Говорити про технологію в постмодерністську добу — це говорити про заплутану мережу науки, технології та інженерної справи, тому що вони не є окремими видами діяльності, здійснюваними в окремих спільнотах; навпаки, вони впливають на розвиток одна одної і прискорюють цей розвиток фундаментальним чином. 427 Наприклад, технічні інструменти критичні для теоретичних проривів, тоді як концептуальне тло має значення для інженерних застосувань. Тому, мабуть, є сенс говорити про їхню констеляцію в термінах технонауки, як це зробив 1982 р. Жан-Франсуа Ліотар. Технонаука була спершу пояснена в традиційних термінах (технологія — це впровадження науки, форма перевірки наукового знання), а не як місце з розмитими контурами, де виробляється знання, тобто таке місце, де одне не може бути виготовлене без другого, як заявили 1986 р. Брюно Латур та Стів Вулґар. На кінець XX ст. технонаука означає динамічні відносини між інструментами та людьми в культурному контексті, що приносить із собою концептуальні та практичні зміни. Технонауку як констеляцію науки, технології та інженерної справи можна найкраще зрозуміти в термінах діяльності членів спільноти (у значеннях, розвинутих Робертом Мертоном, Майклом Поланьї або Томасом Куном). Що зумовлює зміщення від розмов про технонауку як таку до діяльності технонаукової спільноти, то це усвідомлення того, що ми маємо справу з людьми, які виробляють, розподіляють і споживають технологічні знаряддя та інструменти. Коли ми згадуємо, що існує людське обличчя, невіддільне від технонауки, це допомагає нам усвідомити внутрішню слабкість технонауки та потребу її подальших критичних оцінок та перегляду. Одне слово, приписування відповідальності може переміщуватися залежно від конкретних обставин, але це не означає, що жодне приписування відповідальності не буває виправданим. Технонаукова спільнота втягнута в дослідницьку діяльність та розвиток, діапазон яких може виключати індивідуальних членів, особливо в проектах, які називаються Великою Наукою, як, наприклад, Манхетенський проект або Проект розшифрування людського генома. Діапазон проекту може бути такий широкий, що це порушує дві споріднені проблеми: 1) люди, залучені в дослідницьку роботу, можуть не бути залученими до праць із розвитку; 2) чи то в дослідницькій роботі, чи то в працях із розвитку внесок кожного, хто працює, не обов'язко- во буде оцінений і осмислений кожним іншим. Хоч загальні обриси проекту можуть формулюватися на його різних етапах для їхнього засвоєння всіма учасниками, подробиці кожного етапу відомі насамперед тим, хто безпосередньо працює на даному етапі. Оскільки спільнота надто велика й неоднорідна, щоб ефективно нею керувати, а процес надто змінний, щоб його контролювати, то можна вважати, що технонаука автономна в сенсі Ленґдона Вінера. Що стосується постмодерністських характеристик, що поширилися в сучасній спільноті технонауковців, то тут слід згадати про таке. Почнімо з того, що постмодерністи змістили дискусію про автономність технології або контроль за нею у сферу спільноти технонауковців. Зробивши так, вони також здійснили зміщення від теоретичного дискурсу про відносини між так званою чистою наукою та прикладною технологією до практичного дискурсу про відповідальність тих, хто бере участь (а не тільки спостерігає) у технонаукових новаціях (чи то в біохімії, чи астрофізиці, чи генетичних дослідженнях). А оскільки постмодерністи наполягають на тому, що до всіх дискурсів і підходів слід ставитися однаково (оскільки жоден не заслуговує ані бути поза критичною оцінкою, ані уникнути методологічних і моральних закидів), це сприяло розвиткові почуття особистої відповідальності в усіх галузях технонауки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Технологія» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
