Метонімія або, буквально, "зміна назви" — це метафорична заміна, коли назва речі застосовується до якогось її атрибуту; як риторичний троп, як заміна причини наслідком, наслідку — причиною, власної назви якоїсь речі — однією з її характеристик. У класичній риториці та риторичних посібниках метонімія розглядається як троп (тобто "відвернення" від буквального значення), що як фігури мовлення або думки відхиляються від прямого мовленням з посиланнями (див.: Квінтиліан, "Настанови ораторові", IX). Це опертя на теорії референційних або "репрезентаційних" застосувань мови є критичним для зрозуміння нелегких взаємин постмодернізму з метонімією. Оскільки постмодернізм заперечує сферу долінґвістичного означуваного і натомість проголошує метапое-тику предметом свого дослідження, то як про- 263 світницький ідеал "наукового" референційного мовлення, так і теорії прямої, лінійної репрезентації відкидаються як головні метафори. Проте структурна лінгвістика Романа Яко-бсона заново визначила поняття метонімії, припустивши, що всі акти мовлення розвиваються за "двома семантичними лініями": метафоричною (яка функціонує, виходячи з принципу схожості) та метонімічною (яка функціонує, орієнтуючись на суміжність). Це визначення рішуче децентрувало питання референційності, оскільки структуралістський мовний аналіз зосереджує увагу на метафоричному або метонімічному взаємозв'язку, де один термін відноситься до іншого як протилежний його міметич-ному зв'язку з нелінґвістичним референтом. Подібним чином Кенет Берк схарактеризував метонімію як первинну характеристику мови, назвавши метонімію одним із її чотирьох "головних тропів" (разом із метафорою, синекдохою та іронією). Берк віддає перевагу метонімічній "редукції" над метафоричною, оскільки метафорична кореляція є неадекватною у стосунку до "соціальної сфери" людських взаємин. Таким чином, щоб належно розташувати метонімію в постмодерністській думці, ми мусимо спочатку відзначити різницю між застосуванням метоніма як тропа та метонімічними характеристиками самої мови. Як риторичний або естетичний троп, метонімія спирається на міме-тичні втіхи від схожості та присутності, які відходять від Аристотелевої схеми, а тому здебільшого відкидаються. Навпаки, постмодернізм зберігає зацікавленість пародійними або сміховими якостями метоніма, на відміну від теорій, що розглядають мову як систему прозорих резервуарів для ідей. Саме тому Дерида приєднується до Якобсонового визначення метонімії як "позиційного поєднання", тому що воно не спирається на лінійний рух від засобу до онтотеологічного смислу, а натомість повністю функціонує в межах самої мови. Саме тому також деМан в "Алегоріях читання" висловився проти Прустового віддання переваги метафорі над метонімією; він ілюструє, як віддання переваги метафорі спирається не тільки на естетичну ідеологію, а й на онтологічні основи; і ті, й інші нині відкидаються постмодерністськи-ми концепціями мови. Де Ман заходить так да- леко, що називає метафору й метонімію "епіс-темологічно несумісними". В кінцевому підсумку, ставлення до метонімії в постмодернізмі залежить від того, наскільки ця остання, як вважають, віддає перевагу відмінності та алтер-ності, а не моделям схожості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Метонімія» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
