Загалом принципи регулювання є висхідними ідеями цієї галузі законодавства. Вони закріплені в ст. 4 МК України. До них відноситься: 1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших законів країни та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь в діяльності міжнародних організацій з митної справи. Відповідно до ст. 3 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначаються Верховною Радою України. До компетенції КМ України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відноситься: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів. Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р. , і є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток. При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов’язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвитку економіки; 2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це виявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначені повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може. Разом з тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва; 3) законності. Принцип законності є загальним принципом діяльності всіх осіб, державних органів, і заснований на ст. 19 Конституції України. Він має два прояви: функціональний стосовно певного виду діяльності та правовий — як загально правовий принцип побудови й регулювання суспільних відносин окремими галузями права; 4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості які поступово зближуються; 5) системності. Принцип системності полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо; 6) ефективності. Цей принцип пересікається із принципом доцільності і функціональності. Митна справа — засіб забезпечення виконання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною то виникає слушне запитання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та правову оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних органів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну території мішка картоплі, що вирощена на своєму городі, який волею долі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави; 7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст. 3 Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими; 8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та прийняті по них міри тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принципи митного регулювання» з дисципліни «Митне право України»
