У ризикології важливе місце належить класифікації ризику. Необхідно зазначити, що на даний час у цій проблематиці немає одностайної концепції. Класифікація ризику відбувається на вер-бальному рівні, хоча вже з’явилось кілька наукових праць, у кот-рих йдеться про доцільність використання кластерного аналізу для виокремлення окремих ризиків у певній сфері діяльності, на-приклад в аудиті. Ризик є складним феноменом ринкової еконо-міки, майже кожна наукова праця чи навчальний посібник з про-блем ризикології доповнює класифікаційні ознаки або виокремлює нові форми та види економічного ризику. Існує безліч підходів до класифікації ризику, але, на нашу думку, недоцільно поділяти ризики на такі, що піддаються вимірюванню, і такі, які неможливо виміряти [117]. Зрозуміло, що існують латентні (при-ховані) ризики, про які важко судити з позицій теперішнього рів-ня знань. Але, якщо ми виокремили певний вид (тип) ризику чи якусь ризикову ситуацію, то цей ризик необхідно певним чином оцінити, спираючись на судження експертів, використовуючи те-орію нечітких множин тощо. У праці [165] виокремлюють групу ризиків, що пов’язані з нестачею інформації про стан зовнішньо-го середовища. Однак це жодною мірою не підвищує обґрунто-ваності класифікації, оскільки будь-яка господарська діяльність здійснюється в умовах невичерпної інформації. Більшість вчених схиляються до судження, що методологічно обґрунтованим і продуктивним з погляду практичного викорис-тання є поділ ризику на систематичний і диверсифікований [294]. Ці два види ризику об’єктивно виникають не лише за фінансових, а й за реальних інвестицій. Більше того, прийняття будь-якого економічного рішення в ринковій економіці пов’язане з систем-ними впливами, мінливістю кон’юнктури ринку загалом, а також з чинниками, котрі є специфічними щодо предметної області. Для оцінки та управління ризиком змістовне й методичне зна-чення має його розподіл на такі види, як чисті й фінансові, стати-чні й динамічні [17]. Наслідками чистих ризиків можуть бути лише збитки. До них можна віднести майнові, виробничі, транс-портні, екологічні та інші ризики. Фінансові (спекулятивні) ризи-ки можуть призвести як до збитків, так і спричинити додатковий виграш. Дехто з авторів виокремлюють ризики управління, до яких можна віднести ризик цілепокладання, ризик маркетингу, ризик менеджменту. Ризик цілепокладання — це можливість неправи-льного визначення цілей діяльності. Ризик маркетингу — це мо-жливість відхилень у результаті діяльності через конкретний ви-бір інструмента досягнення поставлених цілей. Ризик менеджменту — це можливість неправильних дій у процесі досягнення поставлених цілей. Останній ризик можна деталізувати на ризик вивчення, що полягає у невизначених, неструктурованих уявлен-нях суб’єкта управління про об’єкт управління, та ризик діяльно-сті, пов’язаний з можливістю прийняття загрозливих рішень і ви-никнення ризику в процесі виконання цих рішень [107]. Формування в Україні ринку та ринкової інфраструктури, но-вих механізмів установлення господарських зв’язків, розвиток підприємництва, конкуренція потребують поглиблення теорії економічного ризику, методів його аналізу, оцінювання та моде-лювання, оптимізації управління ризиком на всіх рівнях господа-рювання: державному, регіональному, місцевому, галузевому, підприємства, цеху, дільниці, незалежно від форми власності [50, 52, 63, 79, 81, 83]. Конкуренція змушує підприємців, менеджерів активно вивчати інформацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих, фінансових, ко-мерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що зумовлюють ділову активність в умовах ринкової економіки, є динамічними. Успішно контролювати зовнішні чинники частіше за все можна лише за допомогою різних елементів і важелів мар-кетингу, здійснюючи моніторинг тощо. Аналіз ризику доцільно проводити у розрізі його класифіка-ційних груп, зокрема: 1) за масштабами та розмірами (глобальний, локальний); 2) за аспектами (психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований, со-ціально-економічний); 3) щодо міри об’єктивності та суб’єктивності рішень (з об’єктивною ймовірністю, суб’єктивною ймовірністю, з об’єктивно-суб’єктивною ймовірністю); 4) за ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень: мінімаль-ний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий, кри-тичний, катастрофічний; 5) за мірою обґрунтованості — раціональний (обґрунтований), нераціональний (необґрунтований), авантюрний (азартний); 6) щодо часу прийняття ризикованих рішень (випереджаючий, своєчасний, запізнілий); 7) щодо чисельності осіб, що приймають рішення (індивідуа-льний, груповий); 8) щодо ситуації — в умовах невизначеності (стохастичний ризик), в умовах конфлікту (конкуруючий ризик), в умовах роз-пливчастості. Кожен вид ризику треба детально проаналізувати, змоделюва-ти, розкласти на елементи, що дозволить певною мірою зменши-ти невизначеність ситуації, приймаючи відповідне