Ваттімо, Джанні (Vattimo, Gianni) Hap. 1936 p., Турин, Італія. Філософ і онтолог-герменевтик Дослідник творчості Фридриха Ніцше та Ма-ртіна Гайдеґера, Джанні Ваттімо вивчає інтелектуальний та історичний перехід від модерно-сті до постмодерності та його значення для герменевтики, естетики, технології та онтології. У своїй праці "Кінець модерності" Ваттімо твердить, що діагноз Ніцше, поставлений європейському нігілізмові, означає, що найвищі оцінки знецінюють себе і що жодна найвища або головна оцінка не може посісти їхнього місця. Як вважає Ваттімо, у праці Ніцше "Людське, занадто людське" стрижневій цінності сучасності, перевагам нового або модерного над старим або традиційним кидається виклик радше у радикальний, аніж у реакційний спосіб. Ніцшеанська критика сприяє розпадові поняття прогресу. На думку Ваттімо, праця Ніцше репрезентує звивисту думку, вільну від модерності, яка, проте, не змогла скинути з себе пута модерності та її проблем і залишається прив'язаною до неї в інший спосіб. Серйозний розгляд цього нігілізму приводить Ваттімо до обстоювання слабкої онтології або слабкої думки (pensiero debole), яка є "фундаментальним ослабленням буття, коли буття не існує, проте трапляється" (Vattimo, 1992: 73). Ваттімо пише про радикальне повторне впорядкування приписів модерності, яке він називає Verwindung модерності або метафізики. Verwindung — це німецький термін, який майже неможливо перекласти і який Ваттімо запозичив у Гайдеґера. Термін означає вільні звиви думки, які вказують на необхідність рухатися далі, що є водночас прийняттям і поглибленням модерності. Verwindung, крім того, означає одужання, а також смирення. Модерність ■— це не те, що можна відсунути вбік або залишити позаду, а радше "щось таке, що залишається з нами, як залишаються з нами сліди хвороби або біль, із яким ми змирилися" (Vattimo, 1988: 173). Ваттімо твердить, що постмодер-ність не йде хронологічно за модерністю в лінійний історичний спосіб, а існує поруч із модерністю, ускладнюючи її та зсередини ставлячи її під знак запитання. Здійснене Ваттімо дослідження філософії Ніцше та Гайдеґера та його висновки зумовлюють чимало важливих наслідків. До них можна віднести занепад суб'єкта, неможливість існування загальнозрозумілої спільноти, смерть або занепад мистецтва, формулювання філософії відмінності, що протистоїть теоріям Жака Дерида й Жиля Дельоза, та опрацювання естетичної утопії як гетеротопії. У "Прозорому суспільстві" Ваттімо поєднує Гайдеґерове уявлення про мистецтво як таке, що завдає удару, та ідею німецько-єврейсь- 57 кого естетичного та соціального критика Валь-тера Беньяміна про мистецтво, як про шок, заподіяний заради естетики коливань або дезорієнтації. У книжці "Кінець модерності" Ват-тімо твердить, що узагальнена естетизація життя через засоби масової комунікації разом із негативним відступом у безмовність усякого автентичного мистецтва призводить до смерті або занепаду мистецтва. Оскільки естетична філософія "знову й знову то проголошує смерть мистецтва, то відкладає цю смерть на пізніший час, таку ситуацію можна назвати занепадом мистецтва" (Vattimo, 1988: 59). Цей занепад мистецтва пов'язаний із зубожінням Буття в гайдеґерівському розумінні, бо саме такою є ситуація, такими є умови існування нашої сучасної культури.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ваттімо, Джанні» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
