Це термін, що застосовується в багатьох дискурсах суспільних наук для опису людського буття, зумовленого та змінюваного історичними, соціальними та лінгвістичними структурами. Постмодерністська концепція суб'єктивності може бути вирізнена своїм протиставленням картезіанському поняттю суб'єкта — суворо обмеженого агента своєї раціональної законодавчої діяльності, що мислиться в традиційній епістемології (від Декарта до Канта) як протилежність об'єкта. Попри розбіжні, а часом і протиставлені формулювання, постмодерністсь-кі та постструктуралістські критики поділяють прагнення "деконструювати" гуманістичний суб'єкт як інтенціональне джерело знання та значення. Такі погляди заново визначають людське "я" як сутність, вибудувану соціальними дискурсами культури, лінгвістичними структурами та практиками означування, а не тільки в них віддзеркалену. Одними з найвпливовіших постатей у постмодерністському формулюванні суб'єктивності були Жак Лакан — у психоаналізі, Жак Дерида — в деконструкції, Ро-лан Барт — у семіотиці, Мішель Фуко — в історичному аналізі дискурсу та Люс Іріґаре і Юлія Кристева — у фемінізмі. 408 Постмодерністська концепція суспільно конституйованого суб'єкта часто простежується назад, до Карла Маркса та Зиґмунда Фройда. Обидва вони кинули виклик традиційним поняттям "я": Маркс зробив це, віддавши перевагу матеріальному світові в опрацюванні механізмів капіталізму, а Фройд — деце-нтрувавши раціональне "я через відокремлення неусвідомлюваних детермінант людської думки та людських дій. Постмодерністські теорії суб'єктивності додають до цих історичних результатів розвитку посилений наголос на залежності суб'єкта від мови. Цей лінгвістичний поворот став наслідком твердження Фердинана де Сосюра, що значення утворюється з відносин відмінності в соціолінгвістичній системі, та структуралістської критики Еміля Бенвеніста й Варта, які перебували під впливом сосюрівської лінгвістики. Аакан застосував теоретичні здобутки структуралістської лінгвістики у своїй постмодерністській теорії суб єктивності, показавши, як процеси сиґніфікації та утворення суб'єкта відбуваються в тандемі. У психоаналізі Лакана дитина проходить через стадію дзеркала, засвоює мову і займає "позицію суб єк-та" в суспільних практиках сиґніфікації. Цей рух у "символічний порядок" робить суб'єктивність можливою, але він також радикально відокремлює й відчужує суб'єкт від "буття", тобто від будь-якої неопосередкованої свідомості тіла або душі (див. тіло без органів). Дерида також визначив постмодерністський суб єкт як результат мови. У його постструктуралістсько-му викладі суб'єктивність іде за рухом мови, тобто здійснюється нескінченне "письмо", кероване розрізненням (différance) -— створеним Дерида терміном, який сполучає в собі ідеї відмінності та затримки. Застосоване до людського "я", розрізнення {différance) пропонує дискурсивно вибудуваного суб'єкта, що ніколи не набуває достатньої послідовності, аби утворити завершеного й не суперечливого індивіда. Фуко подібним чином формулював смерть і картезіанського суб'єкта, і традиційної ідеї автора, надавши особливої ваги поняттю "дискурс" як первісному середовищу в конституюванні суб'єктивності, знання та влади. Феміністські критики теоретизували про культурне конструювання "статевого" та "ґен- дерного" суб'єкта і зверталися до можливостей політичної і особистої зміни, тобто розглядали питання, що, як вважає дехто, відсутні або проблематично сформульовані в працях Варта, Лакана, Дерида та Фуко. Хоч прибічники фемінізму часто працюють із досить суперечливими теоретичними парадигмами, вони загалом погоджуються, що описи суб'єктивності були сфокусовані та змодельовані на чоловічому суб'єкті: жінкам історично відмовляли в суб'єктивності. Тому в 1970-х pp. французькі феміністи Люс Іріґаре та Юлія Кристева спробували назвати специфічні характеристики жіночої суб'єктивності. Нападаючи на теорію жіночої сексуальності Фройда, оперту на нестачу чоловічого фалоса, Іріґаре твердить, що жінки завжди були виключені з символічного порядку, а тому уникнули культурного конструювання. Оскільки жіночі суб'єкти втішаються неопосе-редкованим відношенням до своїх тіл, запевняє Іріґаре, вони спізнають автоеротизм, що загрожує зруйнувати патріархальні норми та ідеологію (див. втіха). Кристева розвиває схожу теорію жіночої суб'єктивності, асоціюючи жінку радше з "семіотичним", ніж із "символічним". І Іріґаре, і Кристева заперечують, що жіночий дискурс, визначений у термінах неграматичної й антителеологічної мови, вивищується над суспільними кодами обмежувального характеру, які керують чоловічим дискурсом. Інші феміністи зайнялися проблемою, що звичайно мис-литься як поняття позачасової жіночої сутності, розроблене у французькому фемінізмі. Теорія Тендерної діяльності Джудіт Батлер, роздуми Елізабет Грос про культурну конструкцію тіла та феміністське вторгнення Жаклін Роуз у психоаналіз Лакана також стали обґрунтуванням припущення, що жіночі тіла та жіноче "я" не більш вільні від соціолінгвістичного опосередкування, аніж чоловічі. Тим часом як теоретики фемінізму й далі дискутують про переваги "есен-ціалізму", чимало феміністів поєднують строгість критичної теорії та проблеми суспільної практики для того, щоб вибудувати культурні зони, в яких жінки здобудуть різні позиції суб'єкта. З 1980-х pp. культурні студії суб'єктивності часто йшли шляхами, що їх проклав здійснений Фуко аналіз конгруентності між суспільно 409 зумовленими суб'єктами та політичним розподілом влади. Як і багато прибічників фемінізму, критики, що працюють у галузях нового іс-торицизму, постколоніалізму та ґей-лесбіянсь-ких студій, відкидають теорію пасивного су-б єкта, повністю детермінованого культурою та мовою. Таким чином, критики культури ввели проблеми людського агентства та індивідуальної відповідальності й поняття інтерсуб'єктив-ності та спільноти в дискусії про постмодерні-стську суб'єктивність. У багатьох культурних зонах конституювання суб'єкта формулюється як складна взаємодія між лінгвістичною детермінацією та особистим втручанням. Суспільні суб'єкти розташовуються в кількох культурно регульованих спільнотах, що мають і наперед встановлені протоколи комунікації, і потенціал для суспільної трансформації. Для історично марґіналізованих "інших" — жінок, людей без власності, гомосексуалістів та людей різних рас та етносів — ці численні спільноти сприяють створенню суспільних місць самовизначення. Культурні критики також зверталися до проблем маскулінності, досліджуючи соціальні та політичні перешкоди, які обмежують конструювання чоловічої суб'єктивності. Інші здійснювані в широкому діапазоні культурні студії пост-модерністської суб'єктивності були сформульовані Гомі Бгабга, Белом Гуксом, Кейджа Сіл-верменом та Гаятрі Співак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суб'єктивність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