рішення. Запропоновані також такі принципи класифікації ризиків [233]: 1) класифікація ризиків повинна відповідати конкретним цілям; 2) класифікація з позицій системного підходу; 3) ризикові ситуації ризиків однієї групи повинні мати деталі-зацію одного порядку і відповідати цілям класифікації; 4) одна й та ж ризикована ситуація може містити різні ризики; 5) розглядаючи питання таксономії ризику, доцільно виокре-мити такі характерні ознаки цього явища: джерела ризику, об’єкт, що несе ризик, суб’єкт, що сприймає ризик (обтяжений ризиком). У змістовній праці з економічного ризику українського вчено-го В. В. Чепурка [288] типізовано основні концептуальні підходи щодо класифікації ризику, котрі можна поділити на об’єктивний, предметний, чинниковий та аспектний. З нашого погляду, необ-хідно використовувати суперпозицію цих підходів, за винятком чинникового, бо такий підхід некоректний з методичного погля-ду. Причини й чинники ризику існують та об’єктивно зумовлю-ють можливість тих чи інших перетворень, трансформації, але реалізуються в ризик лише через ідентифікацію, узагальнення й дії суб’єкта ризику. Об’єктивний підхід реалізується в класифікаціях, які деталі-зують ризики залежно від масштабів, рівнів управління тощо. За цим підходом можна деталізувати ризик на глобальний і локаль-ний, внутрішній і зовнішній, мегарівня, макрорівня, мезорівня, мікрорівня, мінірівня, на рівні підприємства, галузі, міжгалузе-вий, регіональний, на рівні країни, глобальний. Згідно з предметним підходом побудовані різні класифікації за сферою походження ризику, за джерелами походження, розпо-діл фінансових ризиків на валютний, кредитний, відсотковий, ін-вестиційний; розподіл підприємницьких ризиків на організацій-ний, ресурсний, кредитний, портфельний, інноваційний; здійснено також ідентифікацію ризиків управління [107]. Обґрунтованим і продуктивним з погляду управління ризиком є, на нашу думку, аспектний підхід до класифікації ризиків [288]. Він передбачає перехід від дослідження явищ до виявлення сут-ності, до узагальнень, які зорієнтовані на задачі оцінювання та вимірювання ступеня ризику, на управління ним. На аспектному підході базуються класифікації щодо ступеня обґрунтованості прийняття ризику, відповідності ризику допустимим його грани-чним значенням, що задаються суб’єктом ризику, залежно від мі-ри його несхильності до ризику тощо. Сюди можна віднести й адекватність щодо своєчасності прийняття рішень і реагування на трансформаційні процеси, що породжують ситуацію ризику, сту-пеня системності, а також виокремлення чистих і фінансових ри-зиків, систематичного й диверсифіковуваного ризику. Концепція аспектної класифікації ґрунтується на необхідності дослідження всіх можливих проявів ризику в певній предметній області, виявлення його причин і чинників. Якщо вдається виок-ремити множину ознак чи відношень, що є інваріантними до конк-ретних проявів ризику та стосовно зумовлюючих їх чинників, то необхідно досліджувати також і можливі залежності й суперечнос-ті між ними. Потрібно також враховувати відповідність класифі-кації завданням і критеріям оцінки ризику, що випливають з цілей функціонування економічної системи (її місії) щодо управління ризиком у даній предметній сфері, прийнятій системі гіпотез. Класифікація повинна бути не лише змістовною, але й разом з тим прагматичною. Вона доцільна у тому випадку, коли з неї можна отримати логічні продуктивні напрями щодо розробки ме-тодів кількісної оцінки ступеня ризику, раціональної системи ме-тодів й інструментарію управління ним. Узагальнена схема і по-слідовність основних кроків аспектної класифікації наведена на рис. 2.2 [288]. Наголосимо, що розвиток соціально-економічного об’єкта відбувається за невизначеності, характеристика якої зокрема за-лежить від складності й динамізму змін зовнішнього середовища, бо ситуції, що виникають, містять дедалі ширші невизначеність і новизну. За таких умов управління розвитком об’єкта різко ускладнюється, а минулий досвід управління, навіть дуже ефек-тивний, все ж не може абсолютно однаково використовуватись для розв’язання нових проблемних ситуацій. Практично кожне рі-шення приймається керівництвом за невизначеності, тобто нестачі необхідної на даний момент інформації щодо існуючих фактів і мо-жливих майбутніх подій, а також в умовах обмеженості ресурсів, а нерідко й часу. Це призводить до зростання ступеня ризику, пов’язаного зокрема з помилками керівництва в момент цілепокладання і прийняття стратегічних рішень щодо забезпечення стійкого розвит-ку відповідних об’єктів. Цілепокладання згадується тут не випадко-во, бо поставлені цілі можуть нести в собі небезпеки й загрози. Необхідний перехід від традиційного управління на підставі минулого досвіду до розгорнутого стратегічного аналізу, що ви-являє ті зовнішні тенденції, ризик, загрози й шанси, котрі здатні змінити ситуацію. Урахування та використання в своїх інтересах змін, які відбуваються в оточуючому середовищі, дає можливість економити ресурси на розвиток і водночас знижувати ступінь ри-зику. Звідси зростає роль методів і технологій, які враховують умови швидкої змінюваності зовнішнього середовища стосовно розвитку складного соціально-економічного об’єкта і таких, що дозволяють прогнозувати настання ризикової ситуації та вживати заходи щодо зниження ступеня ризику.
