Проте політична роль Франції та гегемонія французької культури почали дедалі частіше ставитися під знак запитання. Деколонізація спричинилася до визнання, що французька (і зокрема паризька) культура не може більше розглядатися як панівна форма франкомовної культури і що інші регіони світу, які колись входили до Французької колоніальної імперії, мають свою унікальну культуру, окрему від Франції. Французьку культуру стали все більше розглядати як один із багатьох різновидів франкомовної культури. Крім того, зі вступом Франції до Європейського Союзу, зростанням американського впливу на французьку та світову культуру та глобалізацією світових культур почала підсилюватися тенденція бачити Францію та її культуру як менш впливову, аніж вона була раніше, зокрема перед Другою світовою війною. Почасти через цю втрату Францією свого політичного та культурного значення 1990-і pp. засвідчили нове, критичне ставлення до французьких текстів. Під впливом критичної теорії минуле Франції стало все частіше розглядатись як проблематичне, внаслідок чого було дедалі важче дивитися на нього некритичним поглядом. Американські критики-феміністки, наприклад, дослідили, що саме сексизм відігравав провідну роль у формуванні французької літератури та культури. Дослідники зв'язків Франції з її колишніми колоніями обговорювали ідеологічний ухил, внутрішньо притаманний її текстам, що намагалися сконструювати ідеологію культурної та політичної вищості над іншими культурами, а також прищепити її всім французам. У таких студіях допускалося, що ті регіони світу, в яких Франція колись мала незаперечний авторитет, тепер, у свою чергу, могли здійснювати певний вплив на свого колишнього колонізатора. В загальному розумінні, славетне минуле Франції тепер розглядалося як підпорядковане прагненню панувати над своїми підданцями та встановити своє політичне й культурне панування поза межами Франції. Зокрема, XVII ст. — так зване grand siècle (велике століття), що сприймалося багатьма як вершина французької слави, — тепер дедалі частіше розглядалося як період ідеологічного контролю давнього режиму, а не як історична доба класичного ладу та гармонії. Нездатні далі дивитися на Версаль та правління Людовіка XIV, як на найвищі злети французької цивілізації, французькі студії, отже, не тільки почали розглядати минуле дедалі критичнішим поглядом, а й зробили критику одним зі своїх пріоритетних завдань. Іншою причиною того, чому французькі студії не могли далі підходити до французькості так, як вони це робили раніше, стало те, що сама французька ідентичність ставала дедалі більш проблемною для точного визначення. Вчені дивляться тепер на французьку культуру та ідентичність як на щось фраґментоване, а не послідовне і стабільне. Коли, зокрема, вони звернули пильну увагу на класові, ґендерні, етнічні та сексуальні відмінності, єдина "французька ідентичність" стала множинною. Наприклад, сьогодні, як вважають, неможливо говорити про те, чим є сучасна Франція, не беручи до уваги євреїв, які живуть у Франції, та французького антисемітизму. Дослідження вішист-ської Франції та алжирської війни — тих періодів французького минулого, які раніше дуже рідко вивчалися та обговорювалися, — стають дедалі узвичаєнішим явищем. Зростання інтересу до іммігрантів, зокрема до тих, які походять із франкомовної Північної Африки (Ма-роко, Алжиру і Тунісу), означає, що проблеми, пов'язані з імміграцією, такі, як роль ісламу як другої релігії Франції, стали інтегральними для французьких студій. Ще однією етнічною групою, чия культура дедалі більше вивчається, стали веигз (бери), нащадки північноафрикан-ських іммігрантів, які виросли у Франції і мають надзвичайно багату та плідну культуру. Вплив імміграції на іммігрантів та на країну, що їх прийняла, має всі підстави стати предметом вивчення, і французька культура в її традиційному розумінні стає лише одним із кількох об'єктів наукового зацікавлення. Внаслідок такого розмаїття культурних ідентичностей та спільнот стало не зовсім ясно, яку саме французьку ідентичність треба вивчати, а отже, й канонічна висока культура вже не може розглядатись як 460 єдиний і привілейований предмет французьких студій. Іншою важливою зміною є зростання інтересу до франкофонії (francophonie.), світової спільноти людей, які розмовляють французькою мовою, особливо тих, які живуть поза межами Європи. Будучи в певному розумінні франкостудійним варіантом постколоніальних студій, франкофонні студії змістили географічний об'єкт уваги від Франції до територій, які включають Північну й Західну Африку, Кари-би, Квебек, а також і інші франкомовні регіони світу. їхні мови, літератури й культури стали головними об'єктами вивчення в галузі й відіграють велику роль у навчальних програмах французьких студій. Вивчення культур, розташованих поза Францією, привело вчених до висновку, що французька мова і французька культура, більше не пов язані між собою так тісно, як раніше вважалося. Вивчення французької мови може допомогти збагнути французьку ідентичність, але воно може також допомогти зрозуміти, що то означає бути québécois (кве-бекцем) або гаїтянином. Також істотним для ідеї французьких студій у 1990-х pp. став відхід від традиційного літературного канону. Серед текстів із франко-фонного світу, що є предметом розгляду, стали відігравати