Формування світового ринку пройшло багато стадій, перш ніж сформуватися в центр міждержавної торгівлі в його сучасному вигляді. Прийнято вважати, що остаточне формування світового ринку закінчилося до початку XX ст. Основа виникнення світового ринку – це міжнародний поділ праці та її міжнародна кооперація. Світовий ринок розвивався на основі внутрішніх ринків, що поступово виходять за національні межі. За своєю сутністю світовий ринок – це кінцева форма світової економіки, сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному розподілі праці. Світовий ринок є категорією товарного виробництва, де пошук збуту товарів виходить за рамки вітчизняних ринків; виявляється в міждержавному русі товарів, що знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але і зовнішнього попиту та пропозиції; оптимізує використання факторів виробництва (ресурсів, які необхідно витратити, щоб зробити товар), демонструючи виробнику, в яких галузях і окремих регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно; вибраковує з міжнародного обміну товари, а найчастіше і їхніх виробників, що не в змозі відповідати міжнародним стандартам якості при конкурентних цінах. Товар, що знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує також інформаційну функцію, демонструючи середні параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції, за якими фірми можуть оцінити й адаптувати параметри свого виробництва. Світовий ринок може по-іншому впливати на виробництво, показуючи йому що, скільки, за якою ціною потрібно виробляти. У цьому розумінні світовий ринок є мірою економічних параметрів для виробника товару й одночасно центральною категорією міжнародної економіки. Отже, головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є переміщення товарів і послуг між країнами. В основі створення того самого товару в різних країнах є «фактори виробництва». Фактори виробництва – це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар. Такими факторами є праця і технологія (людські ресурси), земля і капітал (майнові ресурси). Праця – фізична й розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату. Технологія – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності. Земля – все, що надала природа в розпорядження людини для ії виробничої діяльності (корисні копалини, водні ресурси, ліси та ін.). Капітал – накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Кожний з факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології – ліцензійний і патентний платіж, землі – земельна рента, капіталу – банківський відсоток. Ціна фактора виробництва (ресурсів) відбиває баланс попиту та пропозиції на нього як у рамках окремої держави, так і у взаєминах держав одна з одною. Оскільки держави сучасного світу в різній мірі наділені окремими факторами виробництва, то ціни на ці фактори будуть різними. Сучасна економіка за сутністю є міжнародною і ґрунтується на різній забезпеченості факторами виробництва розвинутих країн. Ця забезпеченість склалася історично (природні ресурси) чи здобута у процесі розвитку (розробка високих технологій). Зосередження окремих факторів виробництва в одних країнах є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективніших, ніж в інших країнах. Земля, праця, капітал і технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару. Ціни товарів, що обертаються на сформованих світових ринках, характеризуються рядом особливостей По-перше, тим, що світова ціна відхиляється від внутрішніх цін. Справа в тому, що ціни світового ринку базуються на інтернаціональній вартості, сформованої ведучими країнами-експортерами. Внутрішні ціни ґрунтуються на національній вартості і відбивають витрати національних виробників. Як правило, світова ціна нижче внутрішньої. Розрив між ними може складати більше 30%, при цьому на готові товари він значніший, ніж на сировинні, що пов'язано з більш високим рівнем тарифних і нетарифних бар'єрів при ввезенні готової продукції. Таким чином, внутрішня ціна в більшості випадків не визначає остаточно рівня світової ціни. Перехід від внутрішніх цін до світових складається, як правило, з цілого ланцюга доплат, які нашаровуються при імпорті на світові ціни (мито, компенсаційні збори та ін.) чи відшаровуються при експорті від внутрішніх цін (податкові, амортизаційні, транспортні та інші пільги, субсидії і т.п.). Другою особливістю світових цін є їхня множинність, тобто наявність декількох рядів цін на той самий товар. Множинність світових цін обумовлена, зокрема, різною якістю товару, різними умовами постачання, характером торгової угоди (звичайна, спеціальна), термінами постачання, упакуванням і т.д. От чому при абсолютному значенні ціни необхідно докладно вказувати наступні реквізити: якісні характеристики чи походження товару; умови постачання, терміни постачання; упаковка. Третьою особливістю світових цін є їх швидке "старіння", що відбиває зрушення в кон'юнктурі товарних ринків. Так, на рухливі біржові товари ціни протягом дня коливаються іноді в межах 100% й більше. Беручи, до уваги специфічні ознаки світових цін, можна виділити основні особливості організації цінової роботи. Так, цінова робота повинна здійснюватися на базі проведеного дослідження кон'юнктури відповідного ринку, без всебічного знання якого кваліфіковане вирішення завдання щодо ціни угоди неможливе, оскільки на той самий товар існує безліч цін. Зважаючи на те, що ціни можуть швидко змінюватися, ціновою роботою доцільно займатися щодня. У іншому випадку при визначенні ціни угоди можливі серйозні помилки. Нарешті, результати цінової роботи багато в чому залежать від кваліфікації експерта, його знання кон'юнктури ринку і досвіду, тому що розмір знижок і надбавок до наявної цінової інформації визначається індивідуально.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Світовий ринок та світова ціна» з дисципліни «Ціноутворення»
