У грецькій мові словом епістема позначається абсолютне систематичне знання. Це слово було запозичене і вжите Мішелем Фуко для позначення сукупності відносин та законів трансформації, що об'єднують усі дискурсивні практики (див. дискурс) у даний період часу. З 1966 p., коли Фуко вперше застосував цей термін у своїй праці "Слова і речі" (перекладеній та опублікованій англійською мовою в 1970 р. під назвою "Порядок речей" ("The Order of Things"), він широко вживався багатьма теоретиками постмодернізму в найрізноманітніших дисциплінарних галузях. Поява епістеми як ключового терміна в праці Фуко свідчить про його бажання наголосити на певній регулярності розвитку різних форм знання (connaissance y його відмінності від epistémè) у якийсь конкретний момент часу. При застосуванні Фуко термін епістема точно вказує на цю регулярність, на мережу структурних законів, які можуть пояснювати численні пороги, що їх переходять дискурсивні формулювання. Наприклад, праця Фуко адресується до зростання епістемологічних фігур (дискурсивних утворень із їхньою власною сукупністю стверджувальних висловлювань); до наук (епістемологічних фігур, які підпорядковані певній кількості нормативних критеріїв); до формалізованих систем (наукових дискурсів, здатних організувати формальні структури, що їх вони зумовлюють). Крім того, Фуко застосовує цей термін, говорячи про закони, що керують відносинами між цими порогами, про їхні переходи від одного утворення до іншого та їхній розподіл у часі. І хоч він також мав указувати на період часу, в якому вміщена конкретна сукупність дискурсивних регулярностей, Фуко підкреслює в "Археології знання", що епістему не слід сприймати як таку, що виражає "суверенну одиничність суб'єкта, духу або періоду" (1972: 191). Епістема якоїсь історичної доби, пише він, "є не сумою її знань і не загальним стилем її досліджень... це простір дисперсії... відкрите поле відносин... поза всяким сумнівом, нескінченно специфічне" (1978: 10). Хоча Фуко й наполягає на неможливості зафіксувати епістему періоду, досить поважні заперечення були висунуті проти цього терміна багатьма критиками через його всеохопні значення. Але правда й те, що Фуко ніколи не сприймав епістему як загальну теорію, що претендувала б на визначення цілості мови в даний період. У його ранніх працях принаймні поняття епістеми відкриває простір для Фуко-археолога, даючи йому можливість вийти за межі всеохопного розуміння історії й перейти до аналізу, що приділяв би належну увагу розривам у ній, не прагнучи осмислювати їх у плані уніфікації. В таких своїх працях, як "Історія божевілля в класичну добу" та "Порядок речей", Фуко приділяє увагу "розламам" в історії наук, що їх він називає "епістемологічними зміщеннями". Як вважає Фуко, аналіз цих зміщень не лише допомагає осмислити обмеження, накинуті дискурсові в даний момент, а й дає археологові змогу порушити різні питання стосовно науки, питання, які більше не зосереджуються на тому, що легітимізує науку, а дають можливість з'ясувати, "що означає для ... (якоїсь конкретної) науки бути наукою" (1972: 192). Переписування Фуко історії науки як комплексного зв'язку послідовних епістемологічних зміщень залишається дискусійною проблемою в критичних оцінках його праці. Як твердить дехто з його опонентів, Фуко не може пояснити причини цих зміщень. Хоча він докладає чимало зусиль, щоб співвіднести знайдені ним розриви з історичною практикою, а не з трансцендентним суб'єктом, такі критики, як Даяна Макдонел, вважають, що він "не бачить зв'язку між знаннями... та іншою суспільною практикою" (1986: 88). Якщо ж вірити Робертові Янґові, то саме з цієї причини Фуко "відходить" від свого проекту археології та аналізу епістем (які, зрештою, почали здаватися йому надто "чистими, концептуально асептичними") на користь більш політичного розуміння історичного дослідження в термінах опрацьованого Фридри-хом Ніцше поняття "генеалогії" (1990: 81).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Епістема» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
