Управління інформаційними ресурсами України в контексті глобальної економіки
Інформація—найважливіше джерело розвитку, об'єкт виробництва й обміну, відбиття сутності матеріального світу, особлива форма енергетики світу, засіб взаємодії людей і держав світу. На всіх етапах нашої цивілізації володіння ін- формацією в будь-який час надавало перевагу тій стороні, у розпорядженні якої були більш достовірні і різноманітні її джерела для прийняття рішень щодо практичних дій, оскільки всі сфери діяльності особи, суспільного і державного життя завжди містили інформаційну складову, мали високу ціну, а рівень їх ви- користання віддзеркалює в нашій свідомості соціальний стан і рівень розвитку суспільства. Витоки проблем обігу інформації, створення інформаційних ресурсів вихо- дять з глибини віків і пов'язані з еволюцією розвитку суспільства, насамперед, виникненням писемності, за допомогою якої фіксувалися події, акти, угоди, що згодом привело до появи правової дефініції "документ". Римська імперія почала централізувати ведення важливих файлів, які містили, зокрема, податкові запи- си, й іншу інформацію, що надавала можливість наглядати за своїми громадя- нами, ідентифікувати реальних та потенційних супротивників імперії, чия лоя- льність імператору ставилася під сумнів з тієї або іншої причини. Картотеки персональних даних Римської імперії у подальшому були скопійовані та поліп- шені королівствами, імперіями, республіками та диктатурами, які існували вже після її занепаду. Відомо, що глобальна економіка стала результатом планів, програм і рішень міжнародних організацій і транснаціональних компаній, оскільки в XX століття унаявило інформаційну складову продукції або послуг як найпотужніше джере- ло доданої вартості і важливий фактор, який визначає перспективи політичних, економічних, соціокультурних перетворень та формування національної безпе- ки. Однак складність постановки і вирішення проблеми раціонального розпоря- дження інформаційними ресурсами і технологіями взагалі, а тим паче за умов величності масштабів інформатизації і всепроникаючої природи інформації обумовлюють перебудову світового господарства і міжнародних відносин, що відбувається при реалізації процесів міжнародного злиття капіталів і забезпечує практично необмежені фінансові можливості транснаціональним компаніям (ТНК),які формують світовий ринок, не залишаючи місця для конкурентів. Традиційні галузі господарювання, стан яких довгий час був стійким і визначав економічний потенціал держав, не в змозі конкурувати з ТНК, які відіграють вирішальну роль у визначенні шляхів подальшого розвитку та формуванні ри- нків праці і ринків товарів. За таких умов боротьба за володіння інформацією і технологіями її обробки стає найважливішим ресурсом розвитку і постійно загострюється. Тому сього- дні збільшення і, головне, визнання його ролі в житті суспільства стає запору- кою сталого розвитку інформаційного суспільства. Ґрунтовна еконо-мічна оці- нка діяльності того прошарку населення країни, яке створює і використовує ін- формаційні ресурси, продукти і послуги, є стартовою позицією в просуванні держави на ринки глобального світу. Достовірна, об'єктивна і повна інформа- ція, що міститься в інформаційних продуктах і послугах, представлених у тер- міни, що задовольняють користувачів, має високу вартість. Власне вона і додає вартісну оцінку результатам інтелектуальної праці і виводить інформаційні ре- сурси і послуги в сферу реально вигідних економічних відносин. Відомий аме- риканський економіст Дж. Стігліц - Нобелівський лауреат з економіки 2001 року, аналізуючи недосконалість механізмів ринкової економіки, впровадив в економічну практику і практику прийняття політичних рішень термін "асимет- рії інформації", яка пронизує всю економіку і політику, характеризуючи, на- приклад, відмінності в інформованості найманого працівника і його роботодав- ця. Тенденції нової світової економіки найбільш яскраво зафіксувала Окинав- ська зустріч глав восьми провідних країн світу (22 липня 2000 року), яка конс- татувала, що склалися нові шляхи розвитку світової економіки і необхідно за- кріпити їх законодавчо. Тому економічні відносини у сфері інформаційних ре- сурсів України, потенціал яких продовжує залишатися значним і дуже коштов- ним, слід відбудовувати у руслі