Борхес, Хорхе Луїс (Borges, Jorge Luis) Нар. 24 серпня 1899 p., Буенос-Айрес, Аргентина; пом. 14 червня 1986 p., Женева, Швейцарія. Аргентинський письменник Борхес — аргентинський письменник, що працював у жанрі новели, поет і есеїст, чиї фантастичні прозові твори принесли йому міжнародну славу. Хоч більшість оповідань, які зробили його славетним, він написав протягом 1940— 1950-х pp., постмодерна культура визнала в ньому свого предтечу, і для багатьох критиків він став типово постмодерністським автором. Про його тексти часто згадують як про досконалі взірці постмодерних літературних ознак і тем, таких, як "смерть" автора, пародія, інтер-текстуальність, рефлективна самозаглибленість та недовіра до великих оповідних текстів. Багато хто з видатних теоретиків постструктураліз-му згадують, цитують і навіть аналізують тексти Борхеса у своїх працях. Вони часто пишуть про нього, як про джерело натхнення для них. Наприклад, Мішель Фуко використав одне з есе Борхеса, як вихідну точку для своєї праці "Порядок речей". Дерида цитує Борхеса в "Аптеці Платона", а Жан-Франсуа Ліотар навів один короткий текст Борхеса в "Постмодерних умовах", як приклад постмодерністського погляду на людське знання. Борхес написав кілька книжок есеїстики та поезії в 1920—1930-х pp., але найбільшої слави зажили два його збірники фантастичних новел "Вигадані оповідки" та "Алеф", опубліковані наприкінці 1940-х pp. Головною ознакою цих творів є крайній скептицизм автора щодо можливості зрозуміння реальності. Борхес вважав, що хоч ми й неспроможні розшифрувати всесвіт, ми все одно постійно створюємо нові теорії, щоб його пояснити. Людський розум знаходить втіху в будь-якій теорії (філософській, теологічній, науковій або навіть поетичній), що може бути використана для того, аби внести сенс у всесвіт. Будь-яка система вірувань чи мислення розглядається Борхесом як розумова побудова, штучний порядок, накладений на те, що без нього було б лише хаотичною реальніс- 50 тю. Іншими словами, існують такі собі "фікції", теорії, витворені людьми. З цієї ж причини оповідання Борхеса завжди привертають увагу до свого статусу, як художньо витворених текстів. Ці наративи не дають читачеві забути, що вони є чимось наперед визначеним, сконструйованим. З погляду Борхеса, всі тексти є однаково чинними (або нечинними), і не існує жодних ієрархій; ніяка людська побудова не може дістати перевагу над іншими. Тому в його прозі ми звичайно знаходимо кілька поглядів на реальність (нерідко несумісних). Інша характерна риса Борхеса — це постійне стирання різниці між художньою вигадкою й реальністю. Одним з його творчих засобів є використання фальшивих цитат та уявних другорядних джерел поряд зі справжніми. Багато текстів Борхеса є пародіями на наукові писання, нерідко з виносками, де даються посилання на книжки та авторів, які не існують, або на вигадані "історичні" події. В одному з його найвідо-міших оповідань "Тльон, Укбар, Орбіс Тер-ціус" ідеться про уявну планету, створену кількома поколіннями вчених, що помалу заступає планету реальну. В кінці оповідання уявна історія Тльона займає місце тієї, яку ми знаємо, і навіть закони фізики та математики зазнають змін. Оповідання Борхеса також, як здається, доводить, що ми маємо доступ до дійсності лише через тексти, і якщо ми змінимо ці тексти, то можемо змінити й дійсність. Текстом, про який тут треба згадати, тому що він має стосунок до постмодерних літературних теорій, є "П'єр Менар, автор «Дон Кіхота»". Це розповідь про другорядного письменника XX ст., який вирішив написати "Дон Кіхота". Він не став ані переписувати роман, ані копіювати його, а заходився вигадувати його знову. Його задум полягав у тому, щоб створити власного "Дон Кіхота" й цим самим довести, що не обов'язково бути автором XVII ст., аби написати цей роман. Внаслідок цього два розділи з його роману вийшли цілком тотожними тим, які написав Сервантес. Проте, порівнявши два довгі пасажі з роману кожного автора, оповідач доходить висновку, що Менарова версія багатша й складніша, аніж версія Серванте-са. Головна думка, яка ховається за "П'єром Менаром", — це те, що кожне покоління про- читує один і той самий текст по-різному. Літературні твори збагачуються новими прочитаннями та тлумаченнями. Це оповідання, написане у. 1939 p., випередило чимало теорій реакції читача і підказує думку, що автор не має повної влади над значенням свого тексту. Децентрування автора, здійснене в "П'єрі Менарі", має також стосунок до іншого пост-модерного аспекту Борхесової праці: його заперечення оригінальності, його переконаності в тому, що неможливо написати щось нове. Усе вже було сказано. Хоча він висловлює цю думку в багатьох своїх оповіданнях, але саме в новелі "Невмирущий" вона виражена найясніше. Анонімний коментатор тлумачить текст, написаний людиною, що стала невмирущою після того, як попила води з однієї річки, — текст, у якому цей герой розповідає про деякі пережиті ним пригоди. Оповідання закінчується, коли він, нарешті, знаходить річку, яка знову робить його смертним, і помирає. У додатку коментатор пояснює, що цей текст не є цілком оригінальним, бо містить матеріал, запозичений у багатьох різних авторів. Проте ми довідуємося, що так сталося не внаслідок плагіату, до якого нібито вдався Невмирущий. Це пояснюється тим, що жив він занадто довго й тому спізнав увесь можливий досвід, який може мати людське створіння, включаючи й той, що про нього писали інші письменники. Борхес хоче цим сказати, що узвичаєною помилкою є приписувати текст якомусь одному авторові. Неможливо писати без того, щоб не бути під впливом інших авторів. Літературний текст — це не вираз індивідуального "я"; хоч автор про це й не здогадується, але інші "я" втручаються в процес його творчості. Додаткова література Aizenberg, Edna (1990) Borges and His Successors, Columbia, MO: University of Missouri Press. Molloy, Silvia (1994) Signs of Borges, Durham, NC: Duke University Press. Rodriguez Monegal, Emir (1988) Jorge Luis Borges: A Literary Biography, New York: Paragon House. Sarlo, Beatriz (1993) Jorge Luis Borges: A Writer on the Edge, London: Verso. Shaw, Donald (1992) Borges ' Narrative Strategy, Leeds: Francis Cairns. XOCE ЕДУАРДО ҐОНСАЛЕС
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Борхес, Хорхе Луїс» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
