Розвиток і сучасний стан вітчизняної загальної психології
Традиції вітчизняної психології своїм корінням сягають в XIX ст. Передусім це заслуга І.М. Сєченова, який довів, що психічні явища природно належать до складу рефлекторної діяльності організму, є невід’ємною частиною рефлексу, а також як органічні процеси керують поведінкою. Його ідеї розвивали В.М. Бехтерев і І.П. Павлов. Механізм роботи центральної нервової системи вони сформулювали по-різному: *Бехте¬рев —-«сполучений рефлекс»; *Павлов —«умовний рефлекс». Вони вперте запровадили в психологію поняття поведінки (реакції) як предмет вивчення і заклали основу вітчизняної психології.
20-ті pp. XX ст. — «золотий вік» вітчизняної психології. Психологію ще не встигли вбгати в ідеологічні «шори», і тому була можливість експериментувати. Продовжували працювати ті самі психологи, що й до Жовтневої революції— це, Челпанов, К.М. Корнілов, В.М. Бехтерев. З'являються нові імена, особливо на території України. Наприклад, одним із найбільших психологічних центрів Радянського Союзу у цей період стає Харків. Тут під керівництвом Л.С. Виготського працювали О.М. Леонтьев, О.В. Запорожець, О.Р. Лурія, П.І. Зінченко, Л.І. Божович, П.Я. Гальперин. Хоча головну роль у психології відігравали старі кадри (Челпанов, а згодом Корнілов, який заступив першого на посаді директора Московського психологічного інституту), ця наукова школа визначила розвиток психологічної науки у CPCR Вони працювали в Харківському університеті та Психоневрологічному інституті, на базі якого пізніше було створено Всеукраїнську психоневрологічну академію і при ній — сектор психології.
Чим характеризуються 20-ті pp. XX ст. у вітчизняній загальній психології, які становлять / період її розвитку? 1. Психологи цього часу намагалися розробити психологічну науку на основі марксиської філософії. Для цього вони використовували такі положення праць Маркса: а) в основі людського способу життя лежить трудова та всі інші види діяльності, які є похідними від праці; б) в основі людської свідомості лежить суспільне буття людей як сукупність їхніх суспільних стосунків; в) діяльність і суспільні стосунки людей можуть досліджуватися лише в процесі історичного розвитку (вони мають конкретно-історичний характер) [18, с 8-9]. Формальний перехід психології як науки до основ філософії Маркса відбувся 1923 р. після виступу К.М. Корнілова на першому з'їзді психологів. Сьогодні ми можемо цю подію оцінювати як певне просування в розвитку психології. Але біда в тім, що радянська психологія відмежувалася, самоізолювалася від інших напрямів психологічної науки у світі. Увага психологів зосередилася на проблемі розвитку психіки, що трактувалася з позиції «маркерської діалектики». Це дало змогу переорієнтувати дослідження вчених на вирішення завдань у таких напрямах, як: — дитяча та педагогічна психологія (Л.С. Виготський, П.П. Блонський); — порівняльна психологія (В.О. Вагнер, О.М. Сєвєрцев) та інших. 2. Відбувається природна зміна поколінь психологів: старі відходять, а молоді— Л.С. Виготський, П.П. Блонський, П.Я. Гальперин, Г.С. Костгок, О.Р. Лурія, О.М. Леонтьев, С.Л. Рубинштейн та інші — стверджуються, приносячи нове бачення предмету власне психології, розробили нові її напрями. 3. Радянська психологія 20-х pp. називалася наукою про поведінку (засновник П.П. Блонський), що була близька до поглядів рефлексології та біхевіоризму. 1923 та 1924 pp. відбулися два з'їзди з психоневрології. З 1928 до 3 932 pp. видавався журнал «Психология» за редакцією К.М. Корнілова.
