У лінгвістиці графема — це найменший значущий елемент письмового висловлювання. У фонетичному письмі та в контексті традиційної семіотики, як вона була визначена Фердина-ном де Сосюром, графема протиставляється і підпорядковується фонемі, елементарній одиниці звуку в тій або іншій конкретній мові. Тоді як фонема сприймається як єдність означни-ка/означуваного завдяки її властивості відокремлювати одне слово від іншого, графема зводиться до статусу "чистого" означника, матеріального репрезентанта одиниці звуку. Саме через таку редукцію графеми до стану доповнюваності й екстеріорності у стосунку до фонеми/мовлення французько-алжирський філософ Жак Дерида розташовує її в самому центрі свого критичного дослідження Сосюро-вої семіології та комунікаційної моделі, яку пропонує його теорія знаків. Згідно з цією моделлю, комунікація визначається як передавання доступного визначенню, завжди вже присутнього змісту (наприклад, думки, поняття, референта, наміру тощо) від одного суб'єкта (відправника) до другого (адресата). Таким чином, як наголошує Дерида, сосюрівська се-міологія передбачає і ідею суб'єктивності, яка повністю присутня (стосовно себе та стосовно інших), уніфікована, визначена перед процесом передавання, і ідею об'єктивності (значення як об'єктивність), яка сприймається в термінах переносної властивості (властивість знаків як засобів вираження суб'єкта) і залишається відокремною від засобу комунікації і не заторкнутою ним. Обґрунтовуючи свою модель комунікації в присутності (присутності суб'єкта, що цілком панує над своїм мовленням, присутності значення, як повноти знака) та репрезентації (репрезентації об'єктивності), що мислиться в знаках, репродукції значення, як істини або наміру у сприйманні, репрезентації "я" як початку або джерела в іншому, де Сосюр, твердить Дерида, залишається в межах традиції того, що він називає метафізикою присутності, і, таким чином, у межах історії логоцентризму (термін, введений Дерида, щоб описати віддання переваги в західній думці логосові як образу значення, істини, права, розуму в мові). Звідси, як зазначає Дерида, й фоноцентричний ухил Co- 100 сюрової моделі, тобто її залежність від фонетичної субстанції. Зосередженість Дерида на графемі — це не просто зустрічний хід, а зусилля з його боку підірвати традиційну семіологію, перевернути кілька ієрархічних підпорядкувань (фонема над графемою, мова над письмом, означуване над означником, присутність над відсутністю тощо), на яких вона стоїть. Графема передусім цікавить Дерида не як другий, менш помітний бік бінарної опозиції, а як те, що міститься в мові загалом (а отже, й у мовленні) і резюмує структурні властивості кожного знака (і письмового, і усного). У своєму есе "Підпис, подія, контекст , присвяченому теорії мовного акту Дж. Л. Остіна (1911—1960), Дерида показує, що здатність вводити себе в безконечну кількість контекстів, — здатність передусім графе-матична, як на це непрямо вказує етимологічна спорідненість між "graft" (прищеплювати) і graph (грецький корінь слова "graphema"), — і носити в собі слід цих введень є, по суті, притаманною кожній позначці (mark). Саме це, як твердить Дерида, і є тим, що робить будь-яку позначку знаком, тобто тим, що може функціонувати в системі означень. Таким чином, графему не слід вважати випадковою і зовнішньою щодо "природи" мови (втіленої в голосі, як у матеріальному вираженні внутрішньої повної присутності), а навпаки, такою, що Гарантує її життя — парадоксальним чином через впровадження в неї принципу смерті; інакше кажучи, заражаючи всяку повну присутність (або ілюзії про неї) відсутністю, — чи це буде відсутність творчого суб'єкта, чи відсутність референта, чи відсутність фіксованого означуваного, такого як arche (початок) і telos (кінець) мови. Наполягаючи на тому, що можливість функціонування за відсутності будь-якого початку, посилання або призначення загалом робить кожну позначку графемою, Дерида виступає проти бінарної опозиції мовлення та письма і нейтралізує фоноцентризм сосюрівської моделі. Більше того, він натякає на необхідність зміщення від стандартного поняття письма до альтернативного поняття, яке було б зосереджене навколо центру, що він називає gram. Походячи від грецького слова gramme (письмова позначка, лінія, слід), gram заново вписує графему за межами її визначення в сосюрівській се- міології і стає "назвою знаку, що перебуває «під стертим»", якщо цитувати Гаятрі Чакра-ворті Співак (Derrida, 1974: 1). Одне слово, він стає тим проміжком, у якому протиставлення, що структурують сосюрівський знак, втрачають свою чинність. Функціонуючи згідно зі структурою сліду, gram вписує присутність, яка не є повнішою, аніж залишок (фр. restance), бо сила прищеплення graft/graph, якій ця присутність підпорядкована, не дозволяє їй залишатися, тобто безліч разів повертатися в тій самій якості. Проте вона також не є порожньою, бо носить у собі свій власний залишок (і залишок іншого). Отже, gram для Дерида — це те, що заново позначає знак, як структуру відмінності, заново складаючи конфігурацію значення як процес/гру відмінностей та слідів цих відмінностей. Таким чином, він невіддільний від того, що Дерида називає розрізненням (difjérance) (власне, він є самою її можливістю), і визначає основу, що сама себе усуває, його граматології, "науки", яка заступає семіологію, зміщуючи фокус від логосу та логіки на графему та структуру її грам/атики. Критика сосюрівської семіології, яку здійснює Дерида, свідчить про постмодерністську зацікавленість прозорістю будь-якої комунікаційної моделі мови. Крім того, запроваджене ним нове розуміння (і практика) письма, яке охоплює зони, традиційно йому чужі, з 1970-х pp. збігається з пожвавленням інтересу до засобів комунікації та гіпертекстуальності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Графема» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
