Проблеми зміни мотивацій у необхідності інформатизації при реорганізації органів державного управління
Однією з головних проблем реформування державного управління в Украї- ні є пошук кращих моделей суспільного устрою та його функціонування. Важ- ливого значення набуває вдосконалення державно - управлінських відносин, приведення статусу учасників цих відносин у відповідність з новими завдання- ми, що стоять перед державним управлінням. Характер процесів, що відбуваються в суспільстві, вимагає не просто онов- лення традиційних схем державно - управлінських відносин, а радикальних змін змісту діяльності щодо здійснення державної влади, функцій державного управління. Державне управління в нашій країні на всіх рівнях протягом десятиліть бу- ло одним з основних елементів адміністративно - командної системи, тому воно адаптувалося до цієї системи досить активно і з певним успіхом, причому не лише до організаційно - правового, державного і господарського механізмів, а й до політики, офіційної ідеології, системи цінностей. Суть державного управління, на той час, полягала в побудові ієрархії влади, де основними засобами впливу були наказ і тиск на людину. Все мало якусь лі- нію підпорядкування, вищу інстанцію, а повноваження найвищого рівня вико- навчої влади були необмежені. Через офіційну ідеологію до свідомості людей доводилися численні "дозволено" та "не дозволено". Економічним методам у державному управлінні відводилася другорядна роль і використовувались вони в межах ієрархічних систем. Ринок намагався існувати в тіньовій економіці, що конкурувала з офіційною. Тому і потреба в інформації для виконання управлінських дій на різних рі- внях державного управління була однобокою. Зверху керівні вказівки У вигляді рішень з'їздів, директив міністерств, знизу - ніякого аналізу (навіть якщо рі- шення, що надійшло зверху, не мало жодного обгрунтування). Численні соціальні ідеї і спроби знайти кращі форми соціальної організації суспільства, що грунтувалися на утопічних моделях буття і не враховували об'- єктивні процеси самоорганізації світової цивілізації, ніколи не були вдалими. Зокрема, помилковість цих ідей полягала в монополізації лише суспільних форм власності, в можливості створення й існування суспільства без товарно - грошових відносин, ідентифікації приватної власності з експлуатацією людини людиною. Подібні структури, що грунтуються на підпорядкуванні процесу управління розвитком суспільства догматичній ідеї, відповідають "закритим" системам і суперечать принципам самоорганізації. Якщо в процесі розвитку соціальних структур в "закритих" системах вини- кають кризові ситуації, то вихід з них можна знайти застосовуючи механізми самоорганізації, оскільки під впливом апріорно встановлених догм розвиток не може переходити на нові варіанти природно і вступає в протиріччя з цими дог- мами. В результаті під впливом деструктивних чинників "закрита" система має тенденцію до дезорганізації і аномального зростання ентропії в усіх можливих формах її прояву (в стані виробничої і технологічної бази, інтелектуального розвитку суспільства, демографічних процесів, в збільшенні числа аварій і ка- тастроф, зростання злочинності тощо). Зауважимо, що застосування при цьому традиційних дедуктивних підходів до організації процесу прийняття рішень "згори вниз", що відповідає умовам "закритої системи", призводить до різкого зменшення варіантів, що аналізують- ся, серед яких може і не бути справді ефективних рішень. Ці підходи не давали змоги використовувати механізми самоорганізації, характерні для інформацій- но-складних об'єктів прийняття рішень з урахуванням чинників їх "спадкоєм- ності" і "мінливості", оскільки в процесі трансформації функціональні елементи складних економічних, кредитно - фінансових, виробничих, технічних, соціаль- них систем можуть змінювати свою просторово – структурно - параметричну організацію в можливих межах прояву механізмів "спадкоємності" і "мінливос- ті". Під "спадкоємністю" в даному випадку розуміється використання практич- них рішень, що перевірялися для структурно-параметричної організації відпо- відних функціональних елементів цих системі а під "мінливістю" - використан- ня нових рішень, виявлених на основі аналізу останніх досягнень у відповідних сферах діяльності і знань. Можливі просторово - структурно-параметричні ор- ганізації зазначених складних систем визначаються допустимими комбінаціями їх функціональних елементів. Якщо їх комбінації, відповідають умовам систем- ної цілісності соціальних систем, що розвиваються, забезпечують тривалість цього процесу і його безпеку, то воші можуть розглядатися як найдоцільніші рішення на відповідних рівнях управління. Крім того, організація соціальної системи і її розвиток не підпорядковується достатньо точним природним зако- нам і закономірностям оскільки вона значною мірою є наслідком проявів су- б'єктивних