Сучасна методологія системного опису інновацій базується на міжнародних стандартах, які викладені у двох документах Органі- зації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Перший документ – «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень та експериментальних розробок» має ще іншу назву – Керівництво Фраскаті, оскільки він був ухвалений у 1963 році в італійському місті Фраскаті. Зараз діє вже шоста редакція цього до- кументу (2002 року), в якій надається визначення сутності процесу досліджень та розробок («R&D» за міжнародною термінологією від англ. research and development), характеризуються його стадії та від- мінності від спорідненої діяльності. Інший документ – «Запропоновані рекомендації щодо збиран- ня та тлумачення даних про технологічні інновації» (Керівництво Осло) вперше був прийнятий у 1992 році. В його третій редакції (2005 року) містяться базові визначення інновацій та інноваційної діяльності, кількісні параметри інноваційного процесу, механізм обчислення інноваційних витрат та процедури проведення обсліду- вання. У сучасній економічній літературі найбільш розповсюджені дві точки зору стосовно сутності інновацій. У першому випадку ново- введення представляється як результат творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, метода тощо; в іншому – як процес вве- дення нових елементів, підходів, принципів замість діючих. Остання точка зору базується на формулюваннях, висловлених ще Й. Шум- петером, які містять ознаки дій: «виготовлення» продукту, «впро- вадження» методу виробництва, «освоєння» нового ринку тощо. Думається, що в даному випадку відбувається ототожнення понять «інновація» та «інноваційний процес», в якому наукова або підпри- ємницька ідея чи винахід отримує економічне наповнення. Таким чином, інновація – це кінцевий продукт діяльності по проведенню нововведень, що втілений у вигляді нового або вдоско- наленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдоскона- леного процесу, що використовується у практичній діяльності, но- вого підходу до вирішення соціальних проблем. Слід звернути увагу на сучасне розширене тлумачення змісту інновації – це може бути новий продукт, новий технологічний про- цес, нова структура і система управління організацією, нова куль-13 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес тура, нова інформаційна система тощо. При цьому найважливішою ознакою нововведення в умовах ринкової економіки повинна висту- пати новизна його споживчих якостей. Технологічна новизна нерід- ко грає другорядну роль. Необхідно враховувати й той факт, що у ринковій економіці нововведення виходить на ринок і повинно бути там реалізовано. Саме на ринку відбувається процес комерціалізації інновації, який засвідчує потрібність нововведення суспільству. Американський економіст Ф. Янсен з цього приводу відмічав: «інновації – це одно- часний прояв двох світів, а саме світу техніки і світу бізнесу... Тільки тоді, коли до нововведень підключається бізнес, вони стають іннова- ціями». У науковій літературі має місце і управлінський підхід до сут- ності інновацій, коли вони визначаються як цільові зміни у функці- онуванні організації як системи. Це визначення достатньо ємко відо- бражає основні аспекти нововведень – новизну, цільовий характер та керованість втілення, різноманітність, необхідність системності у впровадженні. Сутність інновацій розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі. Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим дже- релом фінансування розширеного відтворення, оскільки прибуток від їх впровадження стає джерелом фінансових ресурсів. Інвести- ційна функція полягає у використанні прибутку від інновацій на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стиму- лююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток. Ще Й. Шумпетер визна- вав ефективний характер інноваційної монополії, намагання отри- мати яку стає рушійною силою економічного розвитку. Надприбуток ефективної монополії, на відміну від звичайного монопольного прибутку, поступово зникає в міру того, як нововве- дення розповсюджуються по всій економіці, тобто відбувається ди- фузія інновацій. Для отримання нового надприбутку підприємству необхідно впроваджувати нові інновації і так далі – до нескінчен- ності. Саме таку стратегію розвитку демонструють світові лідери у сфері інновацій – компанії Apple, Google, Toyota Motor, General Electric Company, Microsoft Corporation, 3M (Minnesota Mining and Manufacturing) та інші.14 Банківські інновації Інноваційну монополію виробник нового товару може забез- печити перш за все реєстрацією та активним захистом (під ним ро- зуміється моніторинг дотримання виключних прав аж до судового переслідування порушників) патентів на винаходи і корисні моделі, що закладені у конструкцію або технологію випуску нового продук- ту. Інший шлях полягає у збереженні комерційної таємниці щодо ключових технічних рішень (ноу-хау), що стосуються конструктив- них або технологічних особливостей нового продукту. Інноваційна монополія у зв’язку з випуском на ринок принципо- во нового продукту доступна будь-якому підприємству, незалежно від його розмірів. Дія її, як правило, не перевищує терміну у півтора- два роки. Вона порушується як повторною розробкою відповідних ключових винаходів (з отриманням «паралельних» патентів), так і з витоком інформації про ключове ноу-хау внаслідок плинності ка- дрів, промислового шпіонажу тощо. Разом з тим, у сучасних умовах виникає дуже цікаве явище, коли світові лідери в інноваційні сфері не приховують своїх секре- тів від конкурентів, таким чином намагаючись підвищити загальний рівень розвитку відповідної галузі економіки. Так, на початку 2005 року компанія IBM передала усім розробникам програмного забез- печення у вільне користування 500 своїх патентів. Враховуючи різноманітність видів нововведень, необхідною виявляється їх класифікація, тобто поділ інновацій на конкретні групи за певними ознаками. Розробка її є важливою з різних то- чок зору. На чіткому уявленні про типологію інновацій повинна базуватися інноваційна складова корпоративної стратегії підпри- ємства, оскільки від типу нововведень, що передбачається запро- ваджувати, залежить і характер організаційно-економічного ме- ханізму управління інноваційними процесами. Класифікація дає спеціалістам базу для виявлення максимальної кількості способів реалізації інновацій, тим самим створюючи варіантність вибору рішень, а для компанії – полегшує її позиціонування на ринку, ви- значення власних ключових компетенцій. Класифікація інновацій необхідна і з позиції держави для при- йняття обґрунтованих рішень щодо підтримання інноваційної ді- яльності. У цьому плані у країнах СНД є навіть пропозиції щодо розробки та запровадження загальнодержавних стандартів з класи- фікації та кодування інновацій, що буде сприяти, на думку авторів, координації інноваційної політики цих держав. 15 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес У теоретичних дослідженнях та практиці управління інновація- ми використовують різноманітні їх класифікації. За типами виділяють матеріально-технічні і соціально- економічні інновації. Перші мають матеріальне втілення і є результа- том виробничого процесу, до других відносяться економічні (зміна методів планування, ціноутворення, стимулювання, нововведення у сфері маркетингу тощо), організаційно-управлінські (перетворення структури організації, зміна методів прийняття управлінських рі- шень та контролю за їх виконанням, нові засоби обробки інформації тощо), правові і педагогічні інновації, інновації людської діяльності (мотивація праці, зміна внутрішньоколективних відносин, вирішен- ня конфліктів тощо). На думку П. Друкера, соціальні інновації можуть відбуватися в усіх сферах суспільного життя, оскільки він вважав, що головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. Зокрема, він відмічав, що лікарні в їх сучасному вигляді – це кардинальна со- ціальна інновація епохи Просвітництва ХVІІІ ст., яка більше впли- нула на охорону здоров’я, ніж будь-яке досягнення у сфері медици- ни. Особливостями соціальних нововведень у порівнянні з матеріально-технічними є те, що вони мають більш тісний зв’язок з конкретними суспільними відносинами і діловим середовищем, ма- ють більшу сферу застосування, при їх реалізації відсутня стадія ви- готовлення, оскільки вона співпадає з етапом проектування, і, наре- шті, вони характеризуються складністю розрахунку їх ефективності. У залежності від технологічних параметрів, інновації поді- ляються на продуктові та процесні. Згідно Керівництва Осло, про- дуктова інновація – це впровадження/комерціалізація продукту з покращеними споживчими характеристиками для надання дійсно нових або покращених послуг споживачам. Процесна інновація – це впровадження/адаптація нових або суттєво вдосконалених методів виробництва або постачання, що може включати зміни в обладнан- ні, людських ресурсах, методах роботи або бути комбінацією пере- рахованого. У цих інноваціях відбувається матеріалізація, втілення у практику наукових ідей, відкриттів та винаходів, ноу-хау, інфор- мації, нових науково-дослідних рішень, моделей та інших видів ін- телектуального продукту. З точки зору даного аспекту класифікації, спеціалістами розріз- няються американська та японська системи інновацій: у США тре-16 Банківські інновації тина всіх інновацій відноситься до процесних, а дві третини склада- ють продуктові; в Японії – ситуація протилежна, тобто переважна більшість інновацій є процесними. Разом з тим, на практиці ці типи інновацій тісно пов’язані і взаємодоповнюють один одного, оскіль- ки, як правило, випуск нової продукції неможливий без вдоскона- лення технологічних та організаційних процесів. За мірою радикальності інновації поділяються на базисні (або радикальні), поліпшуючі (модифікуючі) та псевдоінновації. Ця кла- сифікація була запропонована ще у середині 1970-х років німецьким вченим Г. Меншем, який займався дослідженням теорії циклічного розвитку економіки на основі технічного прогресу. Базисні інновації засновані на наукових відкриттях та великих ви- находах, що лежать в основі нових поколінь техніки. Взаємопов’язані групи базисних інновацій є основою для формування нового техно- логічного укладу та визначають його структуру. Базисні інновації поширюються через формування кластерів поліпшуючих інновацій, що забезпечують проникнення принципово нової техніки і техноло- гії у різні сфери виробництва та підвищують загальну ефективність технологічного укладу. Поліпшуючі (модифікуючі) інновації означа- ють доповнення вихідних конструкцій, принципів, форм, методів; саме ці