Слід — це один із ключових концептів філософських праць Дерида і тієї методології, яку деконструкція принесла в Сполучені Штати 389 Америки; він веде свій родовід від критики теорії знака в його розумінні де Сосюром і підтримується археологічною аналогією, що присутня і у Фройда, і у Фуко. Витоки Поняття сліду і меншою мірою поняття "напису" не є чимось цілком новим в історії філософії. Його предками були тіні в печері Платона, Де-картові написи на природному воскові та Wunderblock Фройда. Проте поняття "слід" здобуває свою автономію лише в контексті структуралізму та прочитання Жаком Дерида Гайдеґера, виступивши проти гегемонії сосю-рівського знака через демонстрацію його обмежень та обмежень, притаманних передумовам теорії репрезентації, яка виникає з нього. Поняття сліду покликане грати роль чинника, що призводить до кризи в логіці присутності, яка домінує в логоцентризмі. Поняття відбитка (footprint), позначки (mark) та архіву (в його радикальному розумінні) також пов'язані з ним. Хоча слід та його корелятивний концепт écriture (письмо/написане) надихаються алегорією "письмового бювару" (writing pad), яку запропонував Фройд, вони, проте, не можуть бути ототожнені з наслідками діяльності фрой-дівського несвідомого та його "мнезичними слідами". Але, як і Фройдова теорія перцепції, система, активізована осмисленням сліду, відкидає уявлення про всемогутню Трансцендентність, яка керує побудовою значення. Захоплення Жака Дерида працями Фройда привело його до розуміння несвідомого в логіці сліду або відбитка (Spur), тобто друку, алфавіт якого не ізоморфний фоноцентричному алфавітові. У своїй праці "Архівна лихоманка" (1995), написаній значно пізніше за його програмні твори "Письмо й відмінність" (1978) та "Про граматологію", він знову звертається до Фройда, розглядаючи його поняття "архіву", яке етимологічно приводить до arche й терміну archiécriture (архепнсьмо), синонімічного у своїй концептуалізації із терміном "слід". Поняття "сліду" дає змогу Дерида обміркувати три проблеми, які, згідно з ним, існували протягом усієї історії філософії та її концептуалізації мови. Першою є проблема критики лін- гвістичного знака, який, коли він спирається на усну мову, не може пояснити природу письма та функціонування так званої "логіки напису". По-друге, слід та його modus operandi кидають виклик феноменології існування, закоріненій у метафізиці присутності, а отже, й визначенню "знака" як позначки чистої присутності, опертої на онтологічну та євхаристичну (транссубс-тантивну) концепцію репрезентації. По-третє, концепт сліду пояснює темпоральну складність, присутню в кожному написі. Сиґніфікація, проголошує Дерида, визначається засобами відмінності, яка є затримкою, проявом часової прогалини, розташованої в точці напруги між присутністю та відсутністю; проте слід виникає не в результаті онтологічної прозорості, яка передбачає збіг між висловлюванням, parole (мовленням) та присутністю. Хоча Дерида твердить, що слід не існує (в розумінні Гайдеґера), він не може не розкривати себе при кожному виразі знака. Саме в цьому й полягає причина того, чому, як він вважає, письмо передує кожній вимовленій фразі. Со-сюрівський знак, узятий як матеріальність си-ґніфікації, входить тут у зіткнення зі своїм он-то-теологічним походженням. Слід і постмодернізм Постмодернізм ставить під знак запитання ме-танаративи, застосовуючи поняття arche та "архів" для вивчення наративних модусів на основі інституціоналізації дискурсу. Множинність контекстів, пов'язаних із виникненням поняття сліду, привела до справжнього розблокування способів мислити поза метанаративами. Ці практики й методи перебувають біля витоків нової парадигми, що сигналізує про кризу в онтології присутності. Праця Дерида є епізодичною у стосунку до постмодернізму, а своїм великим поширенням останній завдячує здобуткам постструктураліз-му. Справді, у своєму філософському варіанті, як відзначає Ліотар у "Постмодерних умовах" (1984), постмодернізм ґрунтується на розумінні тексту й письма. Повертаючись до "ейфорії" змісту від чистої формалізації форм, постмоде-рністська естетика спирається на гру колажу, на взаємозв язки, які роблять суб єкт більш складним концептом. Поняття афекту при за- 390 снуванні цього "нового" суб'єкта є також фундаментальним для проблеми сліду, але також і для проблеми індивідуальної та культурної пам'яті, яка стала об'єктом дослідження кількох нових дисциплін (див. культурні студії; генеалогія). Слід є поняттям, протилежним до Ліотаро-вих понять "Незапам'ятне" та "Нелюдське" (1991), пов'язаних із Геноцидом євреїв, сталінським та нацистським тоталітаризмом. Слід мислиться як радикалізований знак: позначка події та пам'яті, що видозмінює цю подію в "архів", тобто кордон самої репрезентації, її рухливу межу. Слід показує працю часу, надаючи локус, який заново визначає запитання зразка "хто" і "що", перетворюючи їх на запитання, які починаються зі слова "де". Поставлені наприкінці 1990-х pp. запитання до понять "народження" та "генеалогія музею" постали з цього аспекту розуміння поняття "слід". Друга проблема, яку порушує "слід", походить від логіки напису. У своєму процесі дематеріалізації "холодної твердої монети" світ "пізнього капіталізму" примножив те, що Дельоз і Ґваттарі у своїй опублікованій 1972 р. праці "Анти-Едип" назвали "поверхнями запису". Функціонування таких феноменів, як "віртуальні світи", "шаманська економіка", "кіберпро-стір" ґрунтується на феномені сліду. Операції, необхідні для імплементації цих універсумів (редуплікація, цитування, не-ієрархічні структури, які не є ані реальними, ані вигаданими), стають можливими внаслідок спустошення узагальненого суб'єкта сучасності, чия ілюзорна побудова була оперта на існування Буття. Логіка запису сліду завуальовує естетику консюме-ризму та притаманну їй швидкість, усуваючи будь-які визначені початки. Третя галузь дослідження, пов'язана з проблемою постколоніального, може співвідноситися з близьким поняттям "відбитку", досконалим прикладом якого можна вважати слід від ноги П'ятниці на острові Робінзона Крузо. Слід від ноги тубільця на пухкій поверхні створює двозначну сцену інтерпретації. Не будучи більше знаком у строгому розумінні, відбиток ноги стає позначкою, відкритою для параноїда-льного тлумачення: це подія, межа чи мінімальність суб'єкта, який був виявлений іншістю? Це слід складної алтерності, водночас відсутньої і присутньої, вписаної і такої, що перебуває в процесі вписування. Знак присутності П'ятниці може бути розшифрований лише зсередини того, що було ефективною не-присутні-стю. Концепції écriture та логіки сліду, опрацьовані Жаком Дерида, показали свої потенційні можливості для запропонованої Бгабгою моделі постколоніалізму (1994), опертої на темпоральність і локальність. Бгабга показує шлях виходу з тісних відносин, які існували між постколоніалізмом і постмодернізмом у формі розв'язання проблеми подвійної критики — критики місця суб'єктів та історичності події і критики, якій кожен прагне піддати іншого.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Слід» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