індивідуального і колективного інтелекту. Водночас у "відкритих" системах при підсиленні їх нестійкості є можливос- ті вибору кількох варіантів розвитку. А механізм адаптації і самоорганізації за- безпечує "вибір" варіанта прогресивного розвитку. При цьому, і показують ре- зультати досліджень процесів розвитку соціально - економічні систем, у міру підвищення рівня їх організації наявні антагоністичні протиріччя згладжують- ся, перетворюючись у неантагоністичні. Оскільки державне управління є основою будь - якого управлінського впливу з боку державних структур на всіх рівнях реалізації державної влади, то за поширеним визначенням, влада являє собою право і можливість управляти будь - ким, підкоряти інших своїй волі, тобто там, де є людські відносини, ви- никає феномен влади. Державна влада не може бути чимось застиглим або не- змінним. З розвитком суспільства вона теж розвивається, набуваючи нових форм, наповнюючись державною культурою функціонування, правовою куль- турою. Об'єкти державного управління наділяються державно - владними пов- новаженнями. Упродовж багатьох років у практиці державного управління широко вико- ристовувався системний підхід, який передбачав дотримання жорстких рамок створення мережевих графіків, цільових планів, складних аналітичних цільових функцій (моделей) тощо, що призводило до великих невиправданих і непродук- тивних витрат. Аналіз досліджень у галузі державного управління виявив тенденцію до по- ступової відмови від системного підходу в зазначеному вище сенсі і ви- користання інформаційного підходу, оскільки людство підійшло до межи, за якою прогресивний, тривалий і безпечний розвиток його стає неможливим без докорінної зміни парадигми його відносин з біо -, техно - і соціосферою. Назрі- ла погреба в розробці і реалізації ефективної стратегії розвитку цивілізації, спрямованої на забезпечення тривалого і безпечного існування особистості, су- спільства, держави і світового співтовариства в цілому. У вирішенні цього гра- ндіозного завдання великі надії покладаються на використання досягнень в об- ласті перспективних інформаційних технологій і забезпечення на цій основі технізованої інтелектуалізації суспільства як найважливішого відновлюваного ресурсу розвитку цивілізації. За інформаційного підходу увага вченого переноситься з елементів , дослі- дження окремої системи на мікро - і макровимірні відносини і зв'язки не тільки в її межах, а й з зовнішніми системами. Встановлення співвідношень, порівнян- ня, аналіз і синтез є основою інформаційного підходу досліджень всіх без виня- тку соціальних процесів і явищ природи. Інформаційний підхід базується до- слідженні і вивченні конкретного об'єкта з його взаємовідносинами і взаємо- зв'язками із зовнішніми (щодо нього) об'єктами і внутрішніми середовищами. Важко не погодитися з думкою Н. Нижник, що "уявлення про систему дер- жавно-управлінських відносин передбачає встановлення меж системи та визна- чення її складу. Якщо розглядати систему державно - управлінських відносин у цілому, то її межі визначаються єдністю процесів державного управління, а уявлення про їхню завершеність, як єдиного цілого, дає змогу підходити до державного управління як до процесу, що безперервно поновлюється". Безсумнівно, якість державного управління на будь - якому рівні визна- чається рівнем ефективності управлінських рішень, що приймаються. Успіх прийняття рішення вирішальною мірою залежить від інформації, яка є у ро- зпорядженні того, хто уповноважений приймати рішення. Саме інформація є основою концептуальної моделі людини, що приймає рішення, і від рівня її вірогідності і системної повноти значною мірою залежить ризик прийняття неефективних і небезпечних рішень. Як ефективний захід зниження ризику прийняття неефективних і небезпечних рішень може бути ви- користання нових інформаційних технологій. Реалізація функції управління як одного з найскладніших видів людської ді- яльності потребує великої кількості інформації про об'єкт управління, на під- ставі якої виробляється управлінське рішення. Незалежно від рівня управління процес прийняття управлінського рішення передбачає такі етапи (можливо, розтягнуті в часі): - збирання (накопичення) інформації, необхідної для прийняття рішення; - розробка проекту рішення (обробка інформації, аналітичні розрахунки, аналіз можливих наслідків прийняття рішення, коректність рішення щодо законодав- чої бази, відповідність рівню повноважень того, хто приймає рішення);- прий- няття рішення (формування документа, в якому відображено суть прийнятого рішення). Вся інформація, необхідна працівникові для прийняття управлінського рі- шення, має бути отримана своєчасно. У разі необхідності інформація, яка по- трібна для прийняття рішення і перебуває в інших підрозділах установи, має бути доставлена працівникові в реальні строки з метою прийняття опти- мального рішення. Всюди, де