Батай, Жорж (Bataille, Georges) Нар. 10 вересня 1897 p., Бійом (Пюїде-Дом), Франція; пом. 8 липня 1962 p., Париж, Франція. Романіст і теоретик Творчість Батая стирає межі між белетристикою, теорією, коментарем та сповіддю. Позна- 34 чені надмірностями та жахами, твори Батая являють собою мандри до "гранично можливого" (Bataille, 1973 [1943]: 11), до крайніх регіонів людського досвіду. Кинутий Батаєм виклик загальноприйнятим моделям суб'єктивності, його теорії марних витрат і роздуми про природу письма справили вплив на таких мислителів, як Бланшо, Дерида, Фуко та Нансі. Oeuvre (творчість) Батая тісно пов'язана зі значущими подіями його життя, подіями, до яких він часто звертався у своїх творах (а можливо, й вигадував їх). За розповідями Батая, його батько хворів на сифіліс, був сліпий і почасти паралізований. Сліпота й есхатологічні образи, пов'язані з хворобами батька, стали тими темами, до яких Батай з нав'язливою одержимістю знову й знову звертався у своєму першому романі "Оповідь про око" (1930). У середині 1930-х pp. Батай пов'язав сексуальні відхилення з ідеями політичного визволення у відомих статтях, написаних для дисидентського лівого журналу "Суспільна критика" ("La Critique sociale"). "Поняття витрат" (1933) лягло в основу опрацьованої Батаєм теорії "загальної економіки", що описує людське суспільство як організоване не для виробництва та нагромадження, а для непродуктивного марнотратства. У "Психологічній структурі фашизму" (1934) досліджувалася здатність фашизму долати сакральні або "неоднорідні" суспільні сили, пов'язані з пристрастями та неутилітарними витратами (Bataille, 1970 [1943]: 339— 371). Батай виступав проти замкнутості, притаманної системі Геґеля, але перебував під постійним впливом Грандіозного світобачення Геґеля та філософського й політичного спектра "Кінця історії". Дедалі більше розчаровуючись у політиці наприкінці 1930-х років, Батай плекав надію на те, що невеличкі "таємні товариства" або "громади обраних" зможуть чинити опір гнобленню, не вдаючись до загальноприйнятих політичних програм (Bataille, 1979 [1937]). Вибух Другої світової війни позначив зрушення в авторській спрямованості Батая. У той час, як лютувала війна, Батай звернув свою увагу до містичних пошуків і документально засвідчив свою атеїстичну духовну подорож у таких книжках, як "Внутрішній досвід" (1943), "Вин- ний" (1944) та "Про Ніцше" (1945). Ці уривчасті, неоднорідні тексти, в яких змішано гарячкові містичні сповіді, ніцшеанські афоризми, глибокий філософський аналіз та повсякденні банальності, свідчать про літературну творчість Батая, як про "саможертовну" інсценізацію зруйнування суб'єкта (Heimonet, 1990: 25). У 1946 р. Батай заснував журнал "Критика", де свої перші праці друкували Барт, Бланшо, Дерида та Фуко. Перші повоєнні твори самого Батая мають дедалі виваженіший теоретичний характер. Найвідоміший з них — "Еротизм" (1957), де Батай обговорює еротичну поведінку як порушення, що утверджує ті самі заборони, що їх воно переступає відповідно до болісної та нерозв'язної діалектики. Як і жертовність та містицизм, еротизм прагне подолати окремішність роз'єднаних існувань, повертаючи їх до глибшої, недиференційованої безперервності, обрієм якої є смерть (Bataille, 1987 [1957]: 18—19). Вплив Батая невпинно зростав після його смерті 1962 р. Його ім'я нерозривно пов'язане з постмодерними дослідженнями насильства, надмірностей та радикальної алтерності. Хоч наукову біографію Батая можна розглядати як низку епізодів, критики останнім часом підкреслювали незмінний характер його найголовніших зацікавлень (Besnier, 1995). Жертовність, втрати й марнотратство, конвульсії еротичного, містичне спілкування, літературна творчість як "неможлива" діяльність — ця сфера його інтересів свідчить про те, що Батай невтомно досліджував процеси, в яких буття перевершує себе, рухаючись у напрямку злиття-"зв'я-зку" суб'єкта та об'єкта, водночас необхідного й неможливого (Bataille, 1973 [1943]: 68).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Батай, Жорж» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
