Зовнішній контроль діяльності банківських установ включає систе-му банківського нагляду і регулювання з боку НБУ та зовнішній ау-дит. Банки підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд, ніж підприємства. В Україні згідно із Законом "Про банки і банківську діяльність", а також Законом "Про Національний банк України" функції банківсь-кого регулювання та нагляду здійснює НБУ. Терміни «регулювання банківської діяльності» і «нагляд за банків-ською діяльністю», що є складовими назви однієї з підсистем зов-нішнього банківського контролю, досить часто вживаються як сино-німи; часом під регулюванням розуміють систему правил і норм, на базі яких організовується діяльність банків, а під наглядом — функ-ції уповноважених органів, котрі коригують роботу банківських уста-нов відповідно до цих норм. Насправді, це різні поняття, але дуже взаємопов’язані. Такі українські автори, як В.І.Грушко, С.М.Лаптєв, К.Є.Раєвський під регулюванням банківської діяльності розуміють насампе-ред створення відповідної правової бази. По-перше, розробка та ух-валення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про Центральний банк країни, Закон про банки і банківську сис-тему). По-друге, ухвалення відповідними установами, уповноважени-ми державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні поло-ження законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функці-онуванню банківської системи [83]. Під банківським наглядом розуміють, насамперед, моніторинг проце-сів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціону-вання банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяль-ності банків; реорганізації та ліквідації банків [ 83, с. 11]. Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть роз-глядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент ба-нківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської дія-льності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються. Стосовно формування організаційної структури системи банківсь-кого нагляду і регулювання в Україні, слід відзначити, що регуля-тивну функцію виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначен-ня. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регу-лює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків з готівковою на-ціональною валютою, департамент бухгалтерського обліку та роз-рахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в бан-ках тощо. Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та на-гляду відіграє система банківського нагляду НБУ, що функціо-нує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіо-нальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ у 2000 році відповідно до вимог принципів Базельського комітету та По-станови Національного банку України «Про організацію діяльності банківського нагляду» від 15.12.2000 р. № 491 було сформовано нову структуру банківського нагляду в системі Національного ба-нку України [110, с. 95 ]. Базельський комітет – Міжнародний комітет з банківського нагля-ду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банку міжнародних розрахунків). Базельсь-кий комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо ви-значення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківсь-кого нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією бан-ківської системи через координацію зусиль національних регулятив-но-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною стру-ктурою. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні ко-ристуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського ре-гулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки. Станом на сьогодні Базельський комітет виробив 25 ос-новних принципів – «Базельські принципи», які є основою для орга-нізації діючого банківського нагляду і регулювання банківської дія-льності багатьох розвинутих країн світу та тих, що розвиваються. Відповідно до консультативного листа Базельського Комітету з бан-ківського регулювання ефективний нагляд за діяльністю кредитних організацій є невід'ємним компонентом стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а саме здійснює розраху-нки, мобілізує і розподіляє грошові кошти. До завдань банківсь-кою нагляду належать: забезпечення надійності і раціональності банківських операцій, акумулювання банками капіталів і резерву-вання коштів, достатніх для управління ризиками. Відомо, що ста-більна економіка не може існувати виключно за допомогою ринко-вих важелів і разом з ефективною економічною політикою нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні. Основна мета нагляду – мінімізація ризику фінансових втрат вкладників і інших кредиторів, а також підтримка надійної банківсь-кої системи. Згідно з Законом України "Про Національний банк України" банків-ський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та ін-шими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності за-конодавства України і встановлених нормативів з метою забезпе-чення стабільності банківської системи та захисту інтересів вклад-ників і кредиторів. Нагляд за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків. Безвиїзний нагляд – це дистанційний моніторинг діяльності окре-мих банків і банківської системи в цілому, а також застосування на-глядовими органами певних заходів з метою реагування на про-блеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається ор-ганам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зок-рема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабель-ність, а також певною мірою і про якість активів. Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період; про-водити порівняльний аналіз за групами банків. У деяких країнах ор-гани безвиїзного банківського нагляду можуть здійснювати моніто-ринг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, які несвоєчасно повертають банківські позички, то-що. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застере-ження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситу-ації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отрима-ної від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності. Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися квалі-фікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і ви-значити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків: достовірність звітності; дотримання законів і нормативних актів; надійність управління банком; стійкість фінансового стану банку. Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реаль-ної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої кількості персоналу. Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає коорди-націю зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці на-глядові методи є взаємодоповнюючими. Слід також додати, що на-глядові органи повинні мати контакт з керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності. Обов’язковим елементом системи банківського нагляду і регулю-вання з боку НБУ є пруденційне регулювання або пруденційний нагляд (від англ. prudential – розсудливий, обережний). Згідно Положення «Про організацію внутрішнього аудиту в комер-ційних банках України» пруденційний нагляд – це система банків-ського нагляду, при якій головна увага органів нагляду зосереджу-ється на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану, результатів діяльності та якості керівництва. Методика пру-денційного нагляду вивчає дотримання банком вимог чинного зако-нодавства, нормативних актів Національного банку України, еконо-мічних нормативів тощо. З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кре-диторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про ба-нки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи: нормативи капіталу; нормативи ліквідності; нормативи кредитного ризику; нормативи інвестування; норматив ризику загальної відкри-тої валютної позиції банку. За надання Національному банку недостовірної інформації щодо еко-номічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимога-ми чинного законодавства України. Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених еко-номічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними фор-мами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число місяця). Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція НБУ «Про порядок регулювання діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що містять 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду. Взагалі банківський нагляд існує в різних формах понад 100 ро-ків. Вперше банківський нагляд був запроваджений у Сполучених Штатах Америки, а згодом – у країнах Західної Європи. Останнім часом практика банківського нагляду почала широко застосовува-тись і в країнах, що розвиваються. Кожна держава будує систему нагляду та контролю діяльності комерційних банків за власним сце-нарієм, покладаючи виконання наглядових функцій на один із за-значених органів: Центральний банк країни, Міністерство фінансів, Незалежне агентство. У першому випадку головним елементом системи нагляду є Центральний банк країни, який забезпечує стабільність фінансової системи. Як правило, такий принцип організації системи нагляду розповсюджений переважно у країнах, що будують ринкову еконо-міку, а саме в Україні, Росії та інших. У другому випадку нагляд за діяльністю банків здійснює Міністерст-во фінансів. Такий підхід використовується в Канаді, Австрії, Норве-гії. За третім варіантом банківський нагляд здійснюється Незалежним агентством, яке підзвітне парламенту чи президенту. У деяких краї-нах повноваження щодо нагляду за банківською діяльністю покла-даються на корпорацію зі страхування депозитів. У США нагляд за діяльністю банків здійснюється з боку кількох ор-ганів: Федеральної резервної системи (яка виконує функції центра-льного банку), Міністерства фінансів (контролера грошового обігу) і Незалежного агентства (Федерального комітету зі страхування де-позитів). Незалежно від організаційної форми побудови нагляд за комерцій-ними банками здійснюється на загальних принципах Базельської конвенції. Під час здійснення банківського регулювання і нагляду використо-вуються різні важелі впливу з метою забезпечення ліквідності, до-статності капіталу і надійності функціонування банківської системи. Від якԾсті банківського нагляду в значній мірі залежать своєчас-ність розкриття порушень в організації банківської діяльності і мож-ливості передбачення різного роду зловживань. Разом з банківським наглядом зовнішній контроль за банками здій-снюється за допомогою зовнішнього аудиту. Органи банківського нагляду тісно співпрацюють із зовнішніми ау-диторами. Так, НБУ висуває певні вимоги до здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки не-залежних аудиторських організацій про результати діяльності бан-ків. Зовнішній аудит – це підприємницька діяльність по незалежній перевірці бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності органі-зацій. Метою аудиту є відображення точки зору про достовірність бухгалтерської звітності і відповідності порядку ведення бухгалтер-ського обліку законодавству. Під достовірністю звітності розуміють ступінь точності її даних, яка дозволяє користувачу звітності робити вірні висновки про результа-ти господарської діяльності, фінансовому та майновому стану ау-дийованих осіб і приймати обґрунтовані висновки, які базуються на цих висновках. Розширене тлумачення зовнішнього аудиту включає супутні ау-диторські послуги, у тому числі становлення, відновлення і ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності; податкове консультування; аналіз фінансово-господарської діяльності, еконо-мічне і фінансове консультування; управлінське консультування, у тому числі зв’язане з реструктуризацією організацій. Зовнішній аудит проводиться на основі договору, який укладається з аудиторською організацією. Укладанню договору може передува-ти лист-зобов’язання виконавця про згоду на проведення аудиту. Договір може бути одноразовим або довгостроковим зі вказівкою у ньому: предмету договору; термінів виконання аудиторських по-слуг; прав і обов’язків сторін; вартості здійснюваних аудиторських послуг; відповідальності сторін за невиконання або неналежне ви-конання зобов’язань, які передбачені договором. Під час укладання договору на виконання аудиторських послуг пред’являються ліцензії, номер і дата видачі яких вказується у до-говорі. Аудиторська перевірка може також проводиться індивідуальним підприємцем – аудитором, який має відповідну ліцензію, яка дозво-ляє йому займатися аудиторською діяльністю. Метою зовнішніх аудиторських перевірок є підтвердження до-стовірності банківської звітності, дотримання банком вимог норма-тивно-правових актів; аналіз діяльності банків; підготовка і пред-ставлення аудиторського висновку. Перевірці підлягає: стан і склад річної бухгалтерської звітності; до-стовірність і повнота річного балансу банку; можливість приймати участь в інноваційних проектах; цільове використання кредитних ресурсів та інвестицій; повнота і своєчасність формування власного капіталу банку; фінансовий стан банку. До проведення поглиблених перевірок діяльності окремих підрозді-лів, наприклад кредитного, чи обробки даних часто залучаються і зовнішні аудитори та консультанти. Такі перевірки можуть зосере-джуватися на процедурах діяльності (операційних процедурах). За-кінчивши ці перевірки, аудитори можуть порекомендувати банку (крім усього іншого) посилити систему контролю або підвищити ефективність її діяльності. Банки часто наймають зовнішніх аудито-рів та інших спеціалістів для надання допомоги керівництву в спе-цифічних сферах діяльності, таких, як оподаткування та системи управління. Зовнішні аудитори можуть надавати свої послуги кілька разів на рік. Обов’язкова перевірка фінансової звітності проводиться щоріч-но, здебільшого наприкінці року, звіт про неї пишеться відразу після початку нового року. Інші типи інспекцій та перевірок проводяться у різні терміни (при потребі). Взагалі, зовнішній аудит націлено на те, щоб допомогти бухгалтеру відтворювати у фінансових звітах свою власну позицію.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зовнішній контроль діяльності банківських установ» з дисципліни «Фінансово-господарський контроль»
