Для реалізації інноваційного процесу, безумовно, потрібні певні фінансові ресурси, розмір яких залежить від міри радикальності та масштабності проекту. Складнощі фінансування інновацій пов’язані з їх особливостями як об’єкту інвестування , серед яких можна зазна- чити: - приблизний розмір економічного ефекту, що очікується; - відсутність чітких відомостей про майбутній ринок та конкурентів; - невизначеність конкретного часу реалізації продукту; - досить приблизний рівень цін на нововведення. Зважаючи на ризикованість та невизначеність результатів ін- новаційної діяльності, американці жартома кажуть, що джерелами інвестицій у новий бізнес можуть бути тільки три «f»: family, friends, fools (англ. сім’я, друзі, дурні). Джерела фінансування інновацій за походженням поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел відносяться кошти власників, чистий прибуток, амортизаційні відрахування, страхові відшкодування. У розвинутих країнах за обсягом та питомою вагою у загальних інноваційних ресурсах переважають саме власні кошти організа- цій підприємницького сектору, оскільки останні як товаровироб- ники більш за все зацікавлені в отриманні закінчених науково- дослідницьких розробок, що стають основою для нововведень. Великі компанії, що мають внутрішні науково-дослідницькі підроз- діли, віддають перевагу саме використанню власних ресурсів ство- рення інновацій, щоб забезпечити стабільність у розвитку техноло- гій. Наприклад, концерн Siemens в інноваційну діяльність спрямовує більше 7% загальних витрат, що складає 4-5 млрд. дол. Разом з тим, в Україні частка власних коштів підприємств в інноваційних ресурсах, на думку спеціалістів, є занадто високою – біля 85%, що пояснюється неможливістю реального отримання фі- нансування з інших джерел. Теоретично будь-яка компанія спроможна акумулювати власні кошти на здійснення інноваційної діяльності за умови грамотного керування фінансовими потоками. Проте на практиці новим або не- великим підприємствам достатньо складно і ризиковано фінансува- ти інновації тільки за рахунок внутрішніх ресурсів, тому вони звер- таються до зовнішніх джерел. До останніх відноситься державне
31 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес фінансування, отримання позикових коштів та залучення ресурсів за рахунок сторонніх інвестицій у власний капітал. Виділяючи кошти з бюджету, держава має реальну можливість прискорювати інноваційні процеси, орієнтувати їх у потрібному на- прямку, сприяти загальному підвищенню ефективності використання ресурсів, формуванню інноваційного клімату. Бюджетні асигнування
здійснюються на основі поєднання двох форм прямої підтримки: ба- зового фінансування та конкурсного розподілу коштів. Застосування базового фінансування має на меті збережен- ня сучасної матеріально-технічної бази, висококваліфікованих та творчих науково-технічних кадрів. Воно розповсюджується як на наукові організації, що спрямовані на забезпечення національних державних пріоритетів, так і на організації, що мають високий на- уковий потенціал. Конкурсний розподіл державних коштів має декілька напрямків реалізації. По-перше, це система грантів на проведення фундамен- тальних та пошукових досліджень, по-друге – система контрактів на виконання державних науково-технічних програм. Форма конкурс- ного розподілу коштів сприяє, безумовно, формуванню конкурент- ного середовища в інноваційній сфері. Законодавство багатьох країн містить кількісні нормативи роз- міру витрат держави, пов’язаних з інноваційною діяльністю. Так, у Росії асигнування на фінансування наукових досліджень і розробок цивільного призначення повинні становити не менше 3% витратної частини федерального бюджету. В Україні цей норматив визначе- ний законом на рівні 1,7% від обсягу ВВП, проте реально протягом останніх п’яти років він не перевищував 0,4 відсотка. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не переви- щувала 10 відсотків загальних витрат на науку при встановлених За- коном України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» 30 відсотках. Ці негативні тенденції зумовлюють підвищений інтерес українських підприємств до використання інших зовнішніх джерел залучення ресурсів для проведення інноваційної діяльності. Запозичення коштів на зазначені цілі може здійснюватися шля- хом отримання банківського кредиту або випуску облігацій. Остан- нє є прийнятним для стабільних, добре відомих компаній, які мають високі кредитні рейтинги і у випадку невдачі або недостатньої ефек- тивності інноваційного проекту зможуть розрахуватися з інвестора- ми за рахунок надходжень від поточної діяльності.
