Характерним аспектом нинішнього соціально-економічного розвитку, котрий більшість вчених висувають на перше місце, є науково-технічний прогрес (автоматизація всіх процесів вироб-ництва й управління, тотальна інформатизація усіх сфер суспіль-ного буття). Обговорюючи контури розвитку цивілізації, дослід-ники й вчені використовують різні понятійні підходи: «інформаційне суспільство», «технотронна цивілізація». В середині 80-х років ХХ ст. з’явилася нова соціологічна теорія сучасного суспі-льства, автор якої — німецький вчений Ульріх Бек. Згідно з цією теорією в останній третині XX сторіччя людство вступило в нову фазу свого розвитку, котру можна назвати «суспільство ризику» [308]. Суспільство ризику — це постіндустріальна формація, яка відрізняється від індустріального суспільства низкою докорінних особливостей. Головна відмінність полягає в тому, що, коли для індустріального суспільства характерним був розподіл благ, то для суспільства ризику — розподіл загроз і зумовлений цим ри-зик. Скорочення біологічного розмаїття, забруднення повітря та води хімікатами, постійне зростання обсягів надходження в сере-довище токсикантів, тенденція до зміни клімату — все це веде до різноманітних загроз і ризиків. У центрі цієї теорії перебувають ризики, породжені техносферою. На відміну від стихійних лих, голоду, епідемій, якими обтяжене людство, нові ризики інституа-лізовані, формально узгоджені з правовою й соціальною структу-рою суспільства. Але на практиці здебільшого технологічні та економічні ризики, котрі загалом влаштовують капітал, є не-прийнятними з погляду суспільства. Варто згадати, зокрема, ката-строфу в Бхопалі, низку катастроф на вугільних шахтах в Україні тощо. Тобто в сучасному суспільстві за індустріальні ризики від-повідальні люди, фірми, державні установи й політики [271]. Суспільству ризику доводиться розв’язувати такі проблеми [37]: · яким чином запобігти, обмежити чи мінімізувати загрози й ризики, котрі все більшою мірою супроводжують постіндустріа-льне суспільство; · де, коли і як проявляються поки що латентні негативні ефекти; · яким чином здійснювати управління ризиками для тако- го їх розподілу, за якого, з одного боку, не гальмувався б науко-во-технічний прогрес, а з іншого — виконувалися би вимоги що-до прийнятності ризиків. За нових умов загрози ризики позбавляються індивідуального характеру, економічні ризики стають глобальними. У [37] зазна-чається, що «…в суспільстві ризику діє так званий ефект бумерангу. Для екологічних катастроф не існує ні державних кордонів, ні класових відмінностей. Радіоактивні опади, як наслідок досліджень ядерної зброї чи аварій на АЕС, кислотні дощі, зміни клімату однаково діють як на багатих, так і на бідних. Стосовно експорту шкідливих виробництв, то «ефект бумерангу» діє й тут. Вирощувані в бідних країнах культури — кава, какао, фрукти — виявляються все більш забрудненими. Зрозуміло, що ввезення таких продуктів до країн Заходу супроводжується зростанням ри-зику для їх населення. Отже, рано чи пізно ризиком обтяжені й ті, хто спочатку мав користь з розвитку небезпечних технологій». У низці праць [308, 271, 37] детально розглядаються: біологі-чний ризик, ризик епідемій, екологічний ризик, ризик генної ін-женерії тощо. Йдеться й про те, що рано чи пізно знадобляться значні інвестиції для зниження цих ризиків. Нові ризики необ-хідно прогнозувати й у більшості випадків приймати політичні рішення. Наш час, з легкої руки Ласло Ервіна, часто називають епохою біфуркацій, у котрій попередня траєкторія стає нестійкою, різко зростає небезпека глобальних катастроф і необхідно обирати нові шляхи розвитку. Терміном «біфуркація» тепер позначають пово-ротні пункти розвитку, підкреслюючи ситуацію вибору, можли-вість кількох варіантів подальшого перебігу подій, втрату стійко-сті попереднього стану. Поняття біфуркації, що зародилося в математиці, в наш час вживають політологи, соціологи, психоло-ги, економісти, філософи. У математиці біфуркації надається простий та ясний зміст. Це поняття ввів Якобі і використовував Пуанкаре для позначення зміни кількості розв’язків чи втрати їх стійкості для рівнянь пев-ного типу. Типові ознаки біфуркації: чутливість до малих впливів поблизу точки біфуркації (малі причини можуть мати великі нас-лідки); нестійкість попереднього стану, тобто теза «завтра буде приблизно так само, як сьогодні» вже не працює; можливість ка-тастрофічних стрибків — значні зміни кінцевого відгуку на не-скінченно малі впливи. Власне, такі явища математики називають катастрофами, а теорію, що вивчає їх, — теорією катастроф. Зро-зуміло, що «катастрофи» такого роду описують лише невелику частку реальних катаклізмів. Арсенал концептуальних і матема-тичних моделей, що застосовуються в теорії ризику, у даний час є значно ширшим. Уявлення про біфуркації робить вагомий внесок в економіку, соціальні науки, філософію, радикально змінює погляд на світ. Наголосимо, що стратегічний вибір, який робить наша