як "передача інформації від однієї людини до іншої незалежно від того, чи спо- нукає вона до встановлення довір'я чи ні". Коли ми говоримо про комунікацію в управлінських системах, ми маємо на увазі її учасників - людей. Отже, комунікація—це взаємні поставки емоційно інтерпретованих елеме- нтів та ціннісних уявлень. Хто хоче успішно спілкуватися, повинен отримати якомога більше інфор- мації про свого співрозмовника: 1.В якому він настрої? 2.Які в нього проблеми? 3.Як у даній ситуації сказати йому те, що поліпшило б його настрій, або в край- ньому випадку не зачепило б його самолюбства і почуття власної гідності? 4.Як полегшити йому виконання того, що я хочу, щоб він зробив? Комунікація має кілька значень. По - перше, це шляхи сполучення (напри- клад, повітряні або водні комунікації); по - друге, це форма зв'язку (радіо, теле- граф); по - третє, це процес передачі інформації за допомогою технічних засо- бів - засобів масової інформації(радіо, телебачення, преса, кінематограф); по - четверте, комунікація виступає як акт спілкування, зв'язок між двома або біль- ше індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій. Отже, комунікація - це не спілкування в усьому комплексі і багатогранності, а лише акт спілкування. Очевидно, що цей «акт» також має соціальну природу і соціальний статус. Визначення терміну «комунікація» починається від характе- ристики численних інформаційних систем передачі людської мови, сигналів і зображень. Згідно з цим термін «комунікація» означає «міру участі» в процесі споживання, обміну та використання інформації. Але разом з тим знаходитися у стані комунікації—це не просто передавати й одержувати інформацію. В про- цесі комунікації утворюється комунікативне співтовариство. Воно характеризу- ється відносинами єдності, взаємозв'язку, взаєморозуміння. Є й інші грані комунікації. Це: — координація з приводу прийому та передачі інформації; — узгодженість цінностей: оцінок і процесів розуміння; — організація процесу зв'язку між індивідами. Таким чином, комунікація як акт спілкування має свої особливості. В більш вузькому, соціально - психологічному розумінні, комунікація - це процес передачі інформації від відправника до одержувача. Комунікація має певні складові частини. Найпростіше уявлення про структуру комунікації дає така схема: Відправник(В) –Процес передачі інформації - Одержувач(О) Наступна характеристика процесу комунікації - цільова. Характер спілку- вання (передача інформації, обмін діяльністю, вміннями, навичками) визначає особливості акту спілкування - комунікації. Тоді схема комунікації матиме та- кий вигляд: Мета - Результат В структурі комунікації потрібно розрізняти мету від спонукаючого мотиву. Мета—це ясний і чіткий (часто раціонально обгрунтований) намір. Спонукаю- чий мотив - прихований намір. У прихованому мотиві слід розрізняти особисті цілі відправника та одержувача, наміри видати бажане за дійсне. Контекстом комунікації є вся система цілей і результатів, кодування і деко- дування, прихованих мотивів і особистих цілей. Таким чином, комунікація - це процес двостороннього обміну ідеями та ін- формацією, який веде до взаємного розуміння. Термін «комунікація» походить від латинського слова, яке означає «спільне» або «розділене між усіма».Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. В суспільстві комунікація організована у визначеному порядку. Тому со- ціальна комунікація - це інституалізована, тобто організаційно оформлена фор- ма людського спілкування. Суттєвою ознакою соціальної комунікації є нормативність - тобто не хао- тичний обмін думками, рішеннями, а упорядкований, урегульований процес, строго регламентований документами. В першу чергу нормативність розпов- сюджується на сферу трудового суспільства, сферу політики, судочинства, по- буту. Ознакою соціальної комунікації є стандартизація - дотримання етикету, поведінки. Саме в цілеспрямованій, а не в хаотичній соціальній комунікації ко- муніканти і реципієнти усвідомлюють три мети: - пізнавальну - розповсюдження (комунікантом) або одержання (реципієнтом) нових знань і вмінь; - спонукальну - стимулювати інших людей до будь яких дій або одержувати по- трібні стимули; - експресивну - вираження або придбання визначених переживань, емоцій. Для досягнення цієї мети зміст комунікаційних повідомлень повинен вклю- чати, знання і вміння (комунікант дещо знає та вміє і може поділитися цим досвідом з іншими людьми); стимули (вольові дії, що спонукають до актив- ності); емоції (комуніканту важливо емоційно "розрядитися", одержати співчуття, а реципієнт шукає позитивних емоцій і душевного комфорту). Отже, для нормального функціонування суспільства необхідний обмін інформацією. Канали, по яких ця інформація в суспільстві циркулює, назива- ються засобами соціальної комунікації. Комунікаційний канал - це реальна або уявна лінія зв'язку (контакт), по якій повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта. Наявність зв'язку - не- обхідна умова будь-якої комунікаційної діяльності, в якій би формі вона не існувала (діалог, управління і т. д.). Комунікаційний канал надає комуніканту і реципієнту засоби для створення і сприйняття повідомлень, тобто знаки, мови, коди, матеріальні носії повідомлень, технічні засоби. Важливо те, що комунікаційні канали забезпечують рух не смислів, а тільки матеріальне перевтілення повідомлень, яке виражає смисловий зміст. Причому рух відбувається в фізичному (геометричному) просторі і астрономічному часі. В залежності від матеріально - технічних засобів, тобто від використання каналів, соціальна комунікація поділяється на: - усну комунікацію, яка використовує вербальні й невербальні канали; - документальну комунікацію, яка застосовує спеціально створені документи, спочатку - іконічні і символічні, а пізніше - рукописи, друкування та різні тех- нічні засоби для передачі знань в просторі й часі; - електронну комунікацію, яка використовує засоби радіозв'язку, мікроелект- ронні оптичні засоби запису тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Комунікація як акт спілкування» з дисципліни «Комунікаційна політика в діяльності державного службовця»