32 Банківські інновації Банківське кредитування розглядається як теоретично важли- вий метод фінансування інноваційної діяльності зазвичай у країнах, які нещодавно перейшли до ринкової економіки і в яких є нерозви- нутим фондовий ринок та пов’язані з ним інституції. Разом з тим, необхідно відмітити, що комерційні банки за своєю сутністю не схильні до високих ризиків, що супроводжують інноваційне креди- тування. Загальноприйняті умови надання кредитів передбачають достатню кредитоспроможність позичальника, його гарну кредитну історію, чіткий розрахунок окупності проекту та грошових потоків, наявність надійного додаткового забезпечення. Все це, як правило, відсутнє у невеликих або нових інноваційних підприємств. Загальновизнана доктрина високої соціальної відповідальнос- ті комерційних банків передбачає наявність у них дійової системи ризик-менеджменту. У зв’язку з цим порядок здійснення операцій, пов’язаних з інноваційним кредитуванням, повинен бути більш су- ворим, порівнюючи з порядком проведення інших інвестиційних операцій. Проте останнє суперечить необхідності творчої, нестан- дартної оцінки інноваційних проектів, коли акцент повинен роби- тися не на поточній надійності бізнесу, а на його довгостроковій ефективності. Слід сказати і про досить високі витрати, пов’язані з моніторин- гом і аналізом ринку інноваційних проектів. Зрозуміло, що далеко не кожна кредитна установа має достатні кошти, час та навички для об’єктивної оцінки їх ризикованості і перспективності. Тому реаль- но банківське кредитування не виступає суттєвим джерелом фінан- сування інновацій. У розвинутих країнах одним з найбільш розповсюджених мето- дів фінансового забезпечення інноваційної діяльності є залучення коштів сторонніх інвесторів , що, зокрема, здійснюється і через емі- сію акцій компанії. Виділяються різні типи інвесторів, серед яких, перш за все, не- обхідно зазначити так званих бізнес-ангелів (англ. business angels). Ними є успішні підприємці, заможні люди з багатим практичним досвідом у певній галузі економіки, які мають можливість і бажан- ня, з різних причин, ризикнути частиною власних коштів. У США інвестиції бізнес-ангелів можуть становити від 50 до 500 тисяч до- ларів. Найвідомішим типом інвесторів інноваційних підприємств є венчурні фонди (від англ. слова venture – ризикове підприємство).
33 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес Вони формуються за рахунок коштів приватних та інституційних інвесторів, пенсійних фондів, страхових компаній, різних урядових агентств тощо для пошуку, оцінки та відбору ризикованих, але по- тенційно дуже прибуткових компаній для здійснення інвестицій. Венчурні фонди, як правило, вибирають найбільш багатообіцяльні нові компанії з оригінальною та доведеною бізнес-моделлю, профе- сійно підготовленим бізнес-планом, сильною командою менеджерів і навіть вдалим географічним розташуванням. Всі фактори є одна- ково важливими. Як свідчить практика, венчурний фонд отримує для розгляду 5-10 бізнес-планів на день, але тільки 1% загальної кількості проектів приймається до фінансування. Звичайний рівень вимог до проекту – зростання капіталу фірми у 10 разів на протязі п’яти років його реалізації. Зрозуміло, що інноваційним підприємствам дуже складно до- могтися виконання усіх цих вимог, тому останнім часом в іннова- ційній інфраструктурі західних країн з’явилися нові компанії – по- середники, які отримали назву «Capital Chasm» Companies, тобто такі, що долають «прірву у забезпеченні капіталом». Метою їх ді- яльності є «зведення» інноваційних фірм та венчурних капіталістів, а для цього вони здійснюють, з одного боку, вдосконалення бізнес- моделей підприємств, формування мережі їх зовнішніх контактів, визначення ринків, а з іншого боку – допомагають венчурним капі- талістам у проведенні добору заявок. Основний принцип діяльності венчурних фондів полягає у фі- нансуванні певної кількості порівняно невеликих, не пов’язаних один з одним проектів у розрахунку на високу норму прибутку на інвестований капітал без яких-небудь гарантій або забезпечення. Венчурне фінансування здійснюється з розрахунку не на регулярні доходи на вкладені кошти, а на розвиток компанії, збільшення ціни її акцій та наступну їх реалізацію шляхом відкритого розміщення (IPO) або приватного продажу стратегічному інвестору. Слід відмітити, що в інноваційному середовищі України діяль- ність венчурних фондів практично не відчувається, хоч для їх діяль- ності і створені певні законодавчі умови у рамках Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». З метою зниження ризиків створені фонди (а таких, що виконали нормативи, достатні для початку діяльнос- ті, у країні зараз вже більше 600) надають перевагу фінансуванню високоприбуткових, проте низькотехнологічних галузей, зокрема,
34 Банківські інновації будівництва, що у принципі суперечить самій природі венчурного бізнесу. Так, за результатами 2007 року у структурі портфелю цін- них паперів українських венчурних фондів телекомунікації займали тільки 0,01%, медицина – 0,3%, промисловість – 6,66%, фінанси – 7,83%. Таким чином, ці структури поки що не стали в Україні реаль- ним джерелом ресурсів на здійснення інноваційної діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Механізми фінансування інноваційних процесів» з дисципліни «Банківські інновації»