тільки можливо, виконання всіх управлінських рішень мають відслідковувати ті, хто ці рішення прийняв, до того моменту, як виконання буде завершено. Тому можна зробити висновок, що управління - це процес, який на всіх ета- пах потребує можливості оперативного "маніпулювання" інформацією. І люди- на, яка цим займається, повинна мати інформацію, за образним висловом Біла Гейтса (Bill Cates), засновника фірми Microsoft і одного з справжніх провидців комп'ютерної індустрії, "на кінчиках пальців" . Людина прагне, щоб комп'ютер на її столі був вікном, через яке можна побачити інформацію, розподілену по всьому світу, швидко і просто комбіну- вати дані з багатьох різних джерел. Це і означає "мати інформацію на „кінчиках пальців". Тому потреба в інформаційному середовищі для управління виникає там і тоді, де й коли є відповідне "напруження розуму" (здорового глузду), достатнє для подолання стереотипів мислення, звички казати одне, а робити інше. Тоді виникає потреба в необхідних контактах між різними гілками державної влади за узгодженими напрямками тощо. У цьому випадку, на перший план виступає вивчення механізму поширення соціального розуму, і провідною системою стає інформатизація . Інформатизація, в цьому розумінні - це процес забезпечення людства бага- томанітністю інформаційних ресурсів, невичерпними джерелами яких є інфор- маційна сфера Всесвіту. Вона припускає по – перше, зростання продуктивності праці за рахунок зниження співвідношення вартість/продуктивність, по - друге, підвищення грамотності і рівня життя населення і, по-третє, перехід у нову со- ціально - економічну формацію. Особливої гостроти зазначена проблема набуває на етапах переходу держа- вної системи до нових соціально-економічних відносин. Нерівномірні і незба- лансовані зміни ціннісних орієнтацій особистості, суспільства і держави; нор- мативно - правових, організаційних, майнових, фінансових, виробничих, госпо- дарських відносин; накладання створюваних нових і застарілих правових, соці- альних і економічних механізмів, що їм суперечать, призводять до дестабіліза- ції системної організації суспільства і держави, наслідком чого є глибокі кризо- ві процеси і зростання внутрішніх і зовнішніх загроз безпеці суспільства і дер- жави. У вирішенні проблем забезпечення безпеки й стабільного розвитку суспіль- ства і держави виняткову роль відіграє активізація інтелектуальних можливос- тей суспільства як основного джерела його прогресу. В цьому випадку під інте- лектом розуміється здатність розуму аналізувати і адекватно оцінювати обста- новку і приймати складні рішення, в тому числі, в умовах істотних невизначе- ностей, передбачаючи очікувані наслідки виконуваних дій. Саме інтелект дає змогу людині ставити мету для своєї активної діяльності, винаходити і створю- вати неіснуючі в природі предмети, матеріали, технології і форми організації суспільства. Отже, можливості інтелекту виявляються, передусім, через організацію сус- пільного життя. При цьому з появою в процесі інтелектуального розвитку сус- пільних форм організації людської спільноти об'єктивно існуючі протиріччя між індивідуумами переносяться з суто біологічної сфери на соціальну, суспі- льну. Завдяки активізації інтелекту розширюється сфера конфліктності між лю- дьми, але це водночас стимулює прискорений розвиток. При цьому інтелект відкриває нові можливості подолання протиріч з використанням нових форм компромісів. Інтегральним результатом цілеспрямованого впливу інтенсифікації інтелек- туальної діяльності на суспільство має стати прискорення його розвитку і са- моорганізації, підвищення динаміки прогресивних економічних і соціальних процесів, забезпечення гнучкої перебудови виробництва в нестабільних умовах ринкових відносин, поліпшення екологічної і демографічної ситуації і, як на- слідок, істотне покращення якості життя населення, його духовний і культур- ний розвиток. Зазначені чинники дають підставу розглядати інтелектуалізацію суспільства як глибинну сутність прогресивного розвитку світової цивілізації з переходом на базі досягнень науково - технічного прогресу до постіндустріального етапу як нового типу соціальних цінностей і організації соціально - економічних сис- тем. При цьому інтелектуалізація суспільства є чинником зміни як окремих су- спільств, в яких вже склалися необхідні передумови, так і світу в цілому, що може розглядатися як сукупність просторів, шо модернізуються. Тільки ство- рення необхідних умов для повного розкриття творчого хисту членів суспільст- ва може забезпечити створення і реалізацію нових ресурсів, енергозберігаючих технологій, гармонізацію розвитку соціо -, техно - і екосфери, подолання соціа- льної напруженості, реалізацію ефективної стратегії забезпечення національної і міжнародної безпеки. Основними причинами нерівномірності і незбалансованості вказаних пере- хідних процесів є різнородність