значно більшу роль менш відомі тексти, написані жінками, а також інші неканоні-чні та нелітературні тексти. Наприклад, такі твори, як поезії Луїзи Лабе, трактат Марі де Ґурне "Рівність між чоловіками й жінками" та епістолярний роман Франсуази де Ґрафіньї "Листи перуанських жінок", привернули до себе велику увагу і в ранніх модерністських студіях, і в курсах літератури. Інші зміни у французьких студіях зачепили той спосіб, у який досліджуються канонічні та неканонічні тексти, що походять із франкомовних культур. Вплив культурних студій зумовив посилення інтересу до культури (з маленької літери) та "повсякденності" поза більш традиційним фокусом уваги, спрямованим на високу культуру та "цивілізацію". У свою книжку "Швидкі автомобілі, чисті тіла: деколонізація і нове впорядкування французької культури", яку часто вважають зразковою в царині сучасних французьких студій, Кристина Рос вклю- чила розділ із "домашнього господарювання" в 1950-х та 1960-х pp. y Франції й розглянула різні культурні документи, не пов'язані з літературою, які належать періоду, що його вона досліджує. Доказом зростання важливості культури в 1990-х pp. стало народження нових академічних часописів, таких як "Французькі культурні студії та сайти: журнал французьких культурних студій XX століття", присвячених вивченню французької та франкофонної культур. Праці французьких теоретиків, таких, як Барт, Фуко, Бурдьє та де Серто, що були також впливовими дослідниками в галузі культурних студій, відіграли ключову роль у цьому переміщенні інтересу і допомогли створити теоретичний субстрат у дисципліні, яка часто менше цікавиться матеріалом, аніж англо-амери-канські культурні студії. Ці підходи до текстуальності також мали вплив на навчальні програми французьких студій. Студенти тепер можуть обрати курс, що зосереджує увагу на якійсь обраній культурній темі та навчає методів аналізу культури, замість такого, який би мав стосунок до певного століття або періоду в історії французької літератури. Внаслідок цього традиційна схема організації курсів, оперта на поділ на століття, стала менш узвичаєною. Після цих змін знання французької високої культури більше не вважається найважливішою метою французьких студій, і пояснення текстів або диктанти, які традиційно мають далекий стосунок до проблем культури, втратили свій статус привілейованих методів навчання. Оскільки Франція, та й інші франкомовні регіони світу дуже рідко мисляться як чисті реальності, французькі студії зосередили свою увагу не на вивченні сталого поняття культурної ідентичності, а на стосунках між різними формами ідентичності. Вивчаючи французьку мову, можна дослідити, як ідентичність індивіда відрізняється від ідентичності людини з іншої культури або іншого історичного періоду. В результаті цього методи перехресно-культурного порівняння між культурою студента та фран-кофонною культурою знаходять дедалі ширше застосування в навчальних програмах. Так, наприклад, студенти на початкових курсах французької мови можуть дістати завдання порівняти програми квебекського та американського 461 телебачення, щоб з'ясувати, які культурні відмінності віддзеркалені в цих документах. Або замість простого вивчення французької культури студенти захочуть прочитати "Невидимі свідчення" (1987) Раймонди Керол, де аналізуються звичайні культурні непорозуміння, що виникають між французами та американцями. Подібним чином, щоб створити текстуальний діалог, порівнюються і протиставляються неоднорідні тексти. Наприклад, у своїй праці "Занепад стереотипу: етнічність та репрезентація у французьких культурах" (1998) Мірей Розел-ло зіставляє добре відомий бодлерівський вірш у прозі, що належить літературі XIX ст., та менш відому оповідку, почуту від північноаф-риканського за походженням мешканця Франції. Ці зміни у французьких студіях мають також свої наслідки для того погляду, яким ми дивимося на французьке минуле. Причому новий канон та нові текстуальні підходи до текстів не лише ведуть за собою перегляд уявлення про те, що означає французьке минуле, вони також пробуджують інтерес до того, як минуле — і пам'ять про це минуле — створюють сучасне. Таким чином, між сучасним і минулим налагоджується культурний діалог. Проте, незважаючи на ці зміни, французькі студії кінця XX й початку XXI ст. — це передусім гібридна дисципліна. Критики французьких студій і у Франції, і в Сполучених Штатах звертають увагу на небезпеки, пов'язані зі звуженням канону, з надмірним відданням переваги теорії та культурі над літературою, вказують на поглиблення прірви між французькою та американською академічною наукою та на нав'язування англо-американських підходів текстам, узятим із франкомовних культур. У кінцевому підсумку, термін "французькі студії", мабуть, ліпше тлумачити як поєднання французьких літературних студій у традиційному розумінні з тією версією французьких студій, яка тісніше прив'язана до постмодернізму. Бо попри неоднозначність терміна та дискусії навколо питання про те, якою повинна бути ця галузь досліджень, викладачі та вчені здебільшого погоджуються на тому, що літературу та літературні студії не слід відкидати як інтегральний елемент галузі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Французькі студії в постмодерністському контексті» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
