Пінчон, Томас (Pynchon, Thomas) Нар. c\ травня 1937 p., Ґлен Коув, Нью-Йорк, США. Письменник Передусім завдяки силі свого енциклопедичного роману "Райдуга тяжіння" (1973), який набув міфічного статусу, що його можна порівняти зі статусом "Мобі Діка", Томас Пінчон став центральним символом постмодернізму в американській літературі. Як екстравагантний приклад історичної белетристики, на сторінках якої американський лейтенант Тайрон Слотроп блукає по Європі наприкінці Другої світової війни в пошуках зв'язку між своєю ерекцією та ракетами Фау-2, "Райдуга тяжіння" постійно порушує літературні умовності, такі, як наявність сюжету, персонажів і теми, на користь пародії, пастишу, численних голосів в оповіді і часто непрозорого, але завжди переконливого стилю. Далі розвиваючи той ефект, якого він уже до-сяг у своєму творі "Плач 49-ї ділянки" (1966), де каліфорнійська домогосподарка Едипа Маас iwae розділити спадщину колишнього приятеля, але натомість, як здається, наживає собі параною, Пінчон домагається такого ефекту, щоб читач "Райдуги тяжіння" незмінно вагався між можливістю всеохопного пояснення та відчуттям хаосу. Довгий час трактована як один із товарних знаків Пінчона, суміш двох культур (як і в Ч. П. Сноу) дає надію на узагальнений погляд, але мотиви розбігаються у стількох напрямках, що книжка то просто лякає, то доводить мало не до повного виснаження. В кінці роману читачеві самому доводиться шукати рівновагу між надією знайти значення, яке усе пояснювало б, та станом "антипараної, в якому ніщо ні з чим не пов язане, тобто таким станом, який мало хто з нас спроможний довго витримати". Сам Пінчон пропонує так звану "творчу параною", неухильний розвиток витончених, проте часткових зв'язків, як пробний варіант розв'язання цієї проблеми, але багато критиків воліли уникнути закриття читацького досвіду, сприяючи розвиткові цього поняття (див. закриття книжки), і натомість наполягають на 307 апоріях цього тексту (див. апорія). Накинуті читачеві вагання, разом із грайливою суперечністю фактам та радикальною інтертекстуаль-ністю в усіх її формах утворюють підґрунтя для зближення "Райдуги тяжіння" з постмодернізмом. Під кінець 1980-х pp. і Лінда Гатчіен, і Браен МакГейл у своїх оцінках постмодерніст-ської белетристики переконливо обґрунтували Пінчонову символічність. Тоді як Гатчіен підводить своє поняття пародії майже до самого краю невідповідності, коли застосовує його до роману Пінчона, МакГейл пропонує змістовне обговорення різниці між модернізмом і постмодернізмом у тому вигляді, в якому їх можна видобути з літературного тексту або спроектувати на нього. Пінчон — також автор роману "В." (1963) — про пошуки істинного змісту своєї аж надто лаконічної назви; збірки оповідань "Повільний учень" (1984); роману "Країна вина" (1990) — про 1960-і роки, перенесені в 1980-і, роману, який вважають близьким до "Райдуги тяжіння", а отже, описують як зразок "пом'якшеного" постмодернізму, та ще одного екстравагантного історичного твору "Мейсон і Діксон" — про двох землемірів, що проводили межу і назвали її своїми іменами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Пінчон, Томас» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
