З огляду на розвиток інформатизації суспільства, глобалізацію впливу інформації на діяльність суспільства важливо розглянути невичерпність та асиметрію інформації як одне з джерел ризику в сучасному суспільстві. Необхідно також враховувати і той вплив, який має на можливість реалізації інформаційних ризиків засто-совуваний тип менеджменту. Зокрема, важливим є таке: по-перше, перелік умов, які необхідно враховувати в розробці рішень. Цей перелік визначається структурою чинників, які впливають на прийняття і реалізацію рішень; по-друге, методологія використання інформації в межах пев-ного типу менеджменту. Ситуацію, в якій відбувається прийняття рішень, характери-зують такі основні риси [107]: 1. Наявність цілі. Необхідність прийняття рішень спонукаєть-ся наявністю певної цілі, котру необхідно досягти, щоб розв’язати проблему. 2. Наявність альтернативних ліній поведінки. Рішення при-ймаються в умовах, коли існує більше одного способу досягнен-ня цілі або кілька альтернативних стратегій (варіантів) щодо до-сягнення цілі. Кожний з альтернативних варіантів характеризується набором параметрів ефекту (ефективності). 3. Наявність обмежуючих чинників. Чинники, що обмежують умови прийняття і реалізації рішень, називають дисциплінуючими. До технічних чинників належать такі, які визначаються техні-чними характеристиками об’єктів: габарити, вага, міцність, на-дійність, температурні умови тощо. Під економічними чинниками розуміють чинники, пов’язані з ресурсами: грошові кошти, час, матеріальні і трудові ресурси, виробничі можливості тощо. Соціальні чинники виражають вимоги не лише стосовно доці-льності здійснення тієї чи іншої альтернативи, але й необхідності дотримання загальнолюдських цінностей, етики, моралі. Зокрема, можуть прийматись рішення в межах відомих соціально-етичних концепцій маркетингу і менеджменту. Важливими умовами прийняття рішень можуть бути інформа-ційні умови. Відоме визначення Норберта Віннера, згідно з яким інформацією вважаються дані, які знижують невизначеність у знаннях про об’єкт управління, зовнішнє середовище з погляду наслідків управління. Як уже зазначалось, дані, на підставі яких здійснюється управління ризиками, можуть бути поділені на де-терміновані (визначені), випадкові, невизначені. Ризик конкретного рішення залежить не лише від наявної структури застосовуваної інформації, але й від того, яким чином аналізується і використовується інформація в межах методології конкретного типу менеджменту. У менеджменті відомі такі методологічні підходи: традицій-ний, системний, ситуаційний. Традиційний менеджмент (підхід) розробляє і використовує принципи і правила управління, придатні для будь-яких організацій. Традиційний підхід трактує менеджмент як достатньо просту одно-мірну взаємодію людей і частин (підсистем) в організації та органі-зацій одна з одною. Приклад логіки такого менеджменту: «більше інвестицій — більше прибутку». Ризик тут дещо завуальовується. Системний менеджмент (підхід) концентрується на взаємодії частин в організації та звертає увагу на важливість вивчення окремої частини в контексті цілого. Основними елементами сис-темного підходу є: · вхід у систему (ресурси, що надходять); · процес перетворення ресурсів, що надійшли, на продукт; · вихід із системи (продукт); · зворотний зв’язок (знання результату, що впливає на лан-цюжок у зворотному напрямі). Наявність зворотного зв’язку вка-зує на необхідність урахування ризику, його зниження. Ситуаційний менеджмент (підхід) ґрунтується на тому, що в управлінні організацією не існує лише одного набору принципів (правил), який міг би використовуватись у всіх ситуаціях. Відо-мо, що в системотехніці під ситуацією розуміють тріаду: «сту-пінь ризику об’єкта управління — існуючі керуючі впливи — на-слідки керуючих впливів для зниження до допустимих меж кількісної міри ризику». Пізніше було запропоновано ще три типи менеджменту: соці-ально-етичний, морально-етичний, стабілізуючий [107]. Соціально-етичний менеджмент спрямований на зниження ймовірності прийняття рішень, здатних призвести до заподіяння недопустимих збитків фінансовій, технічній, кадровій, зовнішній і внутрішній структурам об’єктів, що підпадають до сфери впли-ву рішень, які приймаються. До останніх можуть бути віднесені: фізичні особи (споживачі, посередники, персонал), юридичні особи (постачальники, посередники, споживачі), природа, суспі-льство в цілому, якщо їх залежність від рішень, що приймаються, не буде визнана незначною. Важливо, що розглядаються опера-ції, які не мають на меті нанесення недопустимих збитків. Якщо в процесі менеджменту приймається рішення, яке при-зводить об’єкти, що підпадають до сфери впливу рішень, котрі приймаються, до недопустимих збитків, то соціально-етичний менеджмент потребує розробки компенсуючих рішень. Реалізація соціально-етичних концепцій менеджменту можли-ва за умови вирішення таких проблем. По-перше, необхідно про-гнозувати ризик і наслідки його впливу на перспективу. Для цьо-го можуть бути використані методи прогнозування. По-друге, необхідно обґрунтувати норми ступеня ризику, значень важливих параметрів згідно з класифікацією станів об’єктів, що підпадають до сфери впливу рішень, які приймаються. Для цього можуть бу-ти використані методи системного аналізу і теорії менеджменту. По-третє, повинні бути синтезовані спеціальні процедури розро-бки і прийняття рішень, які дозволяли б знизити ступінь ризику до допустимих меж. Соціально-етичний менеджмент перебуває в тісному зв’язку із соціальними процесами і може бути використаним для зниження ризиків управління, а також забезпечення безпеки життєдіяльно-сті, правового регулювання та інших сфер. Стабілізаційний менеджмент має на меті забезпечити знахо-дження параметрів об’єкта управління в заданій області або не допустити перехід цього об’єкта в область некерованих, недопус-тимих станів. Цей тип менеджменту не висуває нових самостій-них цілей. Він забезпечує стійкість системи, зокрема фінансову. Важливо враховувати, що різні типи менеджменту породжу-ють різні ризики, бо: по-перше, в цілому, по-різному використовують інформацію як підґрунтя, а прогнозування і планування — як інструмент ме-неджменту; по-друге, вони по-різному застосовують методи прогнозуван-ня і планування. Так, традиційний менеджмент більшою мірою схильний спиратись на результати прогнозування за аналогією, експертне прогнозування. Системний менеджмент частіше вико-ристовує функціонально-логічне і структурне прогнозування. У ситуаційному і соціально-етичному менеджменті застосовують функціонально-логічне, структурне, аналітичне, параметричне прогнозування [107]. До того ж соціально-етичний менеджмент додатково потребує прогнозу структури та ступеня ризику й оці-нювання допустимості станів об’єктів, які потрапляють до зони впливу рішень, що розробляються. Враховуючи можливу неточ-ність інформації, дезінформації, імітації таємниці, можна реко-мендувати розробляти необхідні рішення з використанням мето-дології традиційного, системного, ситуаційного, соціально-етичного менеджменту. Порівняльний аналіз рішень, одержаних у межах різних типів менеджменту, може дозволити суттєво знизи-ти ступінь ризику рішення. Окрім того, для будь-яких типів менеджменту для зни- ження ступеня ризику рішення має досліджуватись на стійкість до помилок у первісних даних стосовно параметрів досліджува-ної системи тощо. Робастними прийнято називати рішення, стійкі до помилок вихідних даних. Робастність рішення забезпечує збереження пла-нованої ефективності за відносно значних, суттєвих відхилень низки параметрів у реалізації рішення. Таким чином зменшується можливість відхилення від планових рішень. Тому ризик робаст-них рішень нижчий, ніж у рішень, які не забезпечені цією влас-тивістю. У теорії алгоритмів зазначається: алгоритм — це система то-чно визначених правил дії (програм), що впорядковує процес пе-ретворення інформації із зазначенням, як і в якій послідовності ці правила застосовувати до первісних даних. Алгоритм розробки рішень — це логічна послідовність операцій розробки управлін-ського рішення. Необхідно враховувати, що у будь-якій системі розробляють і реалізують два типи рішень: 1) алгоритмізовані рішення — це рішення з чітко визначени-ми послідовністю, термінами виконання складових дій і конкрет-ною відповідальністю за їх виконання (тільки такі рішення мо-жуть бути реалізованими в бюрократичній організації і в автоматичному режимі системи управління); 2) розпливчасті (нечіткі) рішення — погано структуровані за складовими або/і термінами їх виконання рішення, в яких не зроблено однозначний розподіл обов’язків або/і відповідальність за реалізацію дій, котрі складають рішення (такі рішення частіше виконуються в автоматизованій системі управління). За ознакою і характером урахування і неврахування змін умов реалізації ризикових рішень можуть бути виокремлені [108]: 1) гнучкі системи, алгоритми реалізації альтернативних рі-шень в яких напрацьовані заздалегідь, вже на стадії їх розробки. Передбачають різні варіанти дій залежно від умов (ситуацій), що складаються; 2) системи з жорстким алгоритмом прийняття і виконання рішення, що мають єдиний варіант реалізації за будь-яких умов і стану суб’єктів управління. Якщо проблема добре структурована на підґрунті предметної і статистичної інформації, то можливе застосування запрограмо-ваних рішень. Тоді методичні особливості різних типів менедж-менту знаходять відображення у розробці алгоритмів підготовки і прийняття ризикових рішень. Розробка спеціальних алгоритмів прийняття ризикових рішень може забезпечити необхідний рі-вень якості організаційних рішень, знизити вплив суб’єктивних чинників. Дуже важливо, що це може раціоналізувати процес управління ризиками в умовах дефіциту часу. Взагалі кажучи, для кожної з типових ризикових проблем може розроблятись конкретний алгоритм прийняття рішення. Але вбачається також можливою розробка алгоритму прийняття ризикових рішень для різних типів менеджменту. Алгоритм прийняття ризикових рішень у традиційному ме-неджменті може включати такі операції: · виявлення ризикової проблеми; · збирання інформації про джерела, особливості ризикотвір-них чинників, щодо ступеня вразливості об’єкта ризику до зміни параметрів та ключових змінних, наслідки і збитки, породжені впливом ризикотвірних чинників; · відображення цієї інформації в зручному для аналізу вигляді; · аналіз інформації про можливі ризики, дослідження вразли-вості об’єкта, оцінювання обсягів можливих збитків; · визначення цілей управління у вирішенні ризикової проблеми; · ідентифікація ризикової проблеми з раніше існуючою; · вивчення прийомів управління ризиками та їх наслідків; · вибір варіанта дій на підґрунті аналогії та здорового глузду. Алгоритм прийняття рішень у системному менеджменті може включати такі операції: · контроль і виявлення ризикової проблеми; · збирання інформації; · відображення цієї інформації в зручному для аналізу вигляді; · аналіз інформації про ризики в системі; · дослідження співвідношень ризиків окремих елементів сис-теми; · дослідження співвідношень ризиків різної фізичної природи; · дослідження співвідношення частоти і складності ризиків окремих елементів; · генерація переліку можливих наслідків щодо ризиків кожно-го елемента системи і прогноз ступеня (сили) цих впливів для більш високого ієрархічного рівня системи; · оцінювання і верифікація варіантів рішень; · прийняття, оформлення, доведення до відома виконавців, виконання, контроль за виконанням рішень. Алгоритм прийняття рішень у ситуаційному менеджменті може включати такі операції: · виявлення (ідентифікація) ризикової проблеми; · збирання інформації про ризики, небажані чинники, вразли-вість щодо ризику в конкретній ситуації; · відображення інформації в