Олігопольна структура ринку посідає проміжне місце між моно-полією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме: · на ринку діє невелика кількість підприємств; · окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт; · підприємства мають неоднакову ринкову владу; · вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри; · може мати місце нецінова конкуренція. Але головна риса олігополістичного ринку — загальна взаємо-залежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної уні-версальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігопо-лії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценарі-їв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до мак-симальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олі-гополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія — це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише дво-ма постачальниками. Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації (рис. 12.1): 1) перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а другий — аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера; 2) другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію; 3) обидва продавці намагаються бути лідерами і проводити неза-лежну ринкову політику; 4) обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника. Ринковіпозиції ®Ї Лідерство продавців Тільки перший Тільки другий Обидва А УТ САЙ ДЕ РСТВО ПРОДАВЦІВ Тільки перший Тільки другий Обидва
Рис. 12.1. Варіанти співвідношень ринкової влади дуополістів Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до то-го, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку. Модель третьої з розглянутих вище ситуацій відома в мікроеконо-мічній теорії як олігополістичне рішення Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги та до перевиробництва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де буде один пере-можець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому, і в іншому випад-ку створюються реальні передумови для монополізації даного ринку. У цілому, розгляд усіх чотирьох ситуацій дає підстави стверджу-вати, що в результаті процесів навчання учасників і накопичення ринкового досвіду ними усвідомлюється неминучість розшарування дуополістів, а загалом — олігополістів, за рівнем ринкової влади для збереження олігополістичної структури. Процеси розшарування кі-нець-кінцем призводять до встановлення жорсткого співвідношення між ціною лідера (лідерів) і ціною аутсайдерів та односпрямованості цінових змін у майбутньому. Певним етапам еволюційного процесу ринкової поведінки олігополістів відповідають моделі Феллнера (модель об’єднання олігополістів), Свізі (модель ламаної кривої по-питу), Хойсса (політика жорсткого співвідношення цін). В аналізі олігополістичних ситуацій застосовуються положення та методи теорії ігор. Теорія ігор — це наука, яка за допомогою ма-тематичних методів досліджує поведінку індивидів у відповідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Різні види ігор можна класифікувати за певними ознаками: ѕ за числом гравців (ігри з двома, трьома і більше учасниками); ѕ за кількістю стратегій (скінченні й нескінченні ігри); ѕ за властивостями платіжної функції (ігри з нульовою та не-нульовою сумою); ѕ за характером попередньої домовленості (кооперативні та некооперативні ігри). Певна ситуація на олігополістичному ринку може моделюватися та досліджуватися відповідною грою. Об’єктивно існуюча взаємозалежність олігополістів визначально впливає як на зміст процесу навчання учасників даного ринку («ква-зіпереговори» за Феллнером), так і на еволюцію внутрішньогалузевої організації. Олігополісти повинні вирішувати, чи варто їм агресивно конкурувати, намагаючись захопити більшу частку ринку за рахунок конкурента, чи «співпрацювати» і конкурувати більш пасивно, співі-снуючи зі своїм конкурентом, задовольняючись своєю часткою і до-мовляючись щодо спільних ринкових дій. Тобто олігополія створює сприятливі передумови для організації даного ринку за змовою. Змо-ва наявна, коли підприємства галузі досягають очевидної (відкритої чи відслідковуваної) або прихованої (таємної чи мовчазної) згоди що-до фіксування цін і спільної цінової політики, поділу ринку (квоту-вання) або інших способів обмеження конкуренції між собою. Зумов-лений змовою контроль над ціною та певна спільна ринкова влада дає змогу олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки і навіть перешкодити вступу до галузі нових конкурентів. Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різ-номанітні погляди. Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлб-рейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фі-нансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окре-мими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції. Проте олігополія — найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існу-вання є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довго-строкових середніх витрат виробництва. В умовах олігополії міні-мально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже за даного обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі мо-же бути досягнута лише малою кількістю великих підприємств.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛІГОПОЛІЯ» з дисципліни «Мікроекономіка»