інновації вважаються найбільш розповсюдженим видом. З точки зору міри використання у національній економіці базис- них або поліпшуючих інновацій, спеціалістами виділяються два типи інноваційного процесу – піонерний та наздоганяючий. Країни – лідери світового технічного та економічного прогресу (наприклад, США) дотримуються моделі піонерного розвитку, яка передбачає створен- ня та впровадження найбільш радикальних, досконалих та ефектив- них нововведень. Модель наздоганяючого розвитку характерна для країн, що знаходяться у наступних «ешелонах» світового техніко- економічного прогресу, тут розвиток базується на освоєнні техноло- гій та економічних механізмів, вже створених у країнах-лідерах, тобто на поліпшуючих інноваціях. Проте не слід думати, що у цілому дру- гий шлях є неефективним і призводить до відставання. Хрестоматій- ним прикладом використання саме моделі наздоганяючого розвитку для підйому та стрімкого розвитку економіки стала Японія. На думку Г. Менша, псевдоінновації частіше за все з’являються у фазі спаду економічного циклу, коли традиційні напрямки науково- технічного прогресу вже використані, нові технологічні можливості є невизначеними, а тому споживчий попит підтримується за допо-17 Розділ 1. Інновації та інноваційний процес могою різноманітних незначних змін, що стосуються, в основному, зовнішнього вигляду товарів і створюють лише подобу новизни. Останнім часом в економічній літературі почав аналізуватися ще один вид інновацій за ознакою радикальності – комбінаторні інновації, або за зарубіжною термінологією – архітектурні. Вони створюються у результаті нового сполучення вже відомих елементів продуктів, технологій, процесів. Як і радикальні, комбінаторні ново- введення можуть мати значний інноваційний потенціал, але, на від- міну від перших, ризик, що супроводжує їх впровадження, є більш передбачуваним. За джерелом виникнення можна виділити: - інновації, що викликані розвитком науки і техніки; - інновації, що викликані потребами виробництва; - інновації, що викликані потребами ринку, тобто споживачів. За причинами виникнення інновації можна поділити на реак- тивні та стратегічні. Реактивна інновація – це реакція фірми на но- вовведення, що здійснені конкурентами, яка забезпечує виживання підприємства; тобто фірма вимушена її реалізувати для того, щоб не відстати у конкурентній боротьбі. Впровадження стратегічних інно- вацій має випереджальний характер з метою отримання конкурент- них переваг у майбутньому. За територіальною ознакою новизни інновації прийнято поді- ляти на: - інновації світового значення, якщо вони ніде не мають аналогів; - інновації у масштабі країни, коли вони носять відтворювально- адаптаційний характер, тобто копіюють те, що існує за кордо- ном; - інновації у масштабі окремої галузі, регіону, підприємства. Слід відзначити, що з точки зору закономірностей розвитку окремої фірми не має значення, що продукти та технології, що впро- ваджуються, вже десь відомі. Для окремого підприємства, що їх ра- ніше не знало і не застосовувало, вони, безумовно, є інноваціями, що випливає ще з трактування сутності «нових комбінацій» Й. Шумпе- тером. Аналогічне уявлення щодо природи інновацій закладено і в Керівництві Осло. З точки зору структурної характеристики інновації поділяють- ся на три групи: - інновації «на вході» підприємства (сировина, обладнання, ін- формація тощо);Банківські інновації - інновації «на виході» підприємства (продукти, послуги, техно- логії, інформація тощо); - інновації внутрішньої структури підприємства (організаційної, управлінської, виробничої). За принципом відношення до свого попередника інновації бувають: - заміщуючими, що передбачають повне витіснення застарілого продукту новим і тим самим забезпечення більш ефективного виконання певних функцій; - відміняючими, які виключають виконання певної операції або випуск певного продукту, але не пропонують нічого на заміну; - поворотними, що передбачають можливість повернення до почат- кового стану у випадку виявлення неспроможності нововведень; - відкриваючими, що не мають порівняних аналогів або функціо- нальних попередників; - ретровпровадженнями, які відновлюють на сучасному рівні дав- но вже вичерпані способи, форми і методи. За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть бути орієнтовані на існуючі потреби або можуть створювати нові. Зрозуміло, що в останньому випадку ризикованість інновації є набагато більшою. Слід підкреслити, що інновації є суперечливим явищем, причо- му первинним є протиріччя між інноваційною та рутинною діяль- ністю, перша заперечує другу. Гострий характер мають протиріччя всередині самої інноваційної діяльності – між радикальними і вдо- сконалюючими її видами. Ряд протиріч визначається розподілом праці між учасниками інноваційного процесу – ініціаторами, ор- ганізаторами, розробниками, виробниками, користувачами тощо. Кожна з таких інноваційно-функціональних груп має свої інтер- еси, що нерідко суттєво відрізняються від інтересів інших груп. Це обумовлює і різне відношення до інновацій – ініціатива, сприяння, бездіяльність або протидія. Пом’якшення цих протиріч є одним із завдань організації та управлення інноваційним процесом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність та загальна класифікація інновацій» з дисципліни «Банківські інновації»
