Конкуренція як засіб анти монопольного регулювання товарних ринків і місце в ньому держави
Як одна з головних складових ринкової економіки конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення одержання сталого прибутку, а тому завжди є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг. Конкуренція наявна лише тоді, коли виробники та продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у визначенні цін і формуванні виробничої програми. Поза розвитком і без підтримки конкуренції механізми дії ринку не можуть повноцінно функціонувати. Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції в регіональних товарних ринках показали, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного механізму демонополізації, який би відповідав сучасному суспільному розвитку економіки. В його основі — виявлення факторів, які стримують розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках. В Україні формування конкурентного підприємницького сектору відбувається в умовах економічної нестабільності, нерозвиненої інфраструктури, тиску з боку сильніших конкурентів, у тому числі іноземних. Ускладнення процедури реєстрації та ліцензування, кризи неплатежів і недобросовісна поведінка підприємств-споживачів, відсутність внутрішніх стимулів для довгострокових інвестицій та розвитку технологій в умовах інфляційних процесів, обмеження попиту, недостатність управлінських навичок і криміналізація економіки негативно впливають на утворення відповідних конкурентоспроможних ринкових структур. За таких умов ефективний розвиток підприємництва можливий лише за відповідної державної підтримки. Стан і тенденції розвитку підприємницької діяльності свідчать, що сподівання швидкого та масштабного вияву підприємницької ініціативи та її реалізації шляхом створення відповідних підприємницьких структур, які мали місце одразу ж після її законодавчого закріплення, не справдилися. Сьогодні можна сказати, що підприємництво, особливо мале, має значний потенціал розвитку, але ще не стало реальною економічною силою, яка здатна забезпечити розгортання дієвої конкуренції на регіональних товарних ринках, суттєво вплинути на ступінь їх монополізації. Аналізуючи розвиток малого бізнесу в областях західного регіону, необхідно зазначити, що, незважаючи на прийняття цілої низки важливих рішень, розробку та впровадження Програми розвитку малого та середнього підприємництва, умови для його становлення та розвитку суттєво не покращилися. Малий бізнес ще не став повноцінним сектором економіки регіону, хоча і спостерігається тенденція до відносного збільшення кількості новостворених суб'єктів господарювання, проте кількість реально функціонуючих залишається на рівні 30 % від загально зареєстрованих. Такі тенденції прослідковуються в усіх західних областях, а тому можна констатувати, що бажаних результатів розвитку малого бізнесу в регіоні ще не досягнуто. Проведений аналіз свідчить, що до основних причин, які стримують розвиток малих підприємницьких структур, а отже, і конкуренцію, варто віднести відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; неефективність податкової політики щодо становлення і розвитку малих формувань на монополізованих товарних ринках регіону; відсутність належної фінансово-кредитної підтримки та стимулювання малого підприємництва; обмеженість матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів; непідготовленість підприємців до діяльності у складних умовах ринку; недосконалість інформаційно-методичного забезпечення підприємств. Таке становище є наслідком і підтвердженням того, що проголошене право на здійснення підприємницької діяльності не забезпечене умовами для його реалізації внаслідок недосконалості, недієвості, а часто і повної відсутності окремих елементів механізму захисту та підтримки конкуренції як засобу антимонопольного регулювання товарних ринків регіону. Пріоритетність товарного ринку повинна визначатися відповідно до критеріїв спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції. У складних умовах загострення загальної економічної кризи, неналагодженності ринкового механізму є очевидним, що формування і забезпечення успішного функціонування конкуренції можливе за умов здійснення цілеспрямованої державної політики, яка б передбачала створення загальних сприятливих умов для зниження бар'єрів, які обмежують вступ суб'єктів господарювання на монополізовані товарні ринки. Необхідно також зазначити, що специфічною особливістю для вітчизняної економіки є наявність бюрократичних перешкод у створенні конкуренції, що значною мірою визначається державною політикою та адміністративною практикою. Адміністративні бар'єри стають важливою політичною, економічною та соціальною проблемою, до яких варто віднести: відсутність механізму реалізації Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; самовільне розширення керівниками державних адміністрацій повноважень у сфері ціноутворення, що стримує встановлення реальних співвідношень і