Гетероґлосія — це поняття, що визначає стратифікацію різних "мов", якими користуються мовці однієї (офіційної або національної) мови, та динаміку, що виникає внаслідок їхнього вза-ємонакладання та взаємодії. Запропонований на початку XX ст. російським філософом та літературним критиком М.М. Бахтіним, термін гетероґлосія був найдетальніше опрацьований у великому есе Бахтіна "Слово в романі" (1975, англійський переклад опубліковано 1981 p.). Англійське слово heteroglossia означає ' диференційована мова" (від російського слова "раз-норечие"). У лексиконі Бахтіна гетероґлосія — це термін, що визначає як атрибут конкретної мови в конкретний історичний момент (коли соціальна та класова стратифікація заявляють про себе через лінгвістичну фрагментацію), так і визначальну характеристику мови в загальному розумінні (мова є гетероґлосною в тому випадку, коли вона доходить до мовців, уже наділена соціальними резонансами та значеннями). Поняття гетероґлосії пов'язане з бахтінсь-ким розумінням мови як реальності, керованої двома протилежними силами: доцентровою (спрямованою до єдиного центру, що позначається поняттям "офіційної" або "національної" мови) і відцентровою (геть від цього центру, в напрямку регіонального діалекту, а також до "мов", застосовуваних різними класами, генераціями та представниками професій, які складають спільноту мовців). Теорія Бахтіна тяжіє до наголошування на відцентровій силі, причому поняття гетероґлосії розуміється як складова частина ширшого втручання в суперечку про природу самої мови. Поняття гетероґлосії трактує мовне висловлювання не як один із моментів узагальненої лінгвістичної практики (тобто не як частину коду в Сосюровій langue), a радше дозволяє визначити індивідуальне висловлювання як ідеологічно зорієнтоване, наділене формальними характеристиками, які позначають цю орієнтацію високим ступенем поверхневої специфіки. Поняття гетероґлосії — це лише частина відповіді на методологічне запитання, як зрозуміти й пояснити присутність різних (і часто конкурентних) "мов" у єдиному культурному факті. На думку Бахтіна, тим жанром, який ставить критика перед цими труднощами у най-безпосередніший спосіб, є роман, літературна форма, що, як він твердить, набуває своїх обрисів історично, у відповідь на лінгвістичну фрагментацію. Коли соціальні мови вміщені в романний простір, вони не підпорядковуються авторській мові, що намагається їх уніфікувати, і не виключають одна одної; натомість роман діє в такий спосіб, щоб виставити взаємонакла-дання цих мов одна на одну, виводячи на перший план співіснування суспільно-ідеологічних суперечностей між різними історичними моментами, різною класовою належністю та ідеологічними орієнтаціями. Постмодерністські звернення до теорії Бахтіна є надто різноманітними, аби їх можна було коротко підсумувати. Оскільки поняття гетероґлосії приводить до висновку, що мова несе в собі ідеологічні орієнтації, зумовлені попереднім слововжитком, але робить очевидним також і те, що вона може змінюватися в кожному новому мовному акті або завдяки такому акту, воно допомагає теоріям збочень, фемінізму та постколоніалізму звертатися із запитаннями до динаміки влади, не наслідуючи її, і опрацьовувати проблеми, а також можливості для суб'єктів, що намагаються утвердити себе ідеологічно та політично. Додаткова література Bakhtin, М.М. (1981) "Discourse in the Novel", in M. Holquist(ed.), The Dialogic Imagination: Four Essays. trans. Caryl Emerson and Michael Holquist, Austin, TX: University of Texas Press. CTIBEH ГЕЙВАРД
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гетероґлосія» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