тенденцій розвитку глобальної економіки, яка заснована саме на тенденціях, а не на абсолютних значеннях. Окинавська хартія глобального інформаційного суспільства проголосила, що всі люди повсюдно, без винятку, повинні мати можливість користатися пе- ревагами глобального інформаційного суспільства, стійкість якого ґрунтує ться на стимулюючих розвиток людини демократичних цінностях, таких як вільний обмін інформацією і знаннями, взаємна терпимість і повага до особливостей інших людей. У число конкретних заходів для реалізації поставлених у Хартії завдань входять: - "заохочення виробництва сучасної інформаційно змістовної продукції, вклю- чаючи розширення обсягу інформації на рідних мовах"; - "заохочення технологічних досліджень і прикладних розробок відповідно до конкретних потреб країн, що розвиваються"; - "мобілізація ресурсів з метою поліпшення інформаційної і комунікаційної ін- фраструктури, надання особливої уваги "партнерському" підходу з боку урядів, міжнародних організацій, приватного сектору". Для кардинальної зміни в діяльності науково-промислового комплексу України має відбутися технологічне об'єднання інформаційних ресурсів з інно- ваційними ідеями. Для цього держава має визначити роботу по створенню про- грамних продуктів як домінанту своєї науково - промислової політики і не до- зволяти будь - кому відокремлювати її компоненти і пильно контролювати стан впровадження науково - технічних ідей у вітчизняне виробництво. Одним з найважливіших завдань на шляху сучасного інформаційного суспі- льства є формування державних інформаційних ресурсів і забезпечення доступу до них всім легітимним суб'єктам інформаційної взаємодії. Реальна доступність і обгрунтована впевненість користувачів у достовірності та повноті одержува- ної інформації є необхідною умовою їх використання. Відзначимо, що суспільний інтерес і основний об'єкт державної інформа- ційної політики являють собою, насамперед, iнформаційні ресурси, призначені для обслуговування користувачів, не пов'язаних безпосередньо з їхнім форму- ванням, а також ті, що використовуються для вирішення завдань державного управління. Інформаційні ресурси формуються й експлуатуються інформаційними орга- нізаціями. Зокрема, державні інформаційні організації є в підпорядкуванні всіх відомств і всіх обласних адміністрацій. Однотипні за формами інформаційної діяльності організації у ряді випадків поєднуються наявністю єдиного методич- ного керівництва, загальних нормативних документів ,налагодженої системи організації інформаційних потоків і становлять основну міжвідомчої універса- льної державної інформаційної системи України. Це, насамперед, бібліотечна мережа України, Архівний фонд України, Державна система статистики. Крім названих, до складу Державних інформаційних ресурсів України слід віднести: інформаційні ресурси Міністерства оборони України, органів держав- ної влади й місцевого самоврядування, соціальної сфери, сфери фінансів і зов- нішньоекономічної діяльності, державних розвідувальних та правоохоронних органів України, Державної податкової системи; картографічну та географічну інформацію про природні ресурси, явища й процеси. Величезну вагу мають ре- сурси галузей матеріального виробництва, охорони здоров'я, трудові ресурси тощо. У цей час в Україні формується державна система науково-технічної інфор- мації й система правової інформації. Остання, зокрема, покликана об'єднати не- ефективно функціонуючі відомчі й регіональні системи інформування про нор- мативно - правові акти. Універсальний характер мають також довідкові інформаційні ресурси масо- вого використання, тобто інформаційні масиви, що містять адресні дані, відо- мості про роботу підприємств побутового обслуговування, органів влади, транспорту, зв'язку, про організацію відпочинку, навчання й т. д. Хоча скільки - небудь організованої системи інформаційно - довідкових служб для населення України досі немає, що варто розглядати як прояв структурної неповноти фун- кцій державного управління. Для впливу держави на процеси інноваційного розвитку економіки потрібно терміново створити умови щодо забезпечення ефективних процедур одержання й актуалізації відомостей про діяльність і результати роботи органів влади, ор- ганізацій і підприємств. Але перший пріоритет інформаційної політики на ви- щому