"Ніщо" — це термін, який позначає відсутність присутності або внутрішнього існування в речах. Кожна світова філософія рано чи пізно підходить до проблеми ніщо. Воно перебуває в центрі діалогу між західною та незахідною, античною і сучасною, філософською і релігійною думкою. У тлумаченні вчення Будди, яке дав Нагарджуна (II ст.) люди розглядаються як наївно прив'язані до матеріального добробуту, що неминуче приводить їх до страждань. А що всі феномени порожні, то все, включаючи й людську думку, залежить від умовностей, і Нагарджуна наголошував на тому, що про реальну дійсність не можна навіть говорити поза нерозривними путами умовностей. Це веде також до сучасних спекуляцій постмодернізму. Ставлення до категорії "ніщо" стає фундаментальним людським викликом, тією філософською подорожжю, яку всі мають відбути. "Життєвим правилом" буддизму є придушення матеріальних бажань і звільнення від усіх надбань, тоді як рання християнська думка навчає нас, що ми можемо відкрити світло в наших серцях, яке веде нас до того місця, де він (якби ж то я знав, хто!) чекає на мене, — місця, куди ніхто не приходив" (Св. Хуан де ля Крус, "Пролог до Сходження на гору Кармель"). Ніщо в цих двох підходах не синонімічне із запереченням життя. Радше, коли ми ставимо під сумнів своє існування й більше не сприймаємо навколишній світ як щось очевидне, ми зупиняємось у своїй ході й усвідомлюємо, що в нас лежить під ногами. Є кілька етапів цього усвідомлення: раціональний аналіз, суб'єктивний екзистенціалізм і, нарешті, відокремлення або визволення, еквівалентне nyat y японському вченні буддизму та вільній від образів божественності Майстера Екгарта (1260—1327). У європейській філософії принцип cogito, запроваджений Декартом, встановлює людський контроль та визначає матеріальну реальність, незалежну від людської думки. Хоч формула Декарта починається з сумніву, буття утверджується в її кінці: dub'üo ergo cogito, cogito ergo sum ("сумніваюся, отже, думаю; думаю, отже, існую ). З цього випливає, що люди здатні підкорити собі природу в гонитві за утилітарністю, за допомогою науки і технології, що сприятимуть їм у цьому процесі. Тоді як сучасна американська культура й далі розвивається в цій традиції строго раціонального дослідження та прагнення утилітарного, європейський екзистенціалізм ускладнив це 293 прямолінійне та односпрямоване утвердження людського контролю. Жан-Поль Сартр висунув тезу, що існування передує сутності і що люди хочуть бути внутрішньою причиною свого власного буття, інакше кажучи, людина прагне бути Богом. Тому конфронтація з поняттям "ніщо" спричиняє загрозу, екзистенціальний angst (страх). У Європі це прагнення стимулювало також виникнення нігілізму, тобто ідеологічного визнання марноти, безглуздості життя та відсутності істинного світу під стежкою життя. Хоч нігілізм може стати філософським виправданням масових вбивств та голокосту, що їх практикував нацистський режим, вбивства та хаос можуть і не бути його єдиним наслідком. Альбер Камю, знову ж таки у злагоді з будди-стським мисленням, присвятив свою творчу діяльність пошукові шляхів, що вивели б людство за кордони, які поставив йому нігілізм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ніщо» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
