Термін "малий наратив" був запроваджений Жаном-Франсуа Ліотаром, щоб описати тип можливостей або стратегій, які доступні в пост-модерності. Цей термін споріднений із терміном Людвіґа Вітґенштайна "мовні ігри". Малі наративи — це, згідно з уявленнями Ліо-тара, "поганські стратегії", тобто вони нагадують той вид домовленостей, що їх мусили укладати погани, оскільки їм доводилося мати справу з багатьма богами. У поганському світі людина домовлялася про свою долю, не маючи повної інформації: суперечка з богом, перевдягненим у жебрака, легко могла накликати його гнів, а спроба догодити богові струмка могла розгнівати бога лісів. Не маючи чітко визначеної сукупності правил для розв'язання таких ситуацій, погани застосовували хитрість та мовні ігри. Натомість упорядковані монотеїстичні релігії розробили систему зрозуміння світу та кодекс обов'язкової поведінки; інакше кажучи, вони були великими наративами (див. великий наратив). Малі наративи, як вважає Ліотар, виходять на передній план, коли великі наративи модернізму втрачають свою вірогідність. У тій сфері, де політичне втручання великого масштабу уявляється майже неможливим, лише локальне втручання пропонує справді ефективний спосіб розв'язання проблем. Модерність мала справу з проблемами, що виникали у глобальному контексті; постмодерність дозволяє залагоджувати справи лише стосовно конкретних речей. Наприклад, наділення жінок більшими правами має різне значення в якійсь із західних столиць та в селі у Бангладеш; всеохо-пне визначення віддає перевагу якійсь одній ситуації перед іншими і не пропонує реальних розв'язань. Окрім "мовних ігор", Ліотар використовував як альтернативи термінові "малий наратив" також "паралогія" або "паралогізм"; термін "паралогія" (від гр. paralogon, дивний, несподіваний або навіть такий, що суперечить здоровому глуздові) має означати в цій інтерпретації несподіваний, контрінтуїтивний хід. Термін "малі наративи" Ліотар уперше застосував у своєму тексті "Постмодерні умови" (1984) як постмодерну альтернативу до "великих наративів'. У цьому конкретному тексті Ліотар застосовує цей термін досить обмежено, головним чином тоді, коли обговорює виникнення в контексті науки великої кількості наукових теорій, які в другій половині XX ст. ставлять під знак запитання наше розуміння поступу знання. Прикладами таких наукових малих наративів є теорема Ґеделя, квантова фізика, теорія фракталів і катастроф; кожен із них вводить у наукове поле дисконтинуальності, винятки, які не підпорядковуються класичній номологічній парадигмі систематичного наукового знання. Наприклад, квантова фізика, яка адекватно пояснює поведінку частинок атома, несумісна з теорією відносності, яка описує всі інші величини фізичних феноменів, і ця несумісність досі існує, попри всі спроби створити об'єднану теорію сучасної фізики. Малі наративи наголошують на розбіжностях у межах дискурсивного обрію консенсусу, якого ніколи не вдається досягти. Такі ходи ставлять під знак запитання ефективність великих наративів або наукових парадигм і зумовлюють існування комплексної складності. У "Справедливій грі" (1985), довгій розмові між Ліотаром та редактором французького літературного щоквартальника "L'Esprit" малі наративи набувають ширшого значення в їхньому стосунку до поганства. Ліотар висуває припущення, що поганство мало на меті розмноження малих наративів. Це допомагає прояснити широко розповсюджене хибне розуміння твердження, викладеного в "Постмодерних умовах": постмодернізм — це не заміна великих наративів малими, а радше умови, за яких малі наративи стають життєспроможними політич- 253 ними стратегіями. Біл Ридінґс висвітлює різницю між модернізмом і постмодернізмом у своїй праці "Представляючи Ліотара" (1991) і твердить, що в модернізмі великі наративи пов'язують малі наративи паралельно (один біля одного) навколо центрального референта, тоді як у постмодернізмі малі наративи пов'язуються серійно (один після одного). Це радше формальне, ніж історичне розуміння пояснює визначення, яке Ліотар дав наприкінці "Постмо-дерних умов": там він твердить, що постмодернізм — це не конкретний історичний період, який приходить після модерності, а радше сукупність умов, що існували в різні історичні періоди, включаючи античність та кінець двадцятого століття. Малі наративи належать до констеляції термінів, що їх Ліотар співвідносить із фразуванням (поєднанням термінів або дій), підключаючи сюди також диференд (конфлікт, для якого не існує відомого юридичного прецеденту) та мандри (тип фразування або малого наративу, який філософ конструює, коли має справу з ідеями; див. паломництво). Хоч малі наративи дають можливість виражати відмінності та складність у постмодернос-ті, вони не завжди мають своїм наслідком стратегічну мобільність. Цю двозначність найліпше можна продемонструвати у випадку фемінізму. Ціла низка послідовних поділів у фемінізмі за расою, класом, сексуальністю та етнічною належністю (а також і численні дрібніші поділи в рамках кожного з таких поділів) завели перспективу політичного втручання в глухий кут. Цей глухий кут можна найкраще проілюструвати появою постфемінізму, своєрідної реакції на політичну емансипаційну програму, запропоновану фемінізмом, реакції, яка виражає втому та огиду до політики, спрямованої на проблеми меншин, та пропаганди ідей, що їх багато хто сприймає як маскуліністичні погляди на жінок. Політична двозначність малих наративів далі ускладнюється, коли ми візьмемо до уваги, як легко вони можуть тлумачитися як ефективні стратегії пізнього капіталізму. Малі вкладники капіталів, батьки, що працюють неповний робочий день, надомні працівники корпорацій репрезентують успішні малі наративи в контексті капіталізму. Попри радикальну політичну програму та суспільну активність Ліотара, його на- укова діяльність є постійним прикладом критичного мислення, позначеного глибокою напругою між описовим і приписовим (тобто політичним) прочитанням постмодерних умов, що є проблематикою, характерною для малих наративів і центральною для інтересів постмодер-ністської теорії (загальне обговорення того, як ця проблематика опрацьовується в контексті французької теорії, читач знайде у: Starr, 1995).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Малий наратив» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
