Поступальний рух філософа у світі ідей відомий як паломництво. Цей термін застосував Жан-Франсуа Ліотар у своїй праці "Паломництва: закон, форма, подія" (1988) для того, щоб описати процес мислення, специфічний для філософії. Цей термін походить від латинського слова peregrinus, яке в англійській мові утворило дериватив pilgrim зі значенням "пілігрим", "прочанин", "паломник". Таким чином, термін "паломництво" {peregrination) вказує і на ідею мандрів, і на ідею аскетизму та суворості, притаманних статутові чернечого ордену. Як вважає Ліотар, ідеї схожі на хмари, водночас легкі й невиразно окреслені за своєю формою; в ту мить, коли нам здається, що ми їх добре роздивилися й зрозуміли, вони вже змінилися. Таким чином, паломництво — це мандри поміж хмарами ідей і зобов'язання шанувати їхню властивість постійно вислизати від нашого повного розуміння. "Паломництва: закон, форма, подія" — це запис лекцій, які Жан-Франсуа Ліотар прочитав у бібліотеці Велека Ірвінського університету в травні 1986 р. Френк Лентрік'я, який надіслав запрошення Ліотарові, попросив його визначити свою філософську позицію й розповісти, якою дорогою він до неї прийшов. Ліотарів вибір терміна "паломництво" став своєрідною реакцією на непорушність, що її передбачає слово "позиція". Крім того, "паломництво" містить протиставлення класичній формі наративу (що має початок, середину та кінець), яку передбачено в слові "дорога". Паломництво не має ані визначеного початку, ані визначеного кінця, воно розпочинається в середині речей, вказуючи на кілька зв'язків із минулим та майбутнім, воно є, якщо висловитися інакше, видом фразування. Ліотар надає величезного зна- чення фразуванню, поняттю, яке він розробляє в одній зі своїх найвідоміших праць "Диференд: фрази в диспуті" (1988). Для Ліотара і думка, і дія є видами фразування, вони демонструють своєрідний синтаксис, оскільки розгортаються в часі. Як різновид фразування, паломництво вміщує філософа в потік часу, в середину речей, а не у визначений час наративу. За Ліотаром, його ранні прагнення полягали в тому, щоб стати ченцем, художником або істориком; різні невдачі, що стали перешкодою на його шляху до кожного з цих занять, зрештою привели його до філософії. Кожне з цих покликань пов'язане з одним із понять, що визначають дороги, якими філософ добувається до своїх захмарних ідей: чернець має справу із законом Божим, художник — із формою, а історик — із подіями. Таким чином, паломництво сприяє розсіянню уваги філософа, що дозволяє йому/їй належно сприймати ту сторону випадків, яка робить їх актуальними подіями. Ця розсіяна увага дає змогу філософові розрізняти форму в потоці подій; його/її завданням стає по тому фразувати цю форму у стосунку до закону (всеохопності). "Паломництва" репрезентують повторне Лі-отарове визначення діяльності філософії в контексті постмодернізму. Традиційно філософи створювали системи думки, що систематизували й пояснювали різні аспекти людського досвіду. Постмодернізм зруйнував довіру до таких філософських систем або великих наративів (див. великий наратив). Ліотар здійснює своє повторне визначення діяльності філософії в контексті Кантової "Критики здатності судження" (відомої також як "Третя критика"), а більш конкретно, у стосунку до кантівського "категоричного імперативу" (не наповненої конкретним змістом директиви діяти, що виникає 298 внаслідок зустрічі з піднесеним, тобто естетичним судженням). Отже, паломництва — це спроби філософа налагодити зв'язок із подіями у світі постмодерністських малих наративів за відсутності центрального принципу або системи думки і лише за його/її чутливості до форми, що служить за провідника.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Паломництво» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
