Мамбі 1997 р. вступив у серйозну дискусію з критиками постмодернізму, водночас намагаючись також окреслити корисність постмодернізму для комунікаційних студій. Мамбі наполягав на фундаментальній "(не)можливості комунікації". Це твердження включає в себе найсуперечливіший аспект постмодернізму для вчених комунікаційної галузі, тому що він, як здається, підриває статус дисципліни. Як пояснює, проте, Мамбі, постмодерністські комунікаційні студії не так з'ясовують неможливість комунікації, як досліджують її складність, яка відкривається при альтернативних прочитаннях, і непорозуміння, що виникають між інтенцією послання та соціально розташованим і дискурсивно вибудуваним адресатом. Ця теоретична претензія має тривалу історію в рамках комунікації. Праці, присвячені субкультурам "фанів", такі як дослідження фанів "Стар трек" у праці Генрі Дженкінса "Текстуальні браконьєри" (1992), дали етнографічне обґрунтування творчому "незаконному проникненню" текстів у різні інтерпретаційні спільноти. До того ж пізна- 212 вальні підходи до комунікації відкрили значущі відмінності між тим, як розуміє послання дослідник, і "ментальною моделлю", яку конструює одержувач послання в мить прийому. Тут варто додати, що існує довга історія досліджень прийому комунікаційних послань у загальному вивченні масових комунікацій, яка показує, що можуть бути різні реакції на послання залежно від відмінностей між людьми, які входять до групи. Тривала критика цього аспекту постмодернізму, яку можна виявити передусім серед критично настроєних вчених галузі комунікацій, спрямована проти того, що постмодернізм дивиться надто "оптимістичним" поглядом на декодування (див. Harms and Dickens, 1996). Постмодерністи, твердять такі критики, занадто переоцінюють здатність споживача руйнувати домінантне ідеологічне значення, виготовляючи в такий спосіб необмежену кількість політично прогресивного читва і діючи як апологет "ліберального плюралізму". Ця суперечка не дає жодного знаку, що вона коли-небудь вичерпається, хоча праці Джеймсона на тему постмодернізму та мас-медіа (передусім з огляду на його зацікавлення "історичністю") можуть правити за корективи до висновків таких дослідників у галузі критичних і культурних студій, як Джон Фіске та Стюарт Гол, котрі пишуть про те, чого не вистачає в підході Бодріяра. Слід сказати, що саме постмодерні теорії симуляції та гіперреальності Бодріяра найчастіше згадуються та критикуються вченими в галузі комунікацій. Якщо придивитися до цієї проблеми ближче, опір домінуючим посланням, певно, є менш поширеним явищем, аніж це припускають деякі представники постмодерністської науки, і на статистично маргінальні прочитання не слід дивитись як на обов'язково прогресивні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постмодерністські комунікаційні студії» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
