Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з най-важливіших різновидів мікросистем. Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках то-варів і послуг. Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства — так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби пра-ці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Проце-сор — це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме — виробничий процес. Вихід — кінцеві результати вироб-ництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів. Ресурси, або фактори виробництва, — це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ — го-тової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробницт-ва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людь-ми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, — засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та това-рно-матеріальні цінності; природні ресурси — все, що може бути ви-користане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист. З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги викорис-тання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросисте-ми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого — період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового — період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні; довгострокового — період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без виня-тку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції. За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид про-дукції, тобто монопродукт. Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відно-син означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволи-ли їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору: ѕ що виробляти ? ѕ яким чином виробляти? ѕ для кого призначаються результати виробництва? Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємст-ва є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у ко-роткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей. Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологіч-ні відносини. Технологія — це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага. Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та еко-номічну ефективність виробництва. «Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої фу-нкції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього викори-стовуються: Q = f (х1, х2, …, хi, …, xn). (6.1) Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L) і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так: Q = f (L, K), (6.2) де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу). Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана од-нофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів: Q = f (X). (6.3) Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількіс-ного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресур-сів, називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного про-дукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора. Середній продукт (AР) відображає середню віддачу (продуктив-ність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припа-дає на одиницю фактора Х: . (6.4) Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню вико-ристання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва: (6.5) де DТР — приріст обсягу виробництва; DХ — приріст змінного фактора. Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно ма-лих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центра-льне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обгрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора. До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошо-ві витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного об-сягу продукції, становлять його витрати виробництва. У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економіч-ні витрати. Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: викорис-тання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернатив-ного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених мож-ливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ре-сурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтерна-тивного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підпри-ємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами. Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати міс-тять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати. Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції: . (6.6) Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підпри-ємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції. . (6.7) Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про до-цільність збільшення або зменшення обсягу виробництва. Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q): TR = PQ. (6.8) Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг (TR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибу-ток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими ви-тратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різ-ниця між економічними витратами та виторгом підприємства. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток — це при-буток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами під-приємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва. Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку під-приємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому під-приємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалі-зації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З ці-єю метою обчислюється граничний виторг (MR), тобто приріст за-гального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю: . (6.9) Середній виторг (AR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції:
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА» з дисципліни «Мікроекономіка»
