Бауман, Зиґмунт (Bauman, Zygmunt) Нар. 19 листопада 1925 p., Познань, Польща. Соціолог і теоретик суспільства й культури Соціолог за освітою, Зиґмунт Бауман став плідним і цікавим критиком постмодерної культури. Його праці тяжіють до Фуко, Леві-Строса, Фройда, Адорно, Левінаса, а також до структуралістів та Франкфуртської школи. Проте соціологія Баумана — це саморефлек-тивна активність; врешті, він більше схильний до осягнення структурного процесу, аніж до якоїсь конкретної структури або школи. Все-охопна за своєю природою, ерудиція Баумана прагне усунути критичну дистанцію між соціологічним розумінням і суспільною діяльністю, вивчаючи консервативний/критичний дуалізм життя, яке він досліджує і яке не так легко відокремити від життя як такого. Перша велика праця Баумана "Британський соціалізм", у якій розглядається класичний лібералізм Бентама (1748—1832) та Міла (1806—1873), як двері до англійського соціалізму, була опублікована 1956 р. Репутація соціаліста або марксистського гуманіста, що її згодом здобув Бауман, суперечить тому фактові, що він більше цікавився процесом, аніж наслідками доктрини. У книжці "Британський соціалізм", як і в своїх пізніших працях "Соціа- лізм: активна утопія" та "Натяки на постмодер-ну сучасність", Бауман твердить, що капіталізм і соціалізм — це "родинна суперечка всередині сучасності" (Bauman, 1992: 221), і що свобода та нерівність — це один адресат. Починаючи з "Культури та суспільства", Бауман опублікував англійською мовою своє повномасштабне дослідження культури, яке розвиває ідею Зимеля (1858—1918) про зв'язок між економічним та духовним відчуженням, а також міркування Грамші, який характеризував суспільство як закам'янілий продукт культурної творчості. У книжці "Культура як практика" Бауман обґрунтовує свій погляд на теорію культури як на творчий процес, який зливається з темами, розглянутими в "Культурі та суспільстві", утворюючи "трилогію сучасності". У своїй контроверсійній праці "Сучасність і голокост" Бауман дивиться на постмодерне насильство крізь призму єврейського досвіду. "Антисемітизм" затемнює те, що Сандауер називає "алосемітизмом" або практикою відокремлювати євреїв від інших людей і дивитись на них як на Іншого. Хоча й ухильна за своїм характером, ця запропонована іншість ображає почуття впорядкованого світу, для якого все легко розподіляється за категоріями. "Вперта присутність" речей або людей, які не вкладаються в ту чи іншу категорію, перетворюється на "розколину в світовому порядку, крізь яку... видно хаос" (Bauman, 1995: 208). Бауман твердить, що самої ксенофобії було б не досить, щоб виокремити євреїв; в Європі повно чужоземців. Натомість традиція алофобії означала, що юдаїзм став ототожнюватися з двоїстістю та недоречністю, найбільшими ворогами порядку; голокост був лише найбуквальнішим і граничним "виявом тенденції обертати двоїстість та непевність на попіл через зримий образ" (Bauman, 1995: 220). У своєму "Житті у фрагментах" Бауман далі твердить, що ци-вілізаційний процес пов'язаний не з усуненням, а радше з перерозподілом насильства, це процес, який розколює силу на легітимний (той, що підтримує суспільний лад) і насильницький (деструктивний або непередбачуваний) складники. Через децентралізацію особистості та розробку знарядь дальньої дії сучасність винайшла способи, завдяки яким жорстокість 36 стала справою не жорстоких людей. Масові Геноциди й раціоналізована жорстокість нинішньої ери стали можливі через це моральне збайдужіння і зумовлені ним дії. Консюмеризм ("споживацтво") — це та парадигма, що вирізняє сучасне суспільство з-поміж його аналогів; ринкові сили знаходять свій відгук у культурі та приватному житті у вигляді обміну "символічними товарами". Бау-ман простежує рух виробника/вояка, громадянина сучасності, до свого постмодерного відповідника, одержувача сенсацій. Радше ніж спрямовувати продуктивну енергію в нескінченний потік творення або руйнування згідно з паноптикумом індустріальних та воєнних міфів, консюмеризм підштовхує сучасну особистість до постійних пошуків кульмінаційного досвіду. У "Свободі" Бауман говорить про те, що, на зміну тій центральній ролі, що її колись відігравала в нашому житті професія, прийшов вибір споживача. Це призводить не лише до руйнівного безладу, а й до нового розуміння нижчого класу, який тепер складають не виробники нижчого рівня, а споживачі нижчого рівня, ті, які за власним вибором або внаслідок тиску обставин не можуть дозволити собі купувати товари. У розвідці "Праця, консюмеризм та новий бідняк" Бауман досліджує цього "невдатного споживача", твердячи, що зміцнення американської тюремної держави, крах загального добробуту та криміналізація вбогості — це, великою мірою, наслідки функціонування ринкового суспільства, яке мусить, як і всяке суспільство, карати тих, хто не вкладається в систему. З такими своїми працями, як "Ознаки постмодерності" та "Постмодерність і невдово-лені нею", Бауман іде супроти сьогоднішнього часу. Якщо Фройд змальовує сучасність, як пошук краси, чистоти й порядку, то характерним для постмодернізму Баумана є самоусвідомлення інтелектуалів, тобто тих, які вважають себе здатними і зобов'язаними діяти як "колективна свідомість" нації. Бауман зазначає, що це раптове самоусвідомлення може розглядатись і як знак дозрілості, і як знак капітуляції; у вакуумі, створеному суспільним та економічним пе-реструктуруванням, інтелектуали не мають виняткових прав. Оскільки постмодерність — це час зримого плюралізму, раціональною реак- цією є вже не активна гегемонія, а усвідомлення та оцінка відмінності. Баумана турбує, що постмодерний дискурс досі великою мірою був негативним, що затемнює нашу здатність аналізувати; постмодерний вибір став вибором між "толерантністю як асиміляцією" і "толерантністю як солідарністю" (Bauman, 1977). Такі дихотомії, як туристи (ті, хто мандрує вільно, уникаючи розпізнання своєї конкретної особи), на противагу волоцюгам (злидарям, які роблять життя туристів можливим) коротко підсумовують лінії поділу постмодерного суспільства, де найбільш істотним фактором стратифікації є свобода вибору. Критика Баумана гостра, проте він більш оптимістичний, аніж його сучасники, бо в кінцевому підсумку припускає, що самонакликаний дуалізм постмодерного стану не тільки кидає великий виклик розважливому громадянину, а й надає йому великі можливості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бауман, Зиґмунт» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