природи і механізмів структурних соціально- економічних, фінансових і виробничих систем, і нескоординова-ності рішень, що приймаються розподіленими суб'єктами, з управління розвитком цих систем в умовах високого рівня невизначеності. Тому як можливі наслідки цих рішень, можуть різко посилитися протиріччя між інтересами різноманітних соціальних, партійних, професійних, національних і вікових груп населення. Водночас різнорідні структурні елементи цих систем не мають досить силь- них природних механізмів гармонізації і синхронізації розвитку, здатних забез- печувати підтримання тривалого життя системи при значних змінах зовнішніх і внутрішніх чинників. Очевидно, зниження гостроти кризових процесів і забез- печення національної безпеки при переході до нових соціально - економічних відносин можливо шляхом посилення природних механізмів самоорганізації функціональних економічних, фінансових, технічних систем державного "орга- нізму" за рахунок використання нових інформаційних технологій управління. Однак, як показує аналіз, це завдання не може бути вирішене на підставі вико- ристання традиційних засобів цільового регулювання розвитком складних роз- поділених організаційних систем. Прискорення темпів розвитку і впровадження в народне господарство і в усі сфери соціально-політичної діяльності суспільства таких каталізаторів прогресу людства, як ЕОМ, персональні комп'ютери, лазерна техніка, засоби масової ін- формації і супутниковий зв'язок, свідчать про вступ людства в сторіччя суціль- ної інформатизації, що вже сьогодні дає змогу установам, підприємствам, орга- нізаціям, їх трудовим колективам і кожній людині окремо чути, бачити, знати все, що відбувається в місті, країні, на планеті. Завдяки використанню комп'ю- терної техніки, телекомунікаційних засобів зв'язку з'явиться можливість обмі- нюватися між установами, підприємствами, містами і країнами різноманітними відомостями, текстами, рекламами, відеозображеннями та ін. Крім того, наяв- ність настільних комп'ютерів і телекомунікаційних засобів зв'язку вже сьогодні дасть можливість віднести інформацію до розряду найважливіших і дорогих ресурсів, що економлять трудові, матеріальні і фінансові ресурси. Інформаційна політика суспільства забезпечує автоматичне прискорення його розвитку. Так, за даними експертів, тільки свобода слова і приватна власність на засоби масо- вої інформації автоматично підвищують на 25% загальний прогрес суспільства. Найважливішим (і чи не єдиним) інструментом трансформації соціальної політики в цьому напрямку є інформатизація суспільства. Актуальність якнай- ширшої інформатизації нашого суспільства визначається стрімким розвитком соціальних процесів: демократизації, гласності, трансформації тоталітарної держави в правову, послідовним запровадженням ринкових економічних відно- син. Інтелектуалізація суспільства значною мірою базується на розвитку "ком- п'ютерної цивілізації", що дає підставу розглядати постіндустріалізм як інфор- маційний етап розвитку людства. Саме через аналіз інформації інтелект забез- печує оцінку ситуації і прийняття рішень. Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток засобів інформатизації, на шляху технізованої інтелектуалізації сус- пільства виникають численні принципові проблеми характеру, в тому числі і щодо інформаційного забезпечення управління напрямком розвитку соціосфери і техносфери відповідно до умов тривалого існування і безпеки. До нових підходів, які породжуються впровадженням інформаційно- соціальних технологій, можна віднести: • забезпечення нового способу життя на підставі розподілених інформаційних технологій самоврядування і саморозвитку; • ліквідацію антиінтелектуалізму; • сприяння зростанню рівня знань; • впровадження інформаційно-інтелектуальних технологій; • досягнення в усіх сферах діяльності стабільних процесів інформаційної тех- нологізації, що є гарантом свободи особистості від народження і її право на приватну власність; • забезпечення функціонування інформаційних технологій народовладдя і роз- поділеного інформаційного самоврядування як загальних гарантій демократії. Інформаційно - соціальні технології, як і сама інформація - це унікальний ре- сурс заощадження матеріальних, фінансових, трудових і енергетичних витрат, феномен визначення всієї інтелектуальної здібності і резервів людського ресур- су. Вони базуються передусім на загальній інформації, колективному розумі і волі народу, а також на таких фундаментальних наукових дисциплінах і понят- тях, як психологія, історія, гуманізація, прогнозування, соціальна інфраструк- тура, мета, засоби і форми технологізації, норми моралі, інструкції, закони, ін- формаційна політика тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблеми зміни мотивацій у необхідності інформатизації при реорганізації органів державного управління» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
