Постструктуралістська поетика — це галузь критичного дослідження, що описує, як літературні теорії дають собі раду з явищами, що їх вони намагаються описати. Вона не ставить перед собою завдання описати, як культурне явище стає доступним для зрозуміння, і наголошує на критиці знання, всеохопності та суб'єкта. Вона розглядає кожну з цих трьох сут-ностей як проблематичну й доходить висновку, що структури поетичних творів/наративів не існують незалежно від своїх суб'єктів як об'єкти знання, а є також структурами, що переплетені з силами, які їх породжують. Постструктуралістська поетика має свої приховані наслідки і для поетичного твору, і для роману. Там, де структуралістське поетич- 333 не прочитання схильне використовувати поняття єдності та тематичної послідовності, виключаючи проблематичні можливості, які явно пробуджуються мовою, постструктуралісти вважають за можливе твердити тільки те, що систематичне пізнання поетичного твору неможливе. По суті, постструктуралістська поетика постулює неминучу напругу між дією поетичних творів та їхнім змістом, а також неможливість для поетичного твору і, мабуть, для будь-якого фрагмента мови здійснити на практиці те, що він проповідує. Наслідки постструктуралістської поетики для прочитання наративів передбачають таке питання: чи наратив є фундаментальною формою знання (такою, що дає знання про світ через наповнення його смислом), чи риторичною структурою, яка спотворює не менше, ніж відкриває? На відміну від аналізу сюжету, як незалежного від будь-якої конкретної мови або репрезентативного середовища, постструктуралістська поетика розглядає сюжет як щось таке, що читачі видобувають із тексту. Автор і читач творять із подій сюжет, намагаючись наділити речі смислом. Проте суперечливі втілення сюжету, наративу та мови мають своїм наслідком неоднорідність інтерпретацій. Найбільш помітна критика постструктуралістської поетики полягала в тому, що замість поняття літератури, деконструйованої у письмі, письмо було радше конструйоване у літературі. Як наслідок, тексти та текстуальність стали всюдисутніми, як і саме письмо. Одним із наслідків цієї аргументації стало також звинувачення постструктуралістської поетики в тому, що вона зводить поетичний твір до гри сил, таких, які характеризують загальний непоетичний дискурс. У стосунку до постмодернізму постструктуралістська поетика виступає як глибоко анти-ієрархічна структура, що відкидає літературний твір як елітарний об'єкт, а отже, й відкидає будь-яке зібрання таких творів у належним чином організований канон. Вона намагається показати, як тексти створюють значення, порушуючи будь-які умовності, що їх визначає структурний аналіз. Вона визнає неможливість описати повну або послідовну систему значень, оскільки системи завжди змінюються. Постмодерністським наслідком постструктуралістської поетики є скептичне дослідження нею парадоксів, що виникають у гонитві за такими об'єднавчими теоретичними проектами. Постструктуралізм, таким чином, віддзеркалює прискіпливу критику колишніх розчарувань у майстерності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постструктуралістська поетика» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
