Жабес, Едмон (Jabes, Edmond) Нар. 16 квітня 1912 p., Каїр, Єгипет; пом. 2 січня 1991 p., Париж, Франція. Письменник, поет і філософський/релігійний мислитель Найбільш значущою подією, яка визначила характер мислення та наукової творчості Жабеса, безперечно, став той факт, що під час Суецької кризи 1956 p., коли Єгипет та Ізраїль перебували в стані війни, президент Єгипту Ґамаль Абдель Насер вигнав з країни єврейську громаду. 1957 р. Жабес залишив усе, що мав, у Каїрі й емігрував з родиною до Франції. Вигнання з Єгипту, зазначає Жабес, стало для нього тим ключовим моментом, коли йому довелося реально усвідомити свою єврейську ідентичність; це спонукало його прочитати класичні єврейські тексти — Тору, Талмуд, Кабалу. Саме його несподівана доля — доля єврея на вигнанні, — та подальше вивчення класичних єврейських текстів, як пояснював він, і спричинилися до появи цілої низки його книжок, серед яких можна назвати: "Я будую свій дім", "Книга запитань", "Книга подібностей", „Книга відхилень", „Книга часток" та посмертно опублікована "Книга гостинності". Жабес був нагороджений Великою національною премією Франції в царині поезії (1987), але значно важливішим був його вплив на постмодерну поезію (див. поезія, постмодерність) та на мислення таких філософів, як Моріс Бланшо, Жак Дерида та Ґабріель Бунур, вплив, який сформував і визначив ландшафт постмодернізму. На відміну від Теодора Адорно, який твердив, що поезія після Освенціма стала неможливою, Жабес дивився на голокост, як і на антисемітські обертони Суецької кризи, як на ва- жливий матеріал, на якому можна було не тільки дослідити контекст єврейської ідентичності та виживання, а й обміркувати внутрішні передумови виживання літератури та поезії. Тоді як Адорно розглядав голокост, як ознаку близького кінця поезії, Жабес сприймав його як важливий початок — перегляд — поезії. І якщо звернутися до його семитомної "Книги запитань", твору, який не є ані поемою, ані романом, ані філософським есе, ані драмою, а радше є сполученням усіх цих форм, стане зрозуміло, що текст як одне ціле плавно рухається вперед разом із діалогами персонажів, моментами ліричної напруги, прозовим коментарем, піснями та афоризмами. Весь текст схожий на суміш фрагментів, що знову й знову повертаються до центрального запитання, що ставиться в книжці, — як людина може говорити те, що, по суті, не може бути сказане. Тиша перебуває в самому осередді текстів Жабеса. Уся траєкторія і "Книги запитань", і тих творів, що йдуть слідом за нею, містить ретельне дослідження нерозривного взаємозв'язку між мовою та мовчанням, письмом і вигнан-ням, поезією і наукою, словами і смертю. Його мета, як пояснює сам Жабес у "Книзі запитань", полягає не в тому, щоб скоритися мовчанню та внутрішнім обмеженням мови, а в тому, щоб і далі писати; заглибитися в нескінченний пошук коренів слів та значень. Модель Жабеса — це поєднання талмудичної текстуальності та філософського пошуку, де запитання підказують наступні запитання, і так до безконечності; де успіх вимірюється здатністю автора писати за допомогою цих запитань. Таким чином, "книжка" для Жабеса є водночас документальним засвідченням його спроб сказати те, що не може бути сказане, через прихід до відповідей (хоча й безконечно затриманих); це також місце, де він налагоджує зв'язок зі своїм 148 суб'єктом, його ідентичністю та актом письма. Виходить, що книжка — це і результат, і процес; результат його боротьби і те місце, де він вступає в цю боротьбу. Використання Жабесом фрагмента у спробах подати цілість та його схожа на мозаїку поетична техніка справили великий вплив на поетів та прозаїків XX ст. Подібно до техніки поетичного колажу поета Езри Паунда, Жабе-сове введення різних жанрів та способів письма у поезію кидає виклик нашим усталеним уявленням про вірші, і "Книга запитань", як і інші його праці, пропонує нову модель постмодерної поезії. По суті, багато сучасних поетів бачать у Жабесі одну з найважливіших постатей у сучасній поезії, особливо відтоді, як його методологія та діапазон поезії розірвали поетичний твір як завершений у собі мистецький факт і вбачають у ньому здатність включати у свою сферу елементи ідеології, політики, історії, духовності та критики. Виклик, кинутий Жабесом усталеному поняттю поетичного твору, дозволив йому уникнути критики Адорно, спрямованої проти ліричної поезії, і репрезентувати поетичний твір як емоційний, інтелектуальний, філософський, історичний та політичний комплекс. Вплив Жабеса легко помітити у таких дуже різних сучасних поетів, як Розмері Волд-роп (яка також перекладала Жабеса англійською мовою), Майкл Палмер, Вільям Бронк, у таких поетичних рухах, як М=0=В=Н=А поезія ("L=A=N=G=U=A=G=E poetry"), і цілій Генерації сучасних французьких поетів. Вплив Жабеса на постмодерністський ландшафт не обмежується тільки поезією: його тексти також змінили траєкторію постмодерніст-ської філософії. Наприклад, Жак Дерида приділяє велику увагу Жабесові в есе "Едмон Жа-бес і питання книги" (опубліковане в збірнику "Письмо та відмінність", 1968). Якщо взяти до уваги, що есе "Едмон Жабес і питання книги" спочатку було видрукуване в журналі 1964 p., a славетна лекція Дерида "Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук" (також опублікована в збірнику "Письмо та відмінність") була виголошена 1966 p., ця послідовність показує важливу й сповнену інтриги хронологію, а надто з огляду на те, що обидва есе в певному розумінні є паралельними, оскільки обидва зо- середжують увагу на акті називання та неявному послабленні значення, що перетворюється на слід знака. Послідовність написаних Дерида есе засвідчує, що письмова творчість та мислення Жабеса відіграли життєво важливу роль у формуванні концепції Дерида про акт сигніфі-кації та про його дослідження. У ширшому плані, відкриття Дерида цілком реформувало і заново формулювало спосіб, у який розглядаються процеси та акти мови, значення та знання. Тому ми маємо всі підстави дивитися на Жабеса, як на одну з найважливіших і провідних постатей у постмодерністському дискурсі: сила його інтелекту та діапазон його поетичних планів і сьогодні вносять зміни в постмодерністський ландшафт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Жабес, Едмон» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
