Особливістю реалій України є несформованість, нестабільність і недостат- ня визначеність системи цінностей та інтересів суспільства, наявність супереч- ностей між інтересами різних соціальних спільнот і професійних груп, що спричинює нестабільність стану. Внаслідок несформованості консенсусу в суспільстві щодо національних цілей, інтересів і цінностей бракує належної конструктивності у забезпеченні національної та інформаційної безпеки країни як "стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від зовнішніх і внутрі- шніх загроз". Життєво важливі інтереси як елемент національних інтересів по - різному сприймаються не лише в різних соціальних та етнічних групах, а й у різних регіонах України. Враховуючи подвійну природу інформаційного чинника, що присутній у кожній з інших складових національної безпеки (передусім, політичній, соціа- льній, економічній, екологічній, військовій), важко переоцінити його роль у процесах розвитку. Цільовий вплив на інформаційні ресурси держави в тій чи іншій формі є одним з джерел загроз національним інтересам, що найактивніше може здійснюватись у формі "інформаційної блокади", "інформаційної інтерве- нції" і навіть "інформаційної війни". Механізм забезпечення інформаційної безпеки країни повинен ґрунтуватися на реалізації всіх державних і громадських інститутів у парадигмальних вимі- рах демократичних ціннісних орієнтувань; на чіткому визначенні принципів і напрямків всеукраїнської і регіональної політики у сфері інформаційної безпе- ки та коригування взаємодії органів державної влади щодо її забезпечення; на вдосконаленні системи нормативно - правових актів, що регулюють відносини власності у сфері інформаційних ресурсів; формуванні правового забезпечення реалізації державних гарантій права на інформацію, вільне отримання, передачу та виробництва її; інформаційної недоторканності приватного життя, таємниці листування, інтелектуальної власності і т.д. За 16 років незалежності України проведено вже п'ять парламентських слу- хань про свободу слова в нашій країні, однак про позитивні зрушення говорити зарано. Мабуть, через те, що ситуація в інформаційному просторі України є ві- дображенням того, що відбувається в суспільстві загалом в період переходу від керованої до саморегулюючої системи, коли сталося привласнення телепросто- ру приватними особами. Це призвело до експансії іноземного капіталу в нашо- му телерадіоефірі, отже, до дистанціювання його від захисту національних ін- тересів громадян і держави. Українське суспільство економічно нерозвинуте настільки, щоб могла повноцінно розвиватися телеіндустрія. В Україні є кілька великих монополістів, чимало компаній, які займаються відеопіратством, і ли- ше кілька телекомпаній, які намагаються чесно вижити. Потрібна, отже, вива- жена стратегія захисту національних інтересів у сфері інформації, базована на використанні ефективної тактики, спрямованої на усунення та запобігання впливам загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси, локаліза- цію, деескалацію та розв’язання інформаційних конфліктів і т. ін. Проблема формування системи інформаційної безпеки в країнах перехідно- го періоду органічно пов’язана з існуючим станом суспільної безпеки, що пе- редбачає підвищену відповідальність кожного громадянина за себе, за суспільс- тво, за державу. Створення такої системи є умовою і гарантією внутрішньої безпеки українського суспільства. Суспільна система безпеки створюється і здійснюється членами суспільства, їхніми об’єднаннями в різних сферах безпе- ки, у найширших масштабах – від країни до окремої людини. Вона функціонує незалежно від державних структур, взаємодіє з ними на умовах партнерства та рівноправ’я. Справжня демократія неможлива без вільних ЗМІ. Будь - яка вла- да, в тому числі й інформаційна, в демократичному суспільстві має бути легі- тимною. Потрібен концептуально новий підхід до формування вітчизняного інфор- маційного простору, що має бути орієнтований на забезпечення доленосних проблем державотворення. Суспільні, економічні та політичні процеси обумовлюють виокремлення специфічної інформаційної функції держави. І справді, інформаційна діяльність держави на сьогоднішній день заслуговує визнання того, що вона являє собою «особливий механізм державного впливу на суспільні відносини та процеси, що визначає головні напрями та зміст її діяльності по управлінню суспільством». Важливою в цьому аспекті є теза про те, що відповідні напрями діяльності держави або коло завдань, що виконує держава, відповідають певним обов'яз- кам держави. Це можуть бути обов'язки, що прямо встановлюються правовими нормами, які містяться в законодавчих актах, або обов'язки, які бере на себе держава у відповідності з угодою. Важливість і життєва необхідність виконання державою цілого ряду завдань в інформаційній сфері підкреслюється цілою низкою правових актів. Окрім зга- даних нами в цьому розділі міжнародно-правових актів, що регламентують права людини та компетенцію держави в інформаційній сфері, цим самим пи- танням присвячено і ряд норм національного законодавства. Так, обов'язки держави в інформаційній сфері встановлюються нормами ч.1.ст.17 Конституції України, яка називає захист інформаційної безпеки однією з найважливіших функцій держави; нормами ч.4 ст.32 Конституції щодо судового захисту інфор- маційних прав громадян, ч.3 ст.34 Конституції в частині, що визначає компете- нцію держави на законодавче обмеження інформаційних прав людини в інтере- сах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам; для охорони здоров'я населен- ня, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупе- редженості правосуддя тощо. Крім того, слід мати на увазі норми ч.2 ст.3 Конституції, якими встановлю- ється, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова- ність діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяль- ність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Завдання Української держави в інформаційній сфері також кон- кретизуються в інших нормативно-правових актах. Так, згідно з Національною програмою інформатизації головною метою є забезпечення громадян та суспі- льства своєчасною, достовірною та повною інформацією на основі широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави. Важливою особливістю виконання державою своєї інформаційної функції є специфіка її об'єкта - інформаційних та комунікаційних процесів, зокрема їх відкритість та здатність до всепроникнення. І одночасно важливою характерис- тикою є згадана нами конкуренція між правами держави щодо регулювання ін- формаційних процесів та правами і свободами людини. Таким чином, ми пови- нні відзначити, що регулювання інформаційних процесів з боку держави обме- жується передусім відповідними гарантіями інформаційних прав особи, які і ви- значають компетенцію держави в інформаційній сфері.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Компетенція держави в сфері інформаційної безпеки» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
