Вайль, Симона (Weil, Simone) Нар. З лютого 1909 p., Париж, Франція; пом. 24 серпня 1943 p., Ешфорд, Кент, Велика Британія. Політичний мислитель та суспільний активіст Вайль, що у своїй думці та радикальній суспільній практиці сполучала марксистські принципи з метафізикою Платона та християнським містицизмом, була однією з найориґінальніших інтелектуальних постатей Заходу у XX ст. Поєднання песимізму та активності, здатності до гострого соціального аналізу й містичного світосприймання та її зачарованість смертю зробили доробок Вайль джерелом натхнення та "подразнення" для мислителів від Батая, Бла-ншо й Камю до Пітера Вінча. Вайль належала до єврейської родини, що відійшла від свого закону, навчалася у Вищій Нормальній школі й потрапила під вплив індивідуалізму філософа Алена; викладала філософію в кількох провінційних ліцеях, де її заанґа-жованість у політичну діяльність лівих сил не раз оберталася для неї конфліктними ситуаціями. Писала статті для комуністичного журналу "Суспільна критика", познайомилася при цьому з Жоржем Батаєм. Проте ставлення Вайль до політики лівих із часом ставало дедалі критичнішим. її перша велика праця "Роздуми про походження свободи та соціального гноблення" (1934) містила дослідження апорії марксистської думки у світлі еволюції капіталізму та технології. Песимістичні висновки Вайль спонукали її шукати нових шляхів. У 1934—1935 pp. Вайль покинула вчителювання й вісім місяців працювала робітни- цею на фабриці. Згодом вона короткий час брала участь у складі інтернаціональних бригад у громадянській війні в Іспанії. Цей досвід допоміг Вайль сформулювати її поняття "лиха": страждання, в якому фізичний біль поєднується із суспільною деградацією (Weil, 1950). Вирішальною подією в релігійній еволюції Вайль стало пережите нею відчуття містичної єдності з Христом у 1938 р. Проте Вайль не хотіла приєднатися до церкви і звинуватила її політику як гнобительську. Велика частка її пізніших думок була позначена підозрами до всіх форм групової ідентифікації і тенденцією розглядати людське суспільство як порочного "Великого Звіра", описаного Платоном. Після поразки Франції у війні 1940 р. Вайль втекла до Лондона, де просила, щоб їй доручили якусь ризиковану місію в силах французького Опору. Натомість завалена бюрократичною роботою, Вайль впала у розпач. Вона померла в серпні 1943 р. від сухот, ускладнених умисним голодуванням. Попри фізичну слабкість, останні місяці життя Вайль були надзвичайно плідні. Вона писала статті (серед них і блискуче есе "Людська особистість") і створила великий рукопис, що був опублікований посмертно під назвою "Закоріненість". У цьому своєму останньому творі вона відмовилася від тенденції розглядати всі форми людського колективізму як порочні, і твердила, що люди потребують численних форм "закоріненості" у структурах життя спільноти, яке "зберігає певні скарби минулого й певні надії на майбутнє" (1995: 61). Мало відома за життя, Вайль здобула посмертну славу, коли були опубліковані її щоденники, есе та фрагменти. Сприйняття ідей Вайль було різним, але завжди палким. Критики засуджували її за зневажливе ставлення до 55
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вайль, Симона» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