створення ефективної структури господарювання, наявність рішень керівників державних адміністрацій щодо цінового регулювання, які не сумісні з повноваженнями, наданими їм законодавством; наявність кола функцій, здійснення яких органами державної влади та органів місцевого самоврядування пов'язане з можливістю одержання ними госпрозрахункового прибутку; делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування суб'єктам господарювання; гальмування розвитку системи правової допомоги представникам малого бізнесу з метою забезпечення можливості впливати на регулюючу діяльність уповноважених державних служб; недосконалість відповідної правової бази з питань розподілу обмежених регіональних ресурсів землі, приміщень, державних субсидій та пільгових кредитів, яка не сприяє забезпеченню рівного конкурентного доступу до ресурсів, які знаходяться у державній власності; — недієвість нормативної бази із закупівлі продукції за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що зменшує доступність державних замовлень для малих і середніх підприємств. Аналіз ситуації практики регулювання діяльності підприємства визначає необхідність формування цілісної концепції створення сприятливих умов для його розвитку. Для цього разом з регіональними органами управління необхідно створити відповідну систему моніторингу стану підприємницького клімату в регіоні. Багато факторів, що впливатимуть на умови здійснення підприємницької діяльності, одночасно формуватимуть і конкурентне середовище. Глибоке їх вивчення є фактично інструментом і першим кроком до демонополізації та розвитку конкуренції на регіональних товарних ринках. Це окрема конкурентна політика. Результатами таких заходів щодо реалізації конкурентної політики мають стати створення умов втілення конституційного принципу захисту конкуренції та встановлення чітких "правил гри" для підприємств-монополістів. Важливим напрямом із забезпечення умов для формування і розвитку добросовісної конкуренції в економіці України на перехідному етапі є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Аналіз різних джерел інформації дає змогу виявити численні порушення у методиці збору первинної інформації і, як результат, несумісність однойменних показників, обчислених у різних організаціях за величиною, періодичністю, кратністю тощо. Специфіка інформаційних потреб антимонопольного контролю полягає у тому, що вони вимагають об'єднання власних інформаційних ресурсів, інформації органів державної статистики, даних інших ланок виконавчої влади, судових, наукових, експертних, аналітичних, інформаційних, організаційних, суб'єктів господарювання, матеріалів спеціальних вибіркових досліджень для формування цілісного уявлення про стан товарних ринків і рівень розвитку на них конкуренції. З метою задоволення таких потреб територіальні відділення, інші органи управління з демонополізації ринків повинні вести роботу зі створення ефективного інформаційного забезпечення. Поряд з цим, більш ефективним вирішенням певного питання буде посилення координаційної ролі статистичних органів у плані створення єдиної методології та уніфікації збору первинної інформації, накопичення її у спеціальному централізованому банку даних з наступною передачею у користування споживачам. Сам процес створення конку рентного середовища безпосередньо залежить від темпів перетворення відносин власності. Державна власність на засоби виробництва при переході до ринку значною мірою стримує розвиток конкуренції. Чим швидше відбувається процес приватизації, тим більшою стає частка недержавних підприємств на ринку, тим вищою буде ефективність конкурентного ринкового механізму. Приватизація є суттєвим елементом проконкурентної політики, оскільки приватні підприємства значно активніше, ніж державні, реагують на стимули ринкової конкуренції, а тому в обґрунтованих випадках зміна форм власності має відбуватися після розукрупнення підприємств, а денаціоналізація—супроводжуватися виникненням нових приватних фірм. Ці дві складові процесу приватизації є важливими та необхідними для розвитку конкуренції на товарних ринках. Однак однією з проблем приватизації є невідповідність між кількістю великих державних підприємств і достатньою кількістю підприємців, у тому числі іноземних, які зацікавлені у їх придбанні, та здатних до їх ефективної експлуатації. Подібні ситуації загострюються у випадку швидких темпів приватизаційних процесів, які не враховують стимулюючих чинників структурного характеру та обсягу ринку. Загалом завдання приватизації повинно полягати у підвищенні макроекономічної ефективності, а тому між такими факторами, як форма власності, конкуренція та регулювання, є певний взаємозв'язок, за якого зміна ефективності одного з чинників, як правило, залежить від динаміки інших. Необхідною умовою розвитку конкуренції є підвищення конкурентоспроможності підприємств. Вирішенню цієї проблеми має сприяти посилення регулюючого впливу держави на формування економічних та