Культура, опосередкована електронними комунікаційними технологіями, і передусім Інтернет, відома як кіберкультура. Хоча було б важко визначити, коли вперше застосовано термін кіберкультура, це поняття має довгу історію, яку можна простежити принаймні до публікації в 1967 р. книжки канадця Маршала МакЛюена "Середовище — це послання: інвентар наслідків" (1967). В цій книжці МакЛюен описує світ, перетворений електронними засобами комунікації, в якому нас бомбардує невичерпний потік інформації. МакЛюен висунув тезу, що телебачення і телефони мають своїм наслідком передачу радше інформатора, ніж інформації. В інтерв'ю журналові "Плейбой" він зауважив, що телебачення "витатуйовує своє послання просто на нашій шкірі". Ці інтуїтивні припущення залишаються центральними для студій кіберкультури. Поняття про перетворення тіла та особистості через розмивання мистецьких фактів та природного й глобального перетворення суспільних, ринкових та культурних структур засобами моментальних і всюдисутніх комунікаційних систем є пріоритетними в більшості дискусій про кіберкультуру. Шері Теркл у дослідженні "Життя на екрані" (1995) твердить, що кіберкультура є культурою симуляції, в якій ідентичність є різноманітною, а постмодерністські епістемологічні та онтологічні концепції внесені в повсякденну свідомість. В есе "Кіберкультура" Марк Дері визначає кіберкультуру як "широкий, слабко пов'язаний комплекс сублеґітимних, альтернативних та опозиційних субкультур... чиїм спільним проектом є руйнівне застосування технічних вигод, часто в рамках радикальної політики..." (Dery, 1992: 509). В одному зі своїх перших широких критичних досліджень субкультури "Уникай швидкості" (1996) Дері вивчав субкультури, які формуються навколо нових технологій у суспільних середовищах, що їх ці технології заново структуру вали, а також у кіберпросторах, ними створених. Він твердив, що темами, центральними для всіх субкультур, які він досліджував, є розмивання меж між біологією й технологією та рух до трансцендентності тіла. Поняття тілесної трансцендентності, безперечно, домінує в багатьох видах кіберкультури, від нерідко похмурих прогнозів наукової кіберфанта-стики в стилі "панк" до утопічних візій багатьох технофілів. У романах Вільяма Ґібсона, винахідника терміна "кіберпростір", часто зустрічаються персонажі, які "завантажують" свій розум у комп'ютерну мережу, іноді з непередбаченими наслідками. Проте культури, що їх класифікує Дері, не становлять вичерпного дослідження всіх варіантів кіберкультури. 1 хоча втеча з матеріального тіла є панівним поняттям у кіберкультурному дискурсі, вона не є чимось універсальним. Феміністські критики кіберкультури, особливо ті, які перебувають під впливом кіборґ-теорії Донни Гаревей, залишаються скептично настроєними до ідей тілесної трансцендентності. Дослідження кіберпросторового права та політичної економії вказують на набагато ширші приховані наслідки кіберкультури і при тому мало спираються на більш езотеричні теми кі-берпанку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кіберкультура» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
