Піднесене (sublime) — це негативна втіха, яка виникає внаслідок невдалої спроби розуму уявити нескінченне. Своє класичне вираження термін дістав в опублікованій 1790 р. праці Іма-нуїла Канта "Критика здатності судження". Піднесене було заново витлумачене постмодер-ністськими теоретиками як таке, що репрезентує апорію, прогалину або розколину, що свідчить про неспроможність мови означати об'єктивне значення. Цей термін є, зокрема, відповідним до студій естетики, літературної критики та філософії. Для Канта судження про красу включало в себе вільну гру уяви та розуміння. Таке судження обов'язково є суб'єктивним, бо йому бракує об'єктивного концепту, або розуміння, або змісту, але воно також універсально комунікативне як судження смаку. Тобто смакове судження або судження про красу вимагає, щоб кожен раціональний спостерігач визнавав даний об'єкт прекрасним, навіть якщо немож- ливо об'єктивно довести, що об'єкт прекрасний як такий. Проте в судженні про піднесене розуміння зникає, і уява вступає в розпачливу боротьбу з раціональним розумом. Розум примушує уяву сприймати або репрезентувати як одне ціле нескінченне розуміння, чого вона не може зробити, таким чином відкриваючи "безодню, в яку уява боїться провалитися" (Kant, 1987: 115). Природна подія або явище спонукають людський розум осмислювати свою здатність дійти до нескінченності в її зрозумінні, що перевищує або долає здатність розуміння зазирати в цю запаморочливу глибінь нескінченності. Ця інтуїція така, що дезорієнтує, або негативна, але, як вважає Кант, людський розум виходить тоді на сцену і вимагає представлення цього нескінченного розуміння, чого уява не може зробити і тільки сама себе ранить у цьому зусиллі. Судження про піднесене, таким чином, є задоволенням (хоч і негативним), тому що воно свідчить про здатність розуму утримувати в собі гідну поваги владу уяви і спрямовувати її на моральні цілі. Людина ушляхетнюється своєю спроможністю споглядати розбурхану силу природи з безпечної відстані і володіти знанням; хоч природа і здатна розчавити людину, особа досягає такої інтелектуальної моральної висоти, яку брутальна й дика природа ніколи не зруйнує. У XX ст., після двох світових війн, голоко-сту та вивільнення атомної енергії, більшість постмодерних мислителів уже не зберігають віри в те, що раціональний розум може стримати брутальну силу уяви. Чимало авторів, таких як Жан-Франсуа Ліотар та Жак Дерида, намагаються виразити бачення піднесеного як безодню або нездатність репрезентувати в мові нескінченність, яку людські створіння змогли б осмислити. Ліотар розвинув прочитання піднесеного у своїй книжці "Уроки аналітики піднесеного". Він твердить, що "Критика здатності судження" подає ситуацію відтворення або критики в загальному плані, і запевняє, що всі знання то-тегоричні (позбавлені об'єктивного змісту) та евристичні (улягають прагматичній вимозі бути універсально комунікабельними). На думку Лі-отара, кожне судження про красу, якщо його 306 довести до крайнощів, загрожує стати піднесеним. Крім того, піднесене представляє дифе-ренд, конфлікт між раціональним розумом та уявою, який у принципі не розв'язується на якомусь вищому рівні жодним універсальним судом чи владою, а може бути тільки відчутий. Ліотар висунув своє поняття диференду у книжці "Диференд: фрази в диспуті". У своєму есе "Парергон" Дерида твердить, що кантівське піднесене є антропоморфним, тому що воно обрамлене людським знанням і мисленням. Ця рамка, в яку розум вміщує піднесену подію, оберігає її від того, щоб у кінцевому підсумку вона проникла крізь незворушність розуму. Дерида протиставляє піднесене колосальному, яке у Канта, згідно з думкою Дерида, у своїй страховинності не належить ні до природи, ні до культури, а радше до них обох у спосіб, який викликає тривогу й жах. Піднесене в постмодерністському розумінні як страховинне, колосальне або первісно бездонне проривається за межі раціонального розуму, який намагається тримати його на припоні. Піднесене вказує на нездатність людей у своїй мові та мисленні уявити нескінченні можливості власного мислення або сили думки. Воно також вказує на напругу, яка виникає, коли люди міркують, вгадують або намагаються уявити неуявленне.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Піднесене» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