Рис. 2.2. Узагальнена схема аспектної класифікації ризику Підґрунтям технології когнітивного аналізу та моделювання є когнітивна (пізнавально-цільова) структуризація знань про об’єкт та зовнішнє щодо нього середовище, зокрема коли об’єкт і зов-нішнє середовище розрізняються «нечітко» [176]. Мета такої структуризації — виявлення найсуттєвіших (базисних) чинників, які характеризують «прикордонний» шар взаємодії об’єктів і зо-внішнього середовища, і встановлення якісних причино-наслідкових зв’язків між ними, тобто які впливи здійснюють чинники один на одного в процесі їх змін. Взаємовплив чинників відобра-жається за допомогою когнітивної карти (моделі), котра є знако-вим (зваженим) орієнтованим графом. Взаємозв’язок чинників визначається ваговим коефіцієнтом, за яким зміна одного чинни-ка впливає на зміну іншого, та знаком цього впливу: додатним (посилюючим) чи від’ємним (гальмуючим) [176]. Відбір базисних чинників реалізується на підґрунті PEST-аналізу (Policy — політика, Economy — економіка, Society — су-спільство, Technology — технологія), що є інструментом, який іс-торично склався, і чотирьохелементним аналізом зовнішнього середовища, за допомогою котрого оцінюються політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовніш-нього середовища щодо досліджуваного об’єкта. Це основні, але не всі елементи. Може виявитись, що специфіка досліджуваного об’єкта, а також цілі дослідження вимагають розширеного аналі-зу зовнішнього середовища. Зокрема, суттєвий вплив можуть ма-ти геополітичні чинники. Однак не можна виключати і внутрішнє середовище, яке є чинником невизначеності. Наступний крок структурування — це ситуаційний (стратегі-чний) аналіз (SWOT-аналіз), підґрунтям якого є завдання вияв-лення чинників, які характеризують можливості чи загрози для розвитку об’єкта з боку зовнішнього середовища, а також чинни-ків, що характеризують сильні й слабкі сторони самого об’єкта і тенденції їх зміни. Важливо вміти розпізнати точку стратегічного впливу за «слабкими сигналами» із зовнішнього середовища, тобто за ранніми і неточними ознаками, які надходять із зовніш-нього середовища, визначити попередники ризикованих ситуацій. На підставі технології аналізу різних комбінацій сильних сторін із загрозами й можливостями формуються і структуруються ризи-кові (проблемні) зони, для кожної з яких переважаючою є своя стра-тегія розвитку об’єкта. Перспективність тієї чи іншої стратегії для досягнення цілей розвитку об’єкта у визначених ризикових зонах може перевірятись засобами когнітивного моделювання. Саме воно дає змогу підготувати (заздалегідь) альтернативні варіанти рішень щодо зниження ступеня ризику у визначених ризикових (проблем-них) зонах для безпечного досягнення поставлених стратегічних ці-лей розвитку складного соціально-економічного об’єкта. Для цього можна передбачити використання таких режимів моделювання. Моделювання принципової можливості досягнення поставленої цілі управління (розв’язок оберненої задачі) дозволяє визначитись, чи існує можливість досягнення цілі управління в даній ситуації за обраного напряму її реалізації. Вказаний режим припускає, що жо-дних ресурсних обмежень (наприклад, бюджетних) немає, тобто розглядається ідеалізована ситуація. В результаті моделювання мо-жна отримати не лише відповідь на питання, чи існують принципові можливості щодо поліпшення ситуації в досліджуваному об’єкті за обраного напряму розвитку, але й інформацію про необхідні ресур-си для реалізації управлінських рішень, досягнення цілей. Моделювання реальних можливостей досягнення поставлених цілей, коли враховуються обмеження на ресурси, тобто розгля-даються реальні можливості руху в обраному напрямі. Технологія когнітивного аналізу та моделювання дозволяє: · досліджувати проблеми з нечіткими чинниками та взаємо-зв’язками; · враховувати зміни зовнішнього середовища; · залежно від виокремлених ризиків чи можливостей планува-ти (прогнозувати) майбутнє з урахуванням наявних на сьогодні перспектив, ресурсів і засобів; · використовувати тенденції розвитку ситуації, що об’єктивно склались, в своїх інтересах; · формувати обґрунтовані стратегії соціально-економічного розвитку. Такі технології отримують довіру в структурах, які займають-ся стратегічним управлінням на всіх рівнях ієрархії управління. Тут вже йдеться про якісний та кількісний аспекти аналізу ризи-ку. Стосовно проблем класифікації ризику, то цей аспект ризико-логії потребує подальшого розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методологічні та методичні підходи» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