організаційних передумов уведення в дію функціональних механізмів конструктивної конкуренції, використання коштів, одержаних від приватизації, головним чином на технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва, розширення експорту конкурентоздатної продукції", перехід до активної експортоорієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування та ефективної реалізації експортного потенціалу. Державна та регіональна політика повинна сприяти досягненню та забезпеченню підприємствами технологічного лідерства, створенню на різних рівнях ефективних систем управління якістю, які б відповідали міжнародним вимогам. Ці проблеми мають вирішуватися на загальнонаціональному рівні, для чого доцільним є створення національної програми забезпечення якості і конкурентоспроможності продукції та послуг, яка б охоплювала організаційно-економічні, інформаційно-методичні та правові заходи у цій галузі та заходи з подальшого розвитку сертифікації в країні. Перш за все це стосується регулювання ринків, що перебувають у стані природної монополії та окремих монополізованих ринків, продукція яких має життєво важливе значення для населення, і тих, де конкурентне середовище ще не розвинуте. Проведений аналіз рівня конкуренції на товарних ринках та діяльності на них монопольних утворень дав змогу визначити пріоритетні заходи щодо реалізації конкурентної політики в регіоні. 1. Припинення неправомірної підтримки створення та діяльності галузевих і регіональних транспортно-експедицінних та інших установ і організацій з подальшим нав'язуванням підприємствам галузі, регіону відповідних послуг. 2. Усунення штучно створеного монопольного становища окремих державних і приватних підприємницьких структур на ринках друкованої продукції. 3. Перегляд нормативних актів щодо ліцензування діяльності з надання послуг охорони. В окремих випадках запровадження державного регулювання цін на послуги охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні. 4. Недопущення штучного стримування інвестицій, у тому числі іноземних, шляхом нав'язування інвестору певних об'єктів. 5. Удосконалення практики проведення конкурсів (тендерів) у будівництві й інших галузях господарювання. 6. Перегляд нормативно-правових актів із питань користування каналами мовлення та ефірно-кабельного телебачення, що обмежують права споживачів щодо вибору засобів прийому телебачення. 7. Запровадження правил діяльності на ринку кабельного телебачення з метою запобігання концентрації надмірної ринкової влади окремих об'єктів господарювання. 8. Розробка механізму реалізації Закону України "Про природні монополії". 9. Удосконалення механізму конкуренції при формуванні оптової ціни на електроенергію згідно з "Правилами оптового ринку електричної енергії". 10. Забезпечення конкурентних засад здійснення поставок природного газу і прозорого механізму контролю за діяльністю учасників ринку. Усі перелічені заходи варто впроваджувати паралельно з веденням переліку підприємств-монополістів, яких стосується таке регулювання та здійснення моніторингу виконання заходів реалізації конкурентної політики й оцінки її соціально-економічних наслідків. Такий підхід щодо підтримки конкуренції дасть змогу отримати якісно нову оцінку результатів реалізації конкурентної політики, виробити пропозиції щодо визначення її нових основних завдань, адекватних економічній ситуації на регіональних товарних ринках. Ключовим чинником забезпечення конкуренції на вітчизняному ринку має бути конкуренція імпорту, проте проведений аналіз регіональних товарних ринків показав, що в сучасних умовах для України є проблема захисту саме вітчизняного виробника. Імпорт значною мірою витіснив вироби вітчизняного виробництва, і тому зараз гостро постає питання нерівності умов конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками. Непродуманий вступ регіональних фірм у таку конкуренцію може призвести до концентрації ринкового впливу іноземних інвесторів чи торговельно-посередницьких фірм. Разом з тим ефективність і конкурентоспроможність національних виробників, які ізольовані від впливу дисципліни міжнародної конкуренції, будуть падати, що сприятиме перекосам у розподілі ресурсів на користь секторів економіки, де відсутня конкуренція За таких умов найбільш раціональним є проведення збалансованої експортно-імпортної політики, у тому числі політики помірного державного протекціонізму, яка б враховувала підвищення або зниження рівня конкуренції на внутрішніх товарних ринках і концентрувалася на таких основних напрямах: — контроль за дотриманням ефективної конкуренції при ліцензуванні експорту та імпорту органами виконавчої влади; — забезпечення недискримінаційного підходу при державному регулюванні процесів іноземного інвестування, дотримання умов конкуренції при державній підтримці експорту; — попередження монополістичної діяльності іноземних компаній на українських ринках; — сприяння покращенню доступу вітчизняних то варів і послуг на