цивіліза-ція, є не лише відповідальним, а й складним, неоднозначним. Од-ним з головних критеріїв у цьому виборі повинно стати забезпе-чення стійкості суспільства стосовно природних, техногенних і соціогенних лих і катастроф. У низці наукових праць наголошу-ється, що основним напрямом розвитку мусить бути поліпшення якості життя, підвищення стійкості розвитку суспільства. Від то-го, наскільки успішно цивілізація в цілому й окремі держави, зо-крема, зможуть вирішити ці завдання, залежить їх майбутнє. Ці завдання стають проблемами стратегічного планування. У світі як системі, що самоорганізується, виникли гострі гло-бальні суперечності [271]: · між репродукційними можливостями біосфери, здатністю знешкоджувати антропогенні впливи, підтримувати гомеостаз і стратегією використання біосфери, що прийнята світовою спіль-нотою, цілями її розвитку; · між інтересами нинішнього покоління, що проводить стра-тегію розширеного відтворення, та майбутніх поколінь, яких така політика позбавляє прийнятних стартових умов; · між світом розвинутих країн, що споживає понад 80 % сві-тових ресурсів, й експлуатованим третім світом, що забезпечує його (перший) ресурсами. Очевидно, що всі ці проблеми безпосередньо пов’язані зі стратегією управління ризиком. Ситуація, що склалася, зму-шує багатьох учених, політиків, громадських діячів говорити не про окремі проблеми, а про втрату стійкості тієї гілки бі-фуркаційної діаграми, котра визначає сучасний розвиток сві-тової спільноти. Низка подій кінця XX—початку XXI століття змусила інакше дивитись на ризик. Щоб забезпечити безпеку й знизити міру ри-зику, необхідно уважно спостерігати, аналізувати, моделювати, прогнозувати можливі зміни системних властивостей соціально-економічного середовища. Системні властивості пов’язані з тим, що в складній системі можуть з’явитися якості, котрих не має жодна з її частин (елементів, підсистем). Це — ефект синергізму. В сучасному світі, що швидко змінюється, виникають і зникають сотні й тисячі нових причинно-наслідкових зв’язків, а разом з ними з’являються і нові ризики. Довгий ланцюг таких зв’язків може привести до того, що об’єкт починає вести себе парадокса-льно. Початок XXI сторіччя показав, що головний підсумок ми-нулого століття — це не лише величезні технічні досягнення й радикальні геополітичні зміни, а й зміна системних властивостей нашого світу. З цим пов’язані і нові ресурси розвитку, і нові ри-зики. З’явилися новітні методи боротьби, нові сфери суперницт-ва, нові загрози. Сьогодні ще важко усвідомити, наскільки пара-доксальною може виявитися ситуація. Якщо на зорі історії головною ареною суперництва була суша й суперечності вирішувались війнами (гармати були останнім аргументом королів), то з плином часу протистояння було перенесено на моря, потім — у глибини океану, до повітряного простору, в космос. У XXI сто-літті, як вважають експерти, головною ареною змагань стане ін-формаційний простір (західною термінологією — кіберпростір). Мета боротьби в цьому просторі — зміна масової свідомості, уявлень, цінностей як щодо окремих людей, так і стосовно соціа-льних груп. Теперішні інформаційні технології дозволяють зруй-нувати конкуруючу країну без жодного пострілу, якщо ця країна не усвідомить небезпеку й ризик і не побудує захист від цього. Відповідь на цю загрозу теж повинна формуватись на засадах комплексності й системного підходу. Оскільки аналіз ризиків пов’язаний чи з ефектами, що вини-кають у складних системах, чи реакцією на загрози, яка виникає у багатоелементній системі, то природно скористатися методами синергетики чи нелінійної динаміки. Термін «синергетика» (у до-слівному перекладі — «теорія спільних дій») був упроваджений у 70-х роках XX століття Г. Хакеном [280]. Автор вкладав у цей термін таке. По-перше, — це міждисциплінарний підхід, розробка котрого вимагає спільних, кооперативних зусиль фахівців у сфері управління, технології, моделювання, представників різних нау-кових дисциплін. По-друге, — це підхід, який вивчає проблеми виникнення в складних системах, що утворюється з взаємодію-чих елементів, нових властивостей, котрими жоден з окремих елементів не наділений. Обидві ці відмінні риси синергетики мають безпосереднє від-ношення до ризику та його моделювання й управління ним. З од-ного боку, ризик, загроза, небезпека часто виявляються пов’язаними з кооперативними ефектами, взаємодією різнорідних елементів, механізмів, людей, чинників. Ризики часто виникають між різними ієрархічними рівнями організації. З іншого боку, не існує жодної технології чи професії, в котрій не можливо було б спрямувати зусилля на зниження ступеня ризику. Отже, необхід-ним є міждисциплінарний підхід, співробітництво різних фахів-ців для пошуку ефективних методів зниження ризику, підвищен-ня стійкості, пом’якшення наслідків аварій, катастроф, конфліктів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУСПІЛЬСТВО РИЗИКУ» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
