Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує су-купність взаємозв’язаних ринків — ринку праці, ринку капіталу, ри-нку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією. Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробниц-тві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами: · суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства; · винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни; · проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати ста-ють об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики. Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделю-ванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається за-робітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результа-ті взаємодії попиту та пропозиції праці. Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок ча-су, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою за-робітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку това-рів і послуг; рівень податків є незмінним. Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі власти-вості: · у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника; · існує велика кількість працівників певної професії та однако-вої кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного про-понує свої послуги на ринку праці; · ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний впли-нути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі. За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони пра-цюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці: MRC = W, (15.1) де W — заробітна плата, грош. од. Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заро-бітній платі. Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат (14.4; 14.5), або ж: МRР = MRC = W. (15.2) Повертаючись до графічного зображення на рис. 14.1, можна ви-значити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарпла-ту: площі прямокутника OPLELў. Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто від-новлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 – Н0, де Н0 — вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І0 становитиме I0 = W(24 – H0). (15.3)
Рис. 15.1. Вибір між працею і дозвіллям Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджуєть-ся за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 15.1. Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (–W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті: MRSHI = W. (15.4) За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цін-ність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіл-лю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подаль-ше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту за-міщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 15.2.
Рис. 15.2. Лінія індивідуальної пропозиції праці Рис. 15.3. Модель монопсонії на ринку праці На першому етапі збільшення заробітної плати з W1 до W2 веде до збільшення кількості робочого часу з f1 до f2 — ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W2 до W3 не відображається на збільшенні тривалості робочого дня — ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W3 до W4 веде до скорочення робочого дня з f2 до f3 — ефект заміщення менше ефекту доходу. Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підпри-ємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покуп-цем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досяга-ється шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня (рис. 15.3). Кривою попиту виступає крива виторгу монопсонії від граничного продукту праці MRPL. Крива ринкової пропозиції перед монопсонією постає у вигляді кривої середніх витрат на закупку праці АС. Побудо-вана відповідно до неї крива граничних витрат у точці її перетину з кривою попиту визначає кількість праці, необхідної для максимізації прибутку монопсоніста (на рис. 14.3 — fM). Ця кількість є меншою, ніж за досконалої конкуренції (fK), і зарплата також є меншою (WK > WM).
Рис. 15.4. Двостороння монополія на ринку праці Двостороння монополія (або монополія — монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці теж не визначено однозначно: залежно від нахилів ліній попиту і пропозиції обсяг про-позиції може бути більше, менше або однаковим з обсягом попиту. Графічний аналіз двосторонньої монополії можна зробити за рис. 15.4. За умов досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці Е1, при цьому було б зайнято lK робітників, а рівень заробітної плати склав би WK. Виробник-монополіст буде прагнути знизити зарплату до рівня WM шляхом скорочення зайнятих від lK до lM. Профспілка, в свою чергу, намагатиметься підняти рівень зарплати до WN, також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно невели-ких відмінностях у чисельності працівників (lM та lN) підходи до ви-значення зарплати різко відрізняються (WM і WN).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РИНОК ПРАЦІ» з дисципліни «Мікроекономіка»