закордонні ринки шляхом зниження адміністративних бар'єрів, безпосередня участь антимонопольного комітету у процесах зміни ставок митних тарифів, яка на сучасному етапі є головним інструментом зовнішньоекономічного регулювання. В умовах тривалих кризових явищ в економіці У країн и великого значення набувають економічні методи цінового регулювання ринку шляхом формування резервів стратегічних сировинних ресурсів у період небажаного зниження цін і загрози скорочення виробництва, і навпаки - проведення товарних інвестицій на відповідних ринках у період неправильного підвищення цін з метою захисту споживача. Важко погодитися з думкою тих економістів, які заперечують збереження державного встановлення та регулювання цін. У такій позиції наявне використання цінової політики у розвинутій ринковій економіці, коли ціни встановлюються державою лише для природних монополій, і здійснюється перехід від регульованого режиму ціноутворення до спостережного. Зараз ці заходи є своєчасними для сучасного рівня розвитку вітчизняного народного господарства та впливу на нього будь-яких за характером діяльності монопольних утворень. Це регулювання цін на паливно-мастильні матеріали, зерно, хліб, хлібопродукти. З урахуванням головних завдань антимонопольного регулювання та з метою запобігання спаду виробництва більш виправданими є рекомендації тих економістів, які пропонують збільшити мінімальну монополістичну частку підприємств на товарному ринку з 35 % до 60 % і забезпечити пряме державне адміністративне встановлення та регулювання цін на продукцію не лише природних монополій, але і значної кількості фактично діючих інших монопольних утворень. З метою запобігання директивності у ціновій політиці держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт і рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган—суб'єкт економічних відносин, який виходить за межі ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов варто використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворення було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом. Таким чином, пряме державне регулювання має коригувати ринок і доповнювати ринковий механізм централізованою політикою контролю за важливими параметрами ринку. В умовах недосконалого ринкового господарства ціна рівноваги, що виникає, не задовольняє оптимальний стан і стабільність у суспільстві, і тому держава шляхом цінової політики повинна створювати нові умови рівноваги. Прибічники опосередкованого державного впливу на ринок передбачають вплив на ціну лише шляхом зміни податків і відсоткових ставок. Ці методи є виправданими, але не за умов кризи та перехідної економіки. Обираючи методи цінової політики, доцільно дотримуватися принципу достатності державного регулювання, щоб запобігти виникненню можливих крайнощів, коли при значному втручанні держави у встановлення цін ринкові механізми блокуються та створюється небезпека втрати ринкових орієнтирів для порівняння затрат і результатів, оскільки відчутним стає вплив неринкових факторів. Не пов'язана з конкурентним ринком і встановлена "зверху" ціна не може суттєво змінюватися залежно від коливань попиту та пропозиції, а тому створюється або дефіцит, або надлишок продукції, яка не може бути реалізована; повне усунення держави від формування цін та їх регулювання руйнує основу економіки суспільства, залишає її без важливих засобів боротьби з монополізмом при його використанні, робить ринкові відносини та становище більшості підприємств достатньо нестійкими та нецивілізованими. Для формування конкурентного ринку та конкурентного ціноутворення необхідно не руйнувати державний сектор, а комерціалізувати його діяльність, посилити його функції як рівноправного суб'єкта ринкових відносин, що у ціновій політиці має виявлятися шляхом: — встановлення цін на свою частку власності, до якої повинні належати природні монополії, частина інфраструктури та промислового виробництва, що перешкоджатиме порушенню міжвиробничих зв'язків; — використання механізму державного замовлення, коли обов'язкове фінансування частково змінюється наданням податкових, митних та інших пільг, що створює передумови опосередкованого впливу на рівень інших цін. З метою вирішення проблеми антимонопольного регулювання та становлення конкурентного ринку необхідно повністю враховувати загальні економічні умови перехідного періоду з позицій специфіки зміни попиту та пропозиції, характеру формування затрат незалежно від немонополізованого чи монополізованого характеру суб'єктів господарювання. Ефективнішому функціонуванню ринку сприяє не будь-яка конкуренція, а деякі її форми навіть чинять руйнівний вплив на економіку. Перш за все йдеться про недобросовісну конкуренцію, дія якої заборонена чинним законодавством України. В першу чергу це стосується неправомірного використання фірмового найменування, товарного знака, копіювання товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, навмисного поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації іншого підприємця. Тому суворий контроль за дотриманням заборони на недобросовісну конкуренцію не тільки оберігає економіку від її негативного впливу, але одночасно сприяє зосередженню уваги на використанні тих форм конкуренції, які впливають на розвиток виробництва, задоволення суспільних потреб і захист добросовісної конкуренції. Для усунення таких бар'єрів доцільно інституційно закріпити функції підтримки розвитку конкуренції відповідно за органами управління в регіоні, що є об'єктивно необхідним елементом системи в умовах ринку. Варто також чітко розподілити і закріпити функції з організації та підтримки розвитку конкуренції між організаційними структурами різних рівнів державного управління і встановити та взаємоузгодити дії між органами управління основних рівнів системи державного регулювання — від загальнодержавного, регіонального рівнів до первинних територіальних одиниць; налагодити тісний взаємозв'язок між суб'єктами державного, інституційного та громадського регулювання. У цілому це дасть можливість раціонально поєднати й узгодити підходи "згори донизу" та "знизу вгору" у процесі реалізації основних напрямів підтримки конкурентної політики. Узгодження зазначених підходів стане визначальним моментом успішної реалізації інтересів як суб'єктів підприємництва, так і населення та регіону в цілому. З метою сприяння розвитку конкуренції на товарних ринках і підтримки підприємництва доцільно: — прийняти закон про державну підтримку малого підприємництва, який би передбачав створення гнучкої системи надання підприємцям регіону кредитів і фінансової допомоги, посередництва в контактах з інвестиційними фондами, лізинговими, ощадно-позичковими компаніями, кредитними спілками та формування відповідних регіональних фондів; — зняти бар'єри вступу на ринки нових суб'єктів господарювання через удосконалення системи реєстрації, ліцензування, сертифікації, оподаткування, митного та адміністративного регулювання підприємницької діяльності; — сприяти підприємницькій активності фізичних та юридичних осіб, особливо на монополізованих товарних ринках, шляхом надання пільг при створенні та діяльності підприємств малого та середнього бізнесу і за умови контролю за їх цільовим використанням, особливо на монополізованих ринках. Пріоритетність товарного ринку повинна визначитися відповідно до критеріїв спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції; — активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, добровільних організацій і підприємств на фінансування місцевих пріоритетних проектів; запровадити загальнодержавну систему довідково-консультативних послуг для малих підприємств. Насамкінець слід зазначити, що захист конкуренції на регіональних товарних ринках та її підтримка у період становлення ринкової економіки пов'язані з такими проблемами, як загальний кризовий стан економіки та намагання уряду стабілізувати ситуацію за допомогою адміністративних важелів. Криза неплатежів, недостатність інвестицій створюють несприятливий фон для розвитку конкуренції, оскільки в умовах повільного проведення економічних перетворень важко здійснювати активні ан-тимонопольні заходи, які повинні поєднуватися з іншими складовими частинами реформ: психологічні фактори, непідготовленість суспільства до сприйняття та розуміння законів ринкової економіки та необхідності конкуренції, небажання з боку керівників підприємств працювати в умовах конкурентного середовища; з боку галузевих міністерств і відомств, регіональних органів влади — певне нерозуміння доцільності проведення політики демонополізації та здійснення її завдань. Звідси—різка протидія антимонопольним заходам, намагання створити нові та більш потужні монопольні утворення: — недосконалість політики сприяння конкуренції та розвитку конкурентного середовища в монополізованих галузях. її проведення має полягати у стимулюванні створення нових підприємств у цих галузях, у заохоченні діючих підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, у сприянні імпорту такої продукції, полегшенні доступу іноземних фірм на монополізовані вітчизняні ринки. Засобами здійснення політики сприяння конкуренції повинні бути податкові та митні важелі, пільгове кредитування підприємств, які вперше вступають на монополізовані ринки; — високі бар'єри, які обмежують вступ суб'єктів господарювання на наявні ринки та стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єкти) господарювання. Таким чином, формування і проведення розумної політики оптимального поєднання монопольних і конкурентних сил, раціонального використання економічних важелів антимонопольного регулювання має сприяти створенню дієвої ринково-конкурентної сфери національної економки, від якої залежить майбутній добробут населення України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Конкуренція як засіб анти монопольного регулювання товарних ринків і місце в ньому держави» з дисципліни «Економіка торгівлі»