рівні державного управління досі чітко не визначений - це ресурсне за- безпечення формування, використання і захист саме інформаційних ресурсів. Державний бюджет України передбачає фінансування розвитку інформаційної сфери лише за окремими статтями витрат(державне телебачення та радіомов- лення, інформатизація, частково - забезпечення інформаційної безпеки). Сфера формування інформаційних ресурсів у повному обсязі, забезпечення їх безпеки залишаються поза увагою розробників Державного бюджету України і законо- давців. По-друге, відсутність міжвідомчої координації й управління національними інформаційними ресурсами України в умовах складної і розрізненої системи ресурсів за територіальним, функціональним і галузевим призначенням обумо- влює такий рівень загроз, який важко передбачити. І навпаки, наявність узго- джених на державному рівні методологічних й технологічних рішень дає мож- ливість контролювати процес формування, накопичення й зберігання. Відзначимо, що з усіх категорій інформації обмеженого доступу більш-менш регламентовані тільки створення і використання секретної інформації. Існую- чий закон "Про державну таємницю" і підзаконні акти зокрема, встановлюють перелік відомостей, що підлягають засекречуванню в державі. Створення цілісної дієвої системи управління національними інформацій- ними ресурсами вимагає з боку держави низки заходів та нормативно - право- вих актів стосовно: - порядку і правил формування, використання та захисту інформаційних ресур- сів, що не містять інформації з обмеженим доступом; - порядку й правил формування, поширення і захисту інформаційних ресурсів, що містять інформацію з обмеженим доступом; - затвердження переліку документованої інформації, що в обов'язковому по- рядку надається для державної реєстрації (окремо—відкритої інформації і окремо—для інформації з обмеженим доступом); - порядку і правил державного обліку та реєстрації баз даних з урахуванням по- передніх положень; - відповідальності органів державної влади усіх рівнів щодо створення реаль- них можливостей для вільного і захищеного доступу до них. Принциповим питанням державної інформаційної політики щодо управління і захисту інформаційного ресурсу України є створення умов для нарощування вітчизняного потенціалу інформаційних і телекомунікаційних технологій та управління з боку держави цими процесами. Це передбачає вирішення таких питань: управління процесами розробки, виробництва і прак- тичного застосування вітчизняних інформаційно - телекомунікаційних технологій та покладання функцій з координації і контролю цієї діяльності на державний орган виконавчої влади; зосередження на цьому напрямі досвідчених спеціалістів з одночасною підготовкою кадрів; включення до класифікатора економічної діяльності нової галузі економіки - «Виробництво інформаційних, телекомунікаційних технологій і послуг». На думку О. Сосніна, основними заходами щодо становлення цивілізо- ваного ринку в інформаційній сфері з урахуванням інноваційної моделі форму- вання інформаційних ресурсів повинні стати: 1) забезпечення державної під- тримки вітчизняної інформаційної інфраструктури шляхом розвитку норма- тивно - правової бази, яка регулює відносини учасників CHIP та інформа- ційного ринку щодо IP, а також розвитку антимонопольного законодавства в інформаційній сфері; 2) забезпечення матеріальної бази інформаційної сфери державного сектора; 3) інвентаризація вітчизняних змістовних інформаційних ресурсів; 4) визначення показників статистичної звітності для обліку форму- вання, поточного стану та результатів їх використання; 5) розробка та впрова- дження нормативно - методичної бази, що зумовлено різнорідним складом ін- формаційних джерел, які утворюють змістовний інформаційний ресурс; 6) за- хист прав власності на інформаційні ресурси, системи, продукти та послуги шляхом нормативного закріплення прав власності у реєстрі інформаційних ре- сурсів і систем; 7) розробка концепції страхування інформаційних ризиків; 8) ліцензування діяльності з міжнародного інформаційного обміну; 9) активне за- лучення приватного капіталу до створення інформаційного ресурсу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Управління інформаційними ресурсами України в контексті глобальної економіки» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
