явилися також І нові вчені. Почали викладати курс військової психології в окремих військових навчальних закладах. Наприклад, начальник Академії Генерального штабу А.Є. Слесарев з 1920 р. викладав у академії «Психологію війни», виходили підручники з військової психології [36, 114, 124], створювалися перші психофізіологічні лабораторії.
У роки Великої Вітчизняної війни поступово відроджувалася військова психологія після її кризи у 1930-ті pp. Головну увагу психологів було спрямовано на вирішення практичних проблем воєнного часу. З цією метою почали розглядати проблему психологічної підготовки військ під час війни. Оскільки професійних військових психологів ще не було, цими проблемами займалися цивільні вчені-психологи. Напри¬клад, Борис Теплов розв'язував проблеми маскування військ і написав книжку «Ум полководца» [117], наукова школа Дмитра Узнадзе також працювала над проблемами військової психології. 1943 р. відкриваються перші психологічні відділення у військових шпиталях для психічно хворих військовослужбовців, де починають досліджувати практичні аспекти психології війни (наприклад, Олександр Лурія досліджував проблеми пошкодження головного мозку та його вплив на поведінку військовослужбовця).
// період— з кінця 1945 р. по 1960-ті pp. включно. У цей період відбувається осмислення й узагальнення військово-психологічного досвіду, набутого за роки війни, та організаційно-наукове оформлення військової психології як науки. У цей час відбулося: — створення двох військово-педагогічних інститутів (у Ле¬нінграді — начальник кафедри педагогіки та психології О.Г. Базанов і під Москвою — начальник кафедри педагогіки та психології Т.Г. Єгоров); — обґрунтування курсу військової психології (з цією метою 1950 р. відбулася перша конференція з військової психології, де розглядалися предмет, завдання та принципи її побудови як навчальної дисципліни); — створення педагогічного факультету у Військово-полІтичній академії в Москві замість двох військово-педагогічних інститутів (1958 р. тут було запроваджено курс військової психології, а в липні 1959 р. створено кафедру військової психології та педагогіки, начальником якої став Олександр Барабанщиков); — видання підручників та посібників з військової психоло¬гії*; — початок викладання курсу військової психологи у військо¬во-навчальних закладах; — створення кафедр військової психології та педагогіки у військово-політичних училищах; — розроблення навчальних програм, тематичних планів з курсу «Військова психологія та педагогіка».
1968 р. почали присуджувані вчені ступені з психології, у тому числі з військової, і, як результату з'явилися перші докторські та кандидатські дисертації з військової психології (наприклад, кандидатські дисертації з військової психології Михайла Дьяченка та Миколи Феденка). Отже, військова психологія організаційно сформувалась як галузь психологічної науки.
Ш період — 70—80-ті pp. XX ст. Військова психологія набула статусу справжньої науки, виникали нові її галузі. Цей період характеризується : — глибокими дослідженнями окремих військово-психологіч¬них проблем (наприклад, військово-авіаційного, професійного відбору тощо); — формуванням нових галузей військово-психологічної науки (наприклад, військово-інженерна психологія, психологія вищої військової школи та ін.); — написанням 17 докторських та близько сотні кандидатських дисертацій з проблем військової психології; * Егоров Т.Г. Психология. — М., \952; Луков Г.Д. Психология. -- М., 1960; Основы пси¬хологии. — М., 1962; Луков Г.Д., Платанов К.К.. Психология. — M.. 1964: Военная психоло¬гия. — М., І9іі7; Основы военной психологии и педагогики. — М.. 1967.
— розробленням нових навчальних програм, тематичних планів і навчальних посібників з військової психології тощо.
Але починаючи із середини 80-х pp. XX ст. військова психологія, як І вітчизняна психологічна наука, опинилася у глибокій кризі. Причина¬ми цієї кризи стали: — ізольованість військової психології від інших психологічних напрямів, шкіл; — недооцінка ролі експериментальних досліджень і, як наслідок, її затеоретизованість і відірваність від військово-педа¬гогічної практики; — критичне ставлення до іноземної військової психології, яка має низку глибоких досліджень у сфері практичної діяльності військових психологів; — неспроможність глибоко та своєчасно обґрунтувати актуальні військо во-педагогічні й психологічні проблеми (наприклад, проблеми психологічної адаптації колишніх «афганців», нестатутних стосунків, зміцнення військової дисципліни, підвищення ефективності бойової підготовки тощо).
Який вихід із цієї кризової ситуації? Відповідь з'явилася у наступному, IV періоді розвитку військової психології, який почався на початку 90-х pp. XX ст. Цей період тісно пов'язаний зі створенням Збройних сил України і сформуванням нового ставлення до проблем військової психології. Вихід має бути у творчому застосуванні кращих досягнень як вітчизняної, так і іноземної психологічної науки, у відмові від застарілих методологічних і теоретичних положень, у прагненні до інтеграції з провідними напрямами вітчизняної та світової психологічної науки. Насьогодні розуміння цього становища є. Приклад — запровадження у військових частинах і підрозділах посад соціальних психологів та організація їх підготовки у вищих навчальних закладах. Випуск перших навчальних посібників з військової психології *. Отже, військова психологія має як історію, так І майбутнє. Але розв'язання цієї актуальної проблеми потребує від науковців І практичних психологів правильного розуміння й творчого підходу, а також організаційного, методологічного та методичного розв'язання провідних проблем військово-психологічної науки. Див., наприклад: • Ягупов В.В. Військова і соціальна психологія. —К.. I998; • Ягупов В.В. Військова й соціальна психологія. —> К.. 2000; • Ягупов В.В. Альбом схем з загальної і військової психології. — К., 1999 та ін.16
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток і становлення вітчизняної військової психології» з дисципліни «Військова психологія»