зручному для аналізу вигляді; · аналіз наявної інформації про ризики стосовно кожної з мо-жливих ситуацій (джерела, об’єкти ризику; можливі впливи; про-гноз їх ефективності); · діагностика проблеми і ранжування ризиків, виокремлених з урахуванням доступних ресурсів; · розробка критерію оцінювання ефективності управління ри-зиками в конкретній ситуації; · верифікація та оцінка ризикових рішень; · прийняття, оформлення, доведення до виконавців, виконан-ня, контроль виконання рішень. Алгоритм прийняття рішень у соціально-етичному менедж-менті. Суть цього типу менеджменту полягає у недопущенні ка-тастрофічного впливу чинників ризику на об’єкти і суб’єкти ме-неджменту. Один з можливих варіантів такого спеціального алгоритму прийняття ризикових рішень включає: · збирання інформації щодо: джерел ризику, їх фізичної при-роди та частоти, поточного стану і ступеня вразливості (чутливо-сті, еластичності) об’єкта ризику, доступних управлінських впли-вів, параметрів недопустимих станів об’єкта управління; · аналіз наявної інформації; · діагностика ризикової проблеми; · визначення цілей управління, необхідних для вирішення проблеми; · формування критеріїв оцінювання катастрофічного (недопу-стимого) стану досліджуваної системи; · розробка критеріїв оцінювання ефективності управління ри-зиками; · генерація альтернативних варіантів можливих керуючих впливів для зниження ступеня ризику; · прогноз наслідків кожного з керуючих впливів; · оцінювання того, чи є допустимими наслідки у кожному з доступних керуючих впливів; якщо наслідки стосовно керуючого ризиком впливу не є допустимими, то такий вплив виключається з множини розглядуваних; якщо наслідки стосовно керуючого ризиком впливу є допустимими, то такий вплив включається до множини розглядуваних керуючих впливів; · розробка критерію оптимальності рішення щодо управління структурою і ступенем ризику; · верифікація та оцінка варіантів рішень; · із множини розглядуваних рішень обирають найкраще згід-но з прийнятими критеріями оптимальності; · оформлюють прийняте рішення; · доводять прийняте рішення до виконавців чи відповідних органів управління; · виконують рішення; · контролюють, чи змінюються параметри недопустимих ста-нів об’єкта управління, а якщо змінюються, то наскільки значно; · якщо має місце критична зміна параметрів недопустимих станів об’єкта, то повертаються до реалізації п. 1 цього алгоритму. Алгоритм прийняття рішень у стабілізаційному менеджмен-ті може включати такі операції: · виявлення ризикової проблеми; · збирання інформації про зміни структури і параметри ризику; · дослідження динаміки зміни структури і величини парамет-рів ризику об’єкта управління; · оцінювання часу, наявного у розпорядженні на виконання операцій управління ризиком (тобто часу, впродовж якого об’єкт управління ще перебуватиме у стані, який дозволяє управляти ним, з імовірністю, не менше заданої); · розподіл часу на операції підготовки, прийняття і виконання рішень для забезпечення допустимого ступеня ризику, яким обтяжений об’єкт управління з імовірністю, не менше заданої; · системний аналіз інформації про ризики; · діагностика ризикової проблеми; · визначення цілей управління ризиком у вирішенні проблеми; · генерація переліку можливих впливів, що управляють ризиком; · прогноз наслідків (погіршення чи поліпшення ситуації) піс-ля застосування рішень; · визначення раціональної інтенсивності впливів, що управ-ляють ризиком і забезпечують необхідну тенденцію зміни ризику; · прийняття, оформлення, доведення до виконавців, контроль за виконанням і термінів виконання рішень. Зазначимо, що у вирішенні конкретних задач з використанням того чи іншого типу менеджменту ці алгоритми можуть змінюва-тись згідно зі специфікою конкретної задачі, прийнятої системи гіпотез, ставлення суб’єктів до ризику.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РИЗИКІВ» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
