Данто, Артур Колмен (Danto, Arthur Coleman) Нар. 1 січня 1924 p., Ен Ербор, Мічиґан, США. Філософ-аналітик і критик мистецтва Праці Артура Данто включають у себе професійні філософські трактати і критичні твори на ширші мистецькі теми, найвідомішими з яких є критичні нотатки, що їх він із 1984 р. постійно пише для "Nation", замінивши на цьому місці таких шанованих критиків, як Лоренс Аловей та Клемент Ґрінберґ. І його філософія, і мистецька критика перебувають під помітним впливом творів Вітґенштайна та Геґеля; на відміну від багатьох інших англо-американських філософів, його інтереси поширюються також на такі постаті, як Сартр і Ніцше. Суть методологічного підходу Данто до творів мистецтва полягала в тому, що він ставив питання про нерозрізнюване. Такий підхід він спочатку опрацював у 1964 p. y стосунку до "ящиків Брильйо" Енді Воргола, своєрідних витворів поп-мистецтва, що зовні нічим не відрізнялися від обтягнутих шовком картонних ящиків, у яких мило цієї марки звичайно надходило до крамниць. Сформульоване Данто запитання звучить так: як ми можемо провести різницю між "реальним" ящиком для мила "Брильйо" і тим, що на вигляд ідентичне йому, але виготовлене Ворголом як твір мистецтва? Хоча цей метод, на перший погляд, може здатися чимось подібним до опрацьованого Дери-да поняття розрізнення (différance), Данто залишається міцно закоріненим у аналітичному підході до філософії, який радше припускає відносну стабільність категорій форми і змісту, аніж схиляється до постмодерністської євро- пейської тенденції піддавати сумніву такі відмінності. Саме по собі питання репрезентації ніколи не було для Данто проблемою. У своєму опрацюванні цього питання про нерозрізнюване Данто порушує чимало класичних філософських проблем. По-перше, він застосовує цей метод, щоб спробувати з'ясувати онтологічний статус твору мистецтва, визначаючи, в кінцевому підсумку, що об'єкт є твором мистецтва через те, що його контекст — це світ мистецтва, і він здатний відіграти певну (потенційну) роль в історії мистецтва. Радше на вітґенштайнівській ноті він також звертається до епістемологічного питання про те, як ми реально визначаємо щось як мистецтво (або не мистецтво), знов повертаючись до залежності від суспільного контексту об'єкта для того, щоб уможливити таке розпізнання. Особливо цікаво тут відзначити впевненість Данто у тому, що зорова модель непроникна для пізнання: він розуміє бачення як щось радикально відокремлене від знання, а тому те, що ми знаємо, не входить у сприймальний досвід того, що ми бачимо. Так, проблема репрезентації постає в рамках англо-американської філософської конструкції розуму, де головне питання полягає в тому, як насправді ми аналізуємо різні (і часто оптично нерозрізнювані) елементи зорового досвіду, щоб довідатися, що одна з червоно-біло-синіх коробок — це твір мистецтва (витвір Воргола), а друга — просто картонний ящик, який чекає, коли продавець його спорожнить. На думку Данто, різниця полягає саме в тому, що ми тлумачимо витвори Воргола як мистецтво, трактуємо його як мистецтво через розумовий акт. Продовженням цього розумового уявлення є участь Ворголового ящика в суспільній та критичній сфері мистецького світу, його розташування там, де стають предметом дискусії його відносні переваги та місце в історії мистецтва. 112 Вплив Геґеля на працю Данто становить особливий інтерес. Хоч, на перший погляд, він начебто досі зберігає прихильність до переважно картезіанського поділу суб'єкт/об'єкт, він переміщує центр ваги телеологічної праці духу (Geist) у Геґеля з філософії до історії мистецтва. Замість того, щоб дивитись на філософію як на процес, у якому виражається свідомість, як ми це бачимо у Геґеля, Данто вважає, що це завдання виконує сам процес з'ясування значення мистецтва (історичного виміру історії мистецтва). Справді, Ворголові "ящики Брильйо" є для Данто розв'язкою цього руху: з їхньою появою мистецтво доходить свого кінця, тому що, доведене до своєї граничної межі, воно врешті-решт стає філософією. Теорії Данто були критиковані за їхнє опертя на надзвичайно спрощену модель бачення, як і за їхню нездатність звертатися до проблеми репрезентації як такої. Рихард Вольгайм вважає метод нерозрізнюваних елементів слабким із філософського погляду, оскільки умови, згідно з якими один об'єкт можна визнати твором мистецтва, а другий — ні, ніколи не називаються, а отже, цим методом нічого не можна ані підтвердити, ані спростувати. Проте завдяки ясності своєї прози та наочності критичних спостережень Данто став великою загадкою і водночас одним із найдоступніших і найсерйозніших критиків мистецтва з тих, які працюють сьогодні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Данто, Артур Колмен» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