// період розвитку вітчизняної психології (30-60 pp. XX ст.). 1931 p. в психології стверджується нове трактування предмета «психології», яке базувалося на ленінській теорії відображення: «Психологія— це наука про психіку, свідомість як властивість мозку, що є відображенням об'єктивної реальності». Таке формулювання залишилось аж до сьогоднішніх днів. Але тоді, на початку 30-х pp., цими словами розпочиналася нова епоха — діалектико-матеріалістичної психології, основаними методологічними принципами якої були детермінізм, єдність свідомості та діяльності, розвиток психіки у діяльності. Видатна роль у цьому належить: Б.Г. Ананьеву, П.П. Блонському, Л.С. Виготському, П.Я. Гальперину, Д.Б. Ельконіну, О.В. Запорожцю, Г.С. Костюку, О.М. Леонтьеву, О.Р. Лурії, В.М. М'ясищеву, К.К. Платонову, С.Л. Рубінштейну, Б.М. Теплову, Д.М. Узнадзе та ін. Зазначені методологічні принципи дали змогу радянській психології посісти провідне місце у світовій психологічній науці. Однак ідео¬логічні догмати цього періоду не могли не відбитися на розвитку ра¬дянської психології. Це виявилося, зокрема, у відставанні прикладних психологічних досліджень. Наприклад, із середини 30-х pp. припинили своє існування такі галузі психології, як педологія, психотехніка, тес-тологія. Залишилися також непоміченими або навіть втраченими на три¬валий час окремі перспективні ідеї відомих психологів, наприклад, Л.С. Виготського (ідея про значення особистості як інтегративного, системотворного фактора розвитку вищих психічних функцій). Лише у 50-ті pp. радянська психологія повертається до проблеми особистості. К.К. Платонов, Б.Г. Ананьев дотримуються думки про те, що психологічна наука має предметом пізнання людську особистість. 1946 р. створюються кафедри й факультети психології в університетах Москви, Ленінграда, Києва та Тбілісі. З 1955 р. виходить друком журнал «Вопросы психологии». Для другого періоду характерна концентрація уваги вчених навколо окремих шкіл і напрямів, які тривалий час розвивалися незалежно один від одного, а також зосередженість дослідницьких зусиль головним чином на вивченні певних психічних явищ. Наприклад: *Д.М. Узнадзе — теорія настанови; *Л.С. Виготський — культурно-історична теорія походження та розвитку психічних процесів; *С.Л. Рубінштейн -— те¬орія мислення, філософські основи людинознавства, організатор так званої Ленінградської школи у психології; *Б.Г. Ананьев — сприйнят¬тя, психологія педагогічної оцінки (організував факультет психології у Ленінградському університеті); *О.М. Леонтьев — організатор і пер¬ший декан факультету психології в Московському державному універ¬ситеті, проблеми виникнення психіки, загальнопсихологічна концеп¬ція діяльності; *О.В. Запорожець і Д.Б. Ельконін — засновники ди¬тячої психології; *П.Я. Гальперин — педагогічна психологія і теорія поетапного формування розумових дій; *О.Р. Лурія — нейропсихоло¬гія; *Б.Г. Ананьев, К.К. Платонов і Г.С. Костюк — закономірності функціонування та розвитку особистості як цілісної системи психіч¬них властивостей з певною психологічною структурою; *П.Я. Гальпе¬рин, А.В. Брушлінський, В.В. Давидов, Г.С. Костюк, О.М. Матюшкін, O.K. Тихомиров— мислення і розумові дії; *М.Д. Леви¬тов — характер; *П.І. Зінченко, Г.К. Середа — пам'ять, Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, М.Ю. Малков, B.C. Мерлін, Н.С. Лейтес, Є.О. Климов — здібності та темперамент; *Є.О. Мілерян — вміння і навички; П.Р. Чамата — самосвідомість тощо. *Представники харківської психологічної школи цього періоду посіли чільні місця в радянській психології; *О.Р. Лурія і П.Я. Гальперин — завідувачі кафедр у Московському університеті, Л.І. Божович— завідувач лабораторії Інституту загальної та педагогічної психології АПН СРСР, О.В. Запорожець— організатор і директор Інституту дошкіль¬ного виховання АПН СРСР.
111 період розвитку вітчизняної психології (з 70-х до початку 90-х pp. XX ст.) характеризується такими тенденціями: — стиранням меж між окремими науковими школами та напрямами; — критичним осмисленням та аналізом досліджень і досягнень; — диференціацією психологічної науки і виникненням нових напрямів, що пов'язані з практикою. За цей період виникли та сформувалися такі напрями психології, як соціальна, управління, космічна, військова, юридична тощо. Таким чином, вітчизняна психологія сформувала досить ґрунтовну наукову основу людської психіки. Наприклад, у працях Л.С. Виготського, О.М. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, Б.Г. Ананьева, Л.І. Божович, О.В. Запорожця, Г.С. Костюка, К.К. Платонова, А.В. Петровського, Д.Б. Ельконіна, М.Г. Ярошевського, О.Г. Асмолова сформульовані методологічні основи вивчення особистості як системного психічного утворення в її різноманітних соціальних і природних зв'язках та в процесі формування і розвитку.
Але починаючи із середини 80-х pp. психологія в СРСР переживає глибоку кризу. У статті «Психологія і марксизм» [25] проаналізовано причини цієї кризи: — ізольованість від інших філософсько-психологічних течій; — неспроможність сприймати від інших філософсько-психо¬логічних течій справедливу критику та їх досягнення; — марксиська психологія не створила засобів рефлексії своїх обґрунтувань, послідовної експериментальної та теоретичної конкретизації своїх початкових положень. Отже, розвиток психології за останні десятиріччя в Україні свідчить про те, що зроблені суттєві кроки для організаційного оформлення, з'явилося нове покоління психологів, відбувається підготовка психологів для різних сфер професійної діяльності, у тому числі й військової у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Вони, безперечно, зможуть засвоїти найкращі досягнення вітчизняної психо¬логії, відмовитися від застарілих методологічних і теоретичних поло¬жень, прагнутимуть інтеграції української та світової психологічної науки. Таким чином, вітчизняна психологія сформувала досить ґрунтовну наукову картину психіки. Предметом сучасної психології є закономірності, механізми та факти психічного життя людей І тварин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток і сучасний стан вітчизняної загальної психології» з дисципліни «Військова психологія